5. Місце центрального банку в системі банківського регулювання і банківського нагляду

В умовах ринкової економіки банки зазнають на собі вплив багатьох установ, організацій, органів, які здійснюють наддержа­вне, асоціативне і державне регулювання діяльності банків.

До органів наддержавного регулювання зазвичай відносять такі організації, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, FATF та інші світові організації, які висувають свої вимоги до діяльності банків для отримання країною членства в цих органі­заціях чи отримання допомоги від них.

До органів асоціативного регулювання (саморегулювання) відносять різні асоціації, спілки. Основне завдання цих органів забезпечити безпосередню участь банківського співтовариства у формуванні сприятливого правового поля для ефективного фун­кціонування банківського сектору.

До органів державного регулювання, які впливають на діяль­ність банків, можна віднести податкові органи, органи фінансо­вого моніторингу, антимонопольні органи та безліч інших орга­нів державного управління, які вимагають від банків дотримання чинного законодавства, вирішуючи при цьому власні специфічні завдання залежно від цільового призначення кожного з цих орга­нів. Слід також підкреслити, що банківський сектор не є виключ­ним об'єктом їх впливу.

Особливе місце серед органів державного регулювання займа­ють банківські регулятивно-наглядові органи. їх завдання — за­безпечувати регулювання діяльності виключно банків, до того ж пруденційне регулювання, тобто таке, яке, з одного боку, не обмежує самостійності банків у підтриманні фінансової стійкості, а з іншого — передбачає певні вимоги до них, спрямовані на мінімі­зацію банківських ризиків, на забезпечення стабільного та надій­ного їх функціонування. Водночас слід підкреслити, що завданням регулятивно-наглядових органів не може бути запобігання банк­рутству кожного окремого банку, тому що в деяких випадках не­вдачі видаляють з ринку банки, якими погано управляють, а також стимулюють інші банки підвищувати якість управління.

Під регулюванням діяльності банків розуміють насамперед створення відповідної правової бази, що регламентує функціону­вання банків, тобто створення таких норм, правил поведінки бан­ків, котрі сприяють підтриманню стабільності як кожного окре­мого банку, так і всієї банківської системи. Важливою і специфіч­ною складовою регулювання банківської діяльності є банківсь­кий нагляд. Згідно з принципами Базельського комітету з банків­ського регулювання та нагляду система ефективного банківсько­го нагляду має включати такі елементи:

• ліцензування банківської діяльності;

• пруденційні норми та вимоги до банків;

• методи постійного банківського нагляду;

• вимоги до інформації, яку банки подають про свою діяль­ність регулятивно-наглядовим органам;

• офіційні повноваження інспекторів, що перевіряють банки. Процес нагляду за банками включає різні методи, у тому числі і методи контролю, такі як інспекційні перевірки банків на місцях і дистанційний (безвиїзний) моніторинг банків на підставі аналізу банківської звітності. У сучасних умовах відбувається перехід до ризик-орієнтованого банківського нагляду, який передбачає коцентрацію нагляду на таких аспектах, як оцінка систем управлін­ня ризиками і внутрішнього контролю в банках.

Основні повноваження банківських регулятивно-наглядових органів:

1) розроблення й ухвалення положень, що базуються на чин­ному законодавстві та регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;

2) відповідальність за надання банківських ліцензій;

3) застосування превентивних й протекційних заходів, спря­мованих на забезпечення стабільного функціонування банківсь­кої системи.

Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації. До превентивних заходів, зокрема, належать:

• вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризиковості;

• вимоги щодо ліквідної позиції банків;

• вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків;

• обмеження для банків на деякі види діяльності (наприклад, інвестиції в акції).

Протекційні заходи застосовуються для захисту від уже існу­ючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити непла­тоспроможність, банкрутство банку. До протекційних заходів, зокрема, належать:

• рефінансування комерційних банків центральним банком;

• створення і забезпечення функціонування системи гаранту­вання банківських депозитів;

• вимоги щодо формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення банками активних операцій;

4) застосування до банків певних коригувальних заходів і за­ходів примусового впливу з метою поліпшення їх діяльності, на­приклад накладання на банки штрафних санкцій, призначення тимчасової адміністрації для управління банком, ініціювання ре­організації банку тощо.

Інституційна структура банківських регулятивно-наглядових органів характеризується значною різноманітністю. Як правило, законодавчі й нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього певні повноваження щодо регулятивно-наглядової діяльності відносно банків.