Лекція № _8_
Тема.Основні тенденції соціально-економічного розвитку України наприкінці ХХ-на початку ХХІ ст. .(Сучасне соціально-економічне життя України .Проблеми реформування промисловості , с/г , фінансової системи ).
Мета: зосередити увагу на таких основних проблемах соціально-економічного розвитку України.
План
1.Загальний соціально-економічний стан на середину 80-х рр.
2.Спроби реформ та поглиблення деструктивних процесів у другій половині 80-х рр.
3.Причини труднощів ринкового старту.
4.Труднощі перших років незалежності. Поглиблення економічної кризи.
5.Новий виток ринкових реформ у середині – другій половині 90-х рр. Перші позитивні зрушення.
6.Соціально-економічне становище України на сучасному етапі.
1. З кінця 80-х рр. ХХ ст. соціально-економічний розвиток України відбувався складно і суперечливо. На межі 80 – 90-х рр. ХХ ст. економіка СРСР перебувала в стані глибокої кризи. У 1988 р. в УРСР видобувалося і вироблялося від загальносоюзного: 46,4% залізної руди, 41,4% чавуну, 35% сталі та прокату, 25% машин і устаткування, 35,6% телевізорів, більше 50% цукру і олії, 33% овочів, 25% картоплі, м’яса, молока. Тобто ця частка була досить вагомою, але економічна структура УРСР була деформованою. Так, на 1990 р. 95% підприємств були підпорядковані Москві, а близько 80% усього виробництва не мало завершеного технологічного циклу. Окрім того 28% становила частка галузі групи «Б» (виробництво товарів народного споживання), а 72% частка галузі групи «А» (виробництво засобів виробництва). Майже 50% становила застарілість основних фондів у промисловості, особливо в базових галузях УРСР – вугледобувній, металургійній. Низький рівень був механізації та автоматизації, а частка ручної праці становила у промисловості 34,5%, у сільському господарстві 70%, у будівництві 55%.
Сільське господарство перебувало у тяжкому стані. В УРСР був найбільший у світі рівень розораності сільськогосподарських угідь – 82%, в той час, як в США – 16%; Європі – 30%; Росії – 37%. У 1985 р.- рілля становила 57% всієї території УРСР, а у степу – 73%, у цілому по СРСР – 10%. У результаті щороку в УРСР від ерозії втрачалося 600 млн. т. родючого грунту, а внаслідок виснаження землі зміст гумусу в чорноземах зменшився з 18% до 3%. За 60 років існування колгоспів було зіпсовано 60% чорноземів та 10 млн. га пасовиськ, 1 млн. га чорноземів було затоплено «штучними морями» Дніпра. Щороку від промислового будівництва втрачалося 100 тис. га чорноземів. 90% території УРСР було отруєно нітратами, відходами атомної та хімічної промисловості. У результаті проблеми з екологією та ін. Особливо цьому сприяв Чорнобиль (26 квітня 1986 р.) Визначилася й складна демографічна ситуація. У 1991 р. смертність в Україні перевищила народжуваність.
2. У результаті вже в середині 80-х рр. XX ст. відчувалася гостра потреба реформ, особливо в соціально-економічній сфері. Реформи й починаються за М. Горбачова. У квітні 1985 р. Пленум ЦК КПРС проголосив курс на прискорення соціально-економічного розвитку, а у лютому 1986 р. XXVII з’їзд КПРС затвердив концепцію прискорення. Але скоро стало зрозумілим, що цього недостатньо. Старими директивними методами економіку не оздоровити. Тому у червні 1987 р. Пленум ЦК КПРС проголошує курс на радикальну економічну реформу, заявляє про необхідність переходу на економічні методи управління економікою. З початку 1988 р. почали діяти закони про державне підприємство та кооперацію, але старі командно-адміністративні структури не були зламані, а ринкові відносини фактично не запроваджувалися, форма власності не була змінена. У результаті кризові явища поглиблюються. У 1988 – 1989 рр. починається руйнація господарства, спад виробництва. Старий механізм управління економікою руйнується, а нового, на ринкових засадах, ще не має. У результаті у 1990 р. стагнація економіки переходить у тяжку кризу, виникає товарний голод та тотальний дефіцит. У листопаді 1990 р. в Україні були запроваджені картки споживача – одноразові купони, але триває різке погіршення життєвого рівня населення та зростання соціальної напруги в суспільстві. У 1990 – 1991 рр. в СРСР глибока політична криза, що й призводить до розпаду СРСР влітку – восени 1991 р.
