Іі. Салічна правда як джерело кримінального права

Найбільшу кількість статей Салічної правди було присвячено злочинам. Доцільно, на нашу думку, погодитися з позицією Л.М. Маскулаймедова щодо виділення у Салічній правді таких груп злочинів:

1) злочин проти особи (вбивство, членоушкодження, образа словом чи дією, викрадення вільної людини);

2) майнові злочини (крадіжка, грабіж, підпалення, конокрадство, незаконне вторгнення на чужу ділянку);

3) злочини проти моральності (зґвалтування, перелюбство, співжиття з рабинею);

4) злочини проти правосуддя (обмова, неправдиве свідчення, неявка до суду);

5) посадові злочини (перевищення повноважень графом, відмова від правосуддя, дезертирство) [1].

Злочинів проти держави не виділялося, однак Салічна правда згадує про злочини проти членів королівської родини та її посадових осіб, про покарання за спротив наказам короля.

Здебільшого її статті присвячені злочинам проти майна. Окремі статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней, собак, рабів, за підпал, ламання загорож. Диференціації покарання відносно статусу потерпілого від крадіжки в судебнику нема, тому можна зробити висновок, що злочин карався однаково незалежно від того вчинений він проти будь-якого вільного чи проти особи з королівської сім`ї. Однак це правило не поширюється на злочини проти особи. Салічна правда передбачала суворі покарання, великі штрафи (вергельди) за вбивство, тілесні ушкодження.

Покарання диференціювались залежно від становища правопорушника. Основним покаранням був штраф, який визначався в солідах і динаріях (1 солід = 40 ден.). Вергельд (ціна людини) господареві вбитого раба становив 35 солідів. За вбивство напіввільного (лита) призначалась плата 100 солідів, вільного франка — 200, графа, королівського чиновника — 300 солідів. За вбивство графа при виконанні ним службових обов'язків вергельд потроювався. Передбачалось покарання тих, хто ганьбив гідність франка (титул 30).

Також «Салічна правда» свідчить про існування у франків пережитків кривавої помсти. Якщо злочинець не може сплатити викуп за вчинене вбивство, то «він має заплатити своїм життям». Проте кривава помста забороняється, якщо вбивство вчинене ненавмисно [3].

Статті «Салічної правди» охороняли і захищали життя та гідність жінки. За викрадання чужої дружини належало платити штраф 200 солідів. Той, хто хапав вільну жінку за руку, кисть або палець платив 15 солідів, а, хто називав вільну жінку повією — 45 солідів (титули 20, 30 § 3) [4].

Окремі норми присвячені також і віку, з