Зовнішні умови дихання
Для структури дихальної системи і інтенсивності дихального газообміну велике значення мають особливості організму і умови зовнішнього середовища. Вона є не тільки кінцевим продуктом окислення, а й реагентом окремих реакцій дихання. Кількість води, потрібної для дихання, визначається фізіолого-біохімічним рівнем організму. В сухому насінні дихання знижене, через те що немає водяної фази. Збільшення вологості не тільки посилює дихання, а й змінює реагування процесу на температуру. Максимум температури для більшості рослин перебуває в межах 45-55°С, а мінімум — близько 0°С (какао 8°С, бруньки зимуючих багаторічних мінус 25 °С).
На інтенсивність дихання дуже впливає коливання температури, як правило, посилюючи його. Пристосування дихання до коливання температури проявляється в якісних змінах окремих ферментів (на початку розвитку у плодів яблуні переважає флавопротеїноксидазна система, під час наливання — цитохромоксидазна, у спілих плодів — поліфенолоксидазна).
Найефективніше впливає на дихання короткохвильова радіація, особливо ультрафіолетові промені. Отже, вплив світла на дихання визначається не тепловою енергією, а специфічним впливом певних ділянок спектра.
Мінеральні речовини впливають на дихання різними шляхами. Іони металів входять до складу ферментів (залізо — в активну групу каталази, пероксидази, цитохромоксидази; молібден — нітратредуктази, ксантиноксидази; мідь — поліденолоксидази, аскорбіноксидази), можуть бути активаторами ферментів (магній — фосфотази, енолази, фосфоглюкомутази, кінази; калій — фруктокінази, піруваткінази, ацетилази КоА) та їхніми інгібіторами (солі важких металів чинять неспецифічне інгібування ферментів).
Інтенсивність дихання змінюється залежно від газового складу. Клітини надземних органів рослин перебувають у газовому середовищі, де об’єм кисню становить п’яту частину. Підземні органи зазнають різних коливань кисню, які залежать від структури і вологості ґрунту, глибини розміщення кореня, кількості органічної речовини, характеру мікрофлори і т. ін. У важких і вологих ґрунтах, багатих на органічні речовини, концентрація кисню може так помітно знизитись, що настане часткове або повне пригнічення аеробного дихання. Особливо часто це проявляється в рослинах на заболочених ґрунтах. Для нормального дихання у рослин виробилася система міжклітинників або система повітроносних тканин (аеренхіма), крізь які здійснюється дифузія кисню до клітин підземних органів і вуглекислого газу у зворотному напрямі. Короткочасний анаеробіоз рослина переносить без шкоди для себе і відновлює дихання, як тільки настають нормальні умови.
Тривале перебування в умовах анаеробіозу призводить до загибелі рослини в основному внаслідок отруєння клітин продуктами анаеробного обміну — етиловим спиртом, ацетальдегідом тощо.