3. З другої половини 1991 – на початку 1992 рр. в розвитку економіки Україні починається новий етап. Стартові умови для відродження економіки України виявились надзвичайно важкими, до чого спричинив ряд обставин, а саме:
─ значний відсоток промисловості України працювало на ВПК, а для її структурної перебудови потрібні були величезні кошти;
─ провідні галузі української економіки (вугільна, металургійна) були низько продуктивні і потребували великих інвестицій;
─ промисловість України була сильно інтегрована в загальносоюзну і зав’язана на господарських зв’язках з іншими республіками і регіонами (в Україні вироблялося тільки близько 20% кінцевої продукції), але керівництво України в перші роки незалежності було ініціатором виходу з налагодженої системи господарських зв’язків і переорієнтації економіки на Захід. Така стратегія дорого обійшлася, оскільки українська продукція була низької якості і неконкурентноздатна, і на Заході нікому не потрібна. За приблизними підрахунками падіння виробництва в Україні не менше як на третину було зумовлено скороченням господарських зв’язків з колишніми республіками СРСР;
─ сильна залежність економіки України від російської та туркменської нафти та газу. Недостача енергоносіїв є найважчим місцем української економіки;
─ уповільненість економічних реформ в Україні.
Названі причини є переважно об’єктивними, але й суб’єктивні причини, до яких належали серйозні прорахунки керівництва в економічній політиці та відсутність у керівництва політичної волі у проведенні реформ. В Росії стартові умови для перетворення економіки на ринкових засадах виявилися значно кращими, оскільки її економіка менше постраждала від розриву господарських зв’язків, були кошти (валюта, нафта, газ, золото, алмази), було успадковано значний інституціонаційний потенціал (банки, посольства та ін.), також у керівництва Росії була політична воля для проведення реформ, бо загальна ситуація в Росії (особливо продовольча) була надзвичайно гострою. В Україні ж більше проводили дебати – що і як будувати, затягнулося формування твердої виконавчої влади, державні органи неспроможні були активно впливати на економічну ситуацію.
4. Власне ринкові реформи в Україні почалися за найгіршим з усіх можливих варіантів, тобто справжніх реформ в перші роки в Україні не здійснювали, а пристосовувалися до ринкового господарства інших держав, перш за все Росії. Власне ринкові реформи в Україні почалися не з волі її керівництва, а за «законом сполучених посудин». Ринкові перетворення в російській економіці примушували українську економіку пристосовуватися до них, звідси й відповідні наслідки.
Росія на початку 1992 р. почала ринкові реформи з лібералізації цін, особливо зросли ціни на енергоносії, а саме на нафту в 300 разів, на газ в 100 разів. Зростання цін на енергоносії почало розкручувати спіраль інфляції. Падіння виробництва викликало стрімке зростання собівартості продукції, що обумовило різке зниження бюджетних надходжень від промисловості, до того ж невпинно підвищувалися бюджетні витрати. Звідси дефіцит бюджету, грошова емісія, а інфляція перейшла в гіперінфляцію. З січня 1992 р. в Україні почалося стрімке зростання цін на всі без винятку товари. Щоб захистити свій внутрішній ринок з січня 1992 р. в Україні запроваджені купони багаторазового використання. В умовах гіперінфляції гроші знецінилися: у 1992 р. – в 21 раз, а у 1993 р. – в 103 рази. З листопада 1990 по жовтень 1992 рр. уряд очолював В.П . Фокін; саме йому й довелося починати ринкові реформи. У березні 1992 р. Верховна Рада схвалила «Основи національної економічної політики України», серед головних засад яких проголошувалися: розвиток ринкових відносин, запровадження власної грошової системи і вихід з рубльового простору, приватизація і демонополізація, а також лібералізація зовнішньоекономічної діяльності. Але необхідних законодавчих та нормативних актів для реалізації обраного курсу не було прийнято. Більш того, в умовах поглиблення кризи, розвалу економіки, уряд Фокіна, щоб якось контролювати ситуацію в економіці, восени 1992 р. по суті почав відхід від ринкових реформ і повернення до командно-адміністративної системи управління економікою. Це й призвело до падіння уряду В.П. Фокіна.
З жовтня 1992 по вересень 1993 рр. уряд очолював Л.Д. Кучма. Цьому урядові теж довелося діяти в надзвичайно важких умовах, особливо за прорахунків, допущених урядом Фокіна. За 1991 – 1992 рр. валова продукція промисловості скоротилася на 13,4%; а сільського господарства – на 18%. Виробництво товарів народного споживання становило 84,3%; продовольчих – 73%; роздрібний товарообіг – 69,9% (від рівня 1990 р.). За 1992 р. гуртові ціни промисловості зросли у 42 рази, а паливної галузі у 237 разів. Середньодушовий доход 87% жителів України був нижчим від мінімального споживчого бюджету, тобто – за межею бідності . Наприкінці 1992 р. економіка із стану глубокої кризи вступила в етап некерованої руйнації. З листопада 1992 р. місячна інфляція становила 50%, тобто досягла рівня гіперінфляції. У 1993 р. економіка продовжувала розвалюватися. За січень – вересень 1993 р. промислове виробництво скоротилося на 20,9%. Уряд Л. Кучми намагався виправити ситуацію. У першому півріччі 1993 р. Верховна Рада надала урядові надзвичайні повноваження – права видавати декрети на рівні законів, але зупинити руйнацію не вдалося. Щоб стабілізувати становище уряд знову почав відновлювати командно-адміністративну систему управління державними підприємствами, вводити директивні ціни, обмежувати доходи, але це не виправило становища.
З вересня 1993 по червень 1994 рр. уряд очолював Ю. Звягільский, виконуючий обов’язки, та Л. Кравчук. Цей уряд змушений був продовжити політику попереднього. У грудні 1993 р. інфляція перевищила 90%, але у січні 1994 р. становила – 19,2%, в лютому 1994 р. – 12,6%, в березні 1994 р. – 5,7%, а в липні 1994 р. – 2,1%. Це був найнижчий рівень інфляції за попередні три роки. Але зниження інфляції досягли монетарними обмеженнями (затримка виплати зарплати, пенсій та ін.). Ці заходи тільки тимчасово (до того ж штучно) призупинили гіперінфляцію. Більш того, продовжувався навіть спровокований подальший різкий спад виробництва. За січень – березень 1994 р. обсяг промислового виробництва, проти січня – березня 1993 р., скоротився на 38,4%, а національний доход – на 36%.
Наприкінці 1994 р. економіка України опинилася перед новим витком гіперінфляції. Процеси нагромадження коштів в галузях народного господарства практично припинилися. Фактично почався фізичний розпад продуктивних сил. Щоб зупинити інфляцію восени 1994 р. уряд В. Масола. (з червня 1994 по березень 1995 рр.) – знову повернувся до методів директивного господарювання, було запроваджено фіксований курс купонів по відношенню до долара. По суті, це було згортанням ринкових реформ і це призвело до різкого зростання «тіньової» економіки, до посилення корупції в державному апараті, до втечі капіталів (валюти) за кордон (наприкінці 1994 р. в Україні було 2 – 4 млрд. дол., а за кордоном – 10 – 20 млрд. дол.). Уряд почав збільшувати з підприємств податки з прибутку, які сягнули 90%. Наприкінці 1994 р. економіка України фактично опинилася в стані прогресуючого колапсу.
Верховна Рада 12-го скликання (1990 – 1994 рр.) змінила чотири уряди (В. Масол, В. Фокін, Л. Кучма, Л. Кравчук – Ю. Звягільский), розглянула сім програм виходу із кризи, але жодна з них реально не була втілена в життя, оскільки ці програми були нерішучі й половинчаті, затяглося формування твердої виконавчої влади, рішення уряду блокувалися консервативною більшістю парламенту, також непродуманими були програми соціального захисту людей.
За 1990 – 1994 рр. валовий національний продукт скоротився на 44%, обсяг промислової продукції – на 41%, національний доход – на 54%. У 1994 р. спад промислового виробництва України досяг 27,7% – максимуму. По суті це не мало аналогів в історії. Так, у США в роки «великої депресії» (1929 – 1933 рр.) – спад виробництва не перевищував 25%, а у СРСР в роки війни (1941 – 1945 рр.) – падіння промислового виробництва становило 30%. За даними Світового банку у другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищім у світі і перевищував показники світових війн. За оцінками експертів Міжнародного Фінансового Фонду у 1994 р. економічна ситуація в Україні була гіршою ніж в будь-якій іншій країні, окрім воюючих. За таких умов скоротився життєвий рівень населення, близько 64% якого опинилося за межею бідності. Україна на 1994 р. опинилася на 83 місці у світі за рівнем споживання. Знецінення грошей призвело до різкого скорочення доходів населення, за 1991 – 1994 рр. – у 5 разів. Зменшилася й покупівельна спроможність населення. Власне за 1992 – 1994 рр. життєвий рівень населення знизився наполовину. Так, у 1993 р. витрати на їжу в сімейних бюджетах становили майже, 70%, в той час як у США, Франції, Італії – 18-20%, Японії – 23-25%.
5.Тобто, становище в економіці України на 1994 р. було надзвичайно важким, тому наприкінці 1994 р. нове керівництво більш рішуче приступає до ринкових реформ. У жовтні 1994 р. президент Л.Д. Кучма виклав у Верховній Раді свою програму економічних перетворень «Шляхом радикальних економічних реформ», яка й визначила економічну стратегію уряду. Було заявлено про рішуче проведення ринкових реформ, визначена програма дій, на реалізацію якої була спрямована головна увага урядів: В. Масола (жовтень 1994 – березень 1995 рр.), Є. Марчука (березень 1995 – травень 1996 рр.), П. Лазаренка (травень 1996 – травень 1997 рр.), В. Пустовойтенка (липень 1997 – грудень 1999 рр.). Ці уряди намагалися зупинити зростання негативних процесів розвалу економіки, що на літо 1996 р. в цілому вдалося. У вересні 1996 р. в Україні була проведена грошова реформа, впроваджена нова грошова одиниця – гривня. Але все це було ще непевним, ненадійним. У першій половині 1998 р. спостерігалося вже деяке прирощення в окремих галузях, але у серпні – жовтні 1998 р. фінансова криза у країнах Південно-Східної Азії знову загострила ситуацію. Падіння валового внутрішнього продукту досягло 1,5%, удвічі знизилася купівельна спроможність гривні. Але керівництво України виявило тверду політичну волю у здійсненні реформ.
У 1999 р., вперше за останні 10 років, чітко виявили себе ознаки економічної стабілізації. В основному було подолано падіння валового внутрішнього продукту. Якщо у 1996 р. спад ВВП становив 10%, то у 1997 р. – 3,3%, а у жовтні 1999 р. у порівнянні з жовтнем 1998 р. ВВП зріс на 2,8%. У 1999 р. обсяг промислового виробництва зріс на 4,3%. На 1 січня 2000 р. понад 70% загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах, а форму власності (приватизація) змінили 66,7 тисяч об’єктів. Зростали й прямі іноземні інвестиції – з 484 млн. дол. у 1994 р. до 3248 млн. дол. у 1999 р. Тобто на 1999 р. Україна зробила реальний крок виходу із затяжної кризи. Але в цілому соціально-економічна ситуація залишалася складною і неоднозначною.
6.Названі уряди (В. Масола, Є. Марчука, П. Лазаренка, В. Пустовойтенка) не змогли радикально поліпшити загальноекономічну ситуацію. З грудня 1999 р. по квітень 2001 р. уряд очолював В. Ющенко. В основу його діяльності, як і наступних урядів А. Кінаха (квітень 2001 р. – листопад 2002 р.), В. Януковича (з листопада 2002 р.), покладена була стратегія перетворень, відображена у Посланні Президента до Верховної Ради у лютому 2000 р. «Україна: поступ у XXI столітті. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 – 2004 роки». Стрижнева позиція цієї програми – виведення економіки України на траєкторію сталого розвитку, тісного поєднання політики структурних змін та економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою. Відповідно до цієї програми уряд В. Ющенка розробив програму діяльності «Реформи заради добробуту», схвалені Верховною Радою у квітні 2000 р. 2000 р. приніс реальні здобутки. ВВП зріс на 5,8%, обсяг промислової продукції зріс на 12,9%, товарів народного вжитку – на 24,5%, обсяг сільськогосподарського виробництва зріс на 9,2%, реальний наявний грошовий дохід населення перевищував минулорічний на 6,3%, експорт та імпорт відповідно збільшився на 18,8% і 18,2%. У 2000 р. указом Президента почалася приватизація землі.
Але це зростання не супроводжувалося відчутними якісними перетвореннями економіки, позитивними структурними змінами, подоланням нагромаджених за останні роки деформацій, і в соціальній сфері також. Який негативно визначився на ті роки. Ще не було накопичено необхідного потенціалу економічного зростання, не зміцнена достатньо фінансова система держави, аграрний сектор перебував у критичному стані. На 2000 р. 87% КСП були збитковими. Низькою була рентабельність промисловості. На 42% знизилась продуктивність праці, а саме: у промисловості – на 21%; у сільському господарстві більше як у 2 рази. Ще більше ускладнилися структурні деформації економіки України, оскільки майже у 8 разів скоротилася питома вага легкої промисловості. Скорочувалася питома вага галузей, що виробляють продукцію інвестиційного призначення (машинобудування, будівельні матеріали). Зростала частка паливно-енергетичної, металургійної, хімічної галузей, найбільш енергоємних та шкідливих екологічно. Тривалий спад виробництва унеможливлював досягнення відчутних зрушень у соціальній політиці.
Для усвідомлення історичної важливості і масштабності здійснених системних перетворень в Україні за час її незалежності слід згадати, за яких умов починались перші кроки у творенні держави.
Перехід від збанкрутілої адміністративно-командної системи до ринкової економіки не міг не супроводжуватись кризовими явищами, глибоким занепадом виробництва, яке в своїй основі було неконкурентоспроможним та неефективним. Складність економічних завдань підсилювалася й іншою, не менш серйозною обставиною: відсутністю на час здобуття незалежності системи державних інституцій, необхідних для ринкової трансформації.
Разом з тим і за таких умов за роки незалежності в державі сформовано вагомий потенціал економічного зростання, який за умов адекватної економічної політики та стабільної політичної ситуації зможе забезпечити позитивні зрушення як в економіці, так і в забезпеченні добробуту людей. Знаковим для України стало її визнання Євросоюзом як країни з ринковою економікою.
Макроекономічна оцінка трансформації суспільства
Особливості суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації в Україні на початку 90-х років визначали такі фактори:
Центробіжна система формування ресурсів і економічного перерозподілу, яка виснажила економічний потенціал економіки України.
Відцентрова розподільча система після відбудовчого повоєнного періоду, що була переорієнтована на азіатську частину колишнього СРСР в обхід України.
Системна криза народного господарства СРСР, яка проявилась ще у 80- ті роки і поглиблювалась аж до розпаду Радянського Союзу. Це особливо відбилося на виснаженні галузей, що працювали на споживчий ринок -сільського господарства, харчової та легкої промисловості.
Довідково: У першій половині 80-х років середня рентабельність сільського господарства складала лише 7%, а тваринництво було повністю збитковим. ВВП в Україні у 1990 році знизився на 2,4%, у 1991 році - на 8,7%.
4. Деформована міжрегіональна спеціалізація економіки України в рамках народногосподарського комплексу колишнього СРСР з надмірно виснаженою часткою застарілих сировинно-базових галузей, військово-промислового комплексу, енергоємних, ресурсомістких та екологічно шкідливих підприємств.
Дисбаланс видобутку, виробництва, переробки і споживання енерго носіїв в Україні, внаслідок якого штучне заниження, майже на порядок, цін на енергоносії стимулювало випереджаюче зростання енергоємності економіки України. Лібералізація (відпуск) зазначених цін з переходом до ринку катастрофічно вдарила по найбільш енергоємних галузях і підприємствах, зумовивши скорочення виробництва, зупинку підприємств, їх фінансове виснаження.
Після розпаду СРСР Україна наодинці залишилася з тяжкими наслідками Чорнобильської катастрофи, проблемами виснаженого вугільного Донбасу, процесом повернення кримських татар, що відволікало великі суми державних коштів, справляючи значне фіскальне навантаження на економіку.
Відсутність власної фінансової, грошової і банківської системи, внаслідок чого величезні суми вкладів населення та коштів підприємств (особливо валюти) залишились на момент розпаду СРСР у Москві. Суми цих платежів у доларовому обчисленні в декілька разів перевищували ВВП України.
Довідково: Вилучені на момент розпаду Союзу РСР грошові вклади населення України, що залишилися в Москві, склали в перерахунку за тодішнім курсом понад 150 млрд. доларів.
Розв'язувати усі ці глобальні проблеми доводилося в умовах несформованості в Україні головних атрибутів державності. Тож цей шлях пролягав через нелегкі пошуки й випробування, помилки і втрати.
Найбільш важким виявився перший етап реформ (1991-1994 рр.), відзначений спробами використання різних економічних концепцій - від "шокової терапії" до ринкового соціалізму. Лібералізація економіки (початок приватизації, дерегуляції підприємництва, торгівлі, запровадження ринкового ціноутворення) тощо відбувалися на тлі спаду виробництва, зниження рівня життя, зростання інфляції.
Не було забезпечено єдиної стратегії розв'язання завдань в економічній та соціальній сферах. Істотним гальмом виявилися надмірне захоплення зовнішніми ознаками економічних реформ, суттєве переважання політики над економікою.
Більш послідовне здійснення економічної політики на наступному етапі реформ (1995-1998 рр.) забезпечило становлення основ ринкових механізмів. Вдалося загальмувати спад виробництва, збільшити обсяги іноземного інвестування. Було приборкано гіперінфляцію, введено власну грошову одиницю, землю безоплатно передано тим, хто її обробляє.
Прийняття в 1996 році Конституції України стало необхідною правовою
умовою переходу до фази стабілізації та економічного зростання, вирішення відносин власності.
Вдалося посилити соціальну орієнтацію виробництва. Галузі, які працюють на споживчий ринок, почали розвиватися випереджаючими темпами.
Довідково: Після тривалого періоду у 2001 році одержано найбільший -24% - приріст в такій основній інвестиційно спрямованій галузі як машинобудування.
Відчутні зрушення відбулися в сільському господарстві. У результаті прискорення структурних реформ досягнуто суттєве зростання сільськогосподарського виробництва, подолано його збитковість.
Відчутних зрушень зазнала банківська система. Зріс рівень монетизації економіки, понад півтора року утримується стабільний курс гривні. Банківська система повертається обличчям до реальної економіки. Кредитування економіки комерційними банками збільшилося на 62%. Знайдено ефективні механізми кредитування АПК.
Важливим є те, що зрушення макроекономічних показників досягнуто за умов зниження більш як на 2 млрд.дол. зовнішнього боргу України та зростання валютних резервів; відсутності зовнішнього кредитування української економіки міжнародними фінансовими організаціями.
За роки незалежності вирішено визначальне за своєю суттю завдання трансформаційного періоду -сформовано базові засади змішаної багатоукладної економіки. Забезпечено незворотність процесу утвердження механізмів приватної власності.
Закладено основи ринкової інфраструктури. Відбулося становлення фондового, товарного, грошового, валютного ринків, банківської системи.
Запроваджено ринковий механізм ціноутворення, здійснено непростий перехід до світових цін, забезпечено ліберальний режим зовнішньої торгівлі. Вирішення цих завдань дозволило подолати хронічну дефіцитність економіки, від якої вона постійно потерпала до набуття Україною незалежності.
Україні вдалося не лише зберегти, а в окремих випадках і розвинути науково-технічний і технологічний потенціал. Світовий рівень численних національних наукових розробок та досліджень сприяв успішному розвитку наукоємних виробництв. Широко відомі досягнення українського авіакосмічного комплексу, який є одним з найбільш розвинених у світі.
У складних умовах становлення вітчизняної економіки багато підприємств знайшли своє місце на ринку, забезпечили докорінне оновлення асортименту продукції на рівні світових стандартів, не лише зберегли, але й суттєво наростили кількість робочих місць.
Таким чином, пройдений за десятиріччя шлях реформ не був марним. Покращання сучасної макроекономічної ситуації засвідчує успішність реалізації моделі відкритої конкурентної економіки, стратегічного курсу на поглиблення ринкових реформ.
Фінансова політика держави
Перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки не міг не позначитися негативно на макрофінансовій ситуації в країні.
На початковому етапі становлення бюджетно-податкової системи дефіцит зведеного бюджету складав майже 14%, а державного - понад 17% від валового внутрішнього продукту. Покривався він переважно за рахунок емісійного ресурсу - випуску інфляційних грошей. В результаті економіка почала втрачати керованість.
Довідково: У 1992 році грошова емісія зросла вії разів, у 1993 році - у 19. У цілому за 1993 рік за рахунок емісійних ресурсів Національного банку України було профінансовано понад 36% бюджетних видатків.
Завдяки зусиллям державних органів влади вдалося переломити ситуацію і зупинити згубний процес розвалу державних фінансів. Велику роль у цьому відіграла побудована "на марші" податкова служба.
В короткий час була сформована певна законодавча база, покликана регулювати справляння податків і зборів. Запроваджено фактично нову бюджетну політику, введено казначейську систему виконання бюджету, зміцнено платіжний баланс, запроваджено політику плаваючого обмінного курсу.
Усі ці кроки дали відчутні результати у зміцненні державних фінансів.
Так, уперше в історії незалежної України Державний бюджет на 2001 рік набрав чинності до початку нового бюджетного року. Це стало підтвердженням не лише покращення співпраці різних гілок державної влади, але й результатом підвищення якості і обґрунтованості бюджетних показників.
Свідченням розвитку бюджетної реформи в Україні стало прийняття Бюджетного кодексу України. Цей документ врегульовує основні аспекти бюджетного процесу як на державному, так і на місцевому рівнях, створює правове поле для здійснення бюджетних процедур усіма учасниками бюджетного процесу та забезпечує їх відповідність нормам Конституції України.
Важливою фінансовою складовою утвердження державності стало становлення власної грошової системи і вітчизняного банківського сектора, формування грошово-кредитної та валютної політики.
Власна банківська система України була започаткована з прийняттям у березні 1991 року Закону України «Про банки і банківську діяльність». Після створення у травні цього ж року Національного банку як центрального банку країни наша банківська система набула класичної дворівневої форми.
Довідково: Вже наприкінці 1991 року банківський сектор України нараховував 77 банківсько-кредитних установ. Сьогодні банківська система України налічує понад 190 банків, з яких 31 створено за участю іноземного капіталу.
У 1992 році було створено Валютну біржу Національного банку України. Того ж року Україна вступила до Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку.
Однією із значних подій у новітній історії України стало запровадження власної грошової системи. Одразу із здобуттям незалежності Україна вийшла із рублевої зони і захистила свої інтереси введенням першої національної валюти - карбованця. Зараз можна стверджувати, що це був своєчасний і стратегічно важливий крок на шляху утвердження економічної незалежності.
Одночасно з уведенням карбованця Національним банком України було започатковано курсоутворення, золотовалютний резерв, розпочато формування валютного ринку з поступовою його лібералізацією.
Поступово український карбованець увібрав увесь негатив економічних проблем перехідного періоду - зростання дефіциту бюджету, гіперінфляцію, знецінення національної валюти.
Поступово стабілізувати грошово-кредитний ринок та вартість національних грошей. Темпи інфляції суттєво зменшилися.
Одночасно з поліпшенням макроекономічних показників в країні це створило необхідні умови для проведення у вересні 1996 року грошової реформи та запровадження нової національної валюти - гривні. Увесь світ визнав, що наша грошова реформа носила прозорий та безконфіскаційний характер.
З уведенням національної валюти України покращилось забезпечення економіки грошима. Виважена монетарна політика, яка проводилася протягом 1996-2001 років, сприяла поступовому зниженню темпів інфляції.
У цей же час були зроблені відчутні кроки на шляху дедоларизації економіки.
Довідково: За період з 1992 по 1994 рік спостерігалось значне підвищення частки іноземної валюти в грошовій масі, яка зросла з 8,8% у 1992 році до 31,7% у 1994 році.
Протягом 2000-2001 років, за умов стабілізації макроекономічних показників, індекс доларизації економіки суттєво знизився. Заходи із забезпечення лібералізації і децентралізації валютного ринку України дали змогу відмовитись від валютного коридору.
Додатковими тягарем для економіки став державний борг України, який щорічно, починаючи з першого року незалежності і аж до 2000 року включно, накопичувався.
Довідково:
У 1992 році
кредитна емісія (за оборотами) склала
нечуваний за тих часів обсяг — один
трильйон карбованців. У 1993 році обсяги
кредитної емісії збільшились ще в 30
разів і становили вже 30 трлн.крб.
Стрімко зростали прямі кредити Уряду. Саме ці величезні за обсягами кредитні емісії були головною причиною інфляції і гіперінфляції та поглиблення фінансової кризи.
Додатковим фактором тиску на вартість національної валюти було надання емісійних кредитів за пільговими процентними ставками нижче рівня інфляції. Інфляційні процеси торкнулися практично кожної родини.
Довідково: На початок 1994 року державний борг був на рівні 4,8 млрд. дол. США, з яких 75% складав зовнішній державний борг. У 1995 році видатки держбюджету на обслуговування ОВДП складали 51,2 млрд.грн., а в 1999 році збільшилися до 1662,1 млн.грн., тобто у 32 рази.
Принципові зміни тут почалися лише з 2000 року. Успішне завершення реструктуризації комерційного боргу в квітні 2000 року дозволило не тільки скоротити державний борг на 152 млн. дол. США, а й зменшити загальний обсяг виплат в 2000 році на 900 млн. дол. США. Завдяки цим заходам у липні 2001 року вдалося домовитися про реструктуризацію боргу членам Паризького клубу.
Довідково:
Інфляція
підвищилась з 240% у 1991 році до 2100% у 1992
році, а в 1993 році переросла в гіперінфляцію
- 10256% на рік.
Довідково: На кінець 2000 року державний зовнішній борг склав близько 10,3 млрд. дол. США проти 12,4 на кінець 1999 року.
Запроваджена з жовтня 1994 року Президентом України, урядом та Національним банком України програма антиінфляційних заходів дозволила посту-
Набуває поступового розвитку український фондовий ринок. За цілим рядом ознак, зокрема моделями функціонування та регулювання, він наближається до розвинутих фінансових ринків світу. Створена структура власності на фінансові активи теж наближається до структури акціонерного капіталу в економічно розвинутих країнах.
Довідково: За роки незалежності в Україні випущено лише корпоративних цінних паперів загальною номінальною вартістю 48 млрд. грн.
Про позитивні зрушення у фінансовому секторі держави свідчить те, що в 2001 році реальні надходження до Зведеного бюджету збільшилися на 9%. Профіцит Зведеного бюджету становив 1,6 млрд. грн., ареальні видатки зросли на 8,7%.
На 12% з початку року зросла грошова пропозиція в економіку України. Інфляція у 2001 році є найнижчою за всі десять останніх років і складає менше 6%.
Для забезпечення стабільності фінансової ситуації актуальними залишаються заходи, спрямовані на:
подальше утримання інфляції під жорстким контролем;
скорочення негрошових форм розрахунків;
реальне нарощування кредитних ресурсів банківської системи, зниження їх вартості;
подальше зниження ступеня доларизації економічних відносин;
збільшення обсягів вкладів населення у фінансову систему;
відмову від кредитування підприємств і надання їм фінансових гарантій за рахунок державного бюджету з передачею цих функцій спеціалізованим агентствам, страховим компаніям та банкам.
Трансформація власності
При всій неоднозначності оцінок приватизації у нашій державі не можна не відзначити масштабність цієї роботи. За 1992-2000 роки в Україні роздержавлено близько 80 тис. об'єктів. У роздержавленому секторі нині працюють понад 3,3 млн. осіб, або третина усіх зайнятих в економіці. При цьому роздержавлений сектор дає майже 60 відсотків загального обсягу виробництва, забезпечує більш високий, ніж у державному секторі економіки, рівень заробітної плати.
Довідково: 10 років тому 86,7% промислового виробництва давали державні підприємства, понад 95% виробничих потужностей економіки були сконцентровані у державній власності. Сьогодні роздержавлений сектор разом з новим приватним сектором нараховує понад 230 тис. підприємств, ЗО тис. кооперативів, близько 40 тис. селянських (фермерських) господарств, 12 тис. відкритих та 23 тис. закритих акціонерних товариств. На них виробляється понад 70% промислової продукції.
Докорінні структурні зміни відбулися в АПК. Внаслідок безпрецедентної, соціально орієнтованої акції паювання землі 6,4 млн. селян одержали безоплатно у власність 26,5 млн.га сільськогосподарських угідь. У цілому ж 15 млн. осіб є акціонерами та власниками земельних паїв. В основному завершено приватизацію присадибних ділянок. їх власниками стали близько 11млн. громадян. Саме тут уже кілька років спостерігається стабільний приріст виробництва сільськогосподарської продукції.
За останні роки вдалося суттєво покращити прозорість приватизації, інвестиційну її спрямованість, що сьогодні визнають і відомі зарубіжні компанії та міжнародні організації.
Довідково: У приватизовані підприємства за прямими зобов'язаннями інвесторів надійшло 1,5 млрд. грн. і 0,4 млрд. дол.США інвестицій, у тому числі на стратегічні підприємства 1,0 млрд. грн. та 0,3 млрд. дол. США.
Усе це покращило передумови для оптимізації структури виробничих потужностей, управління підприємствами. Прискореними темпами, порівняно з економікою в цілому, підвищується ефективність роботи реформованих підприємств. При цьому найвищі темпи економічного зростання демонструють найбільш глибоко реформовані галузі економіки, зокрема такі, як харчова, легка, деревообробна промисловості.
Завдяки переходу до індивідуальної, виключно грошової приватизації, покращанню підготовки об'єктів до продажу в 2000 році від приватизації надійшло коштів до державного бюджету майже у 2 рази більше, ніж за всі попередні роки, що дало можливість краще вирішувати соціальні питання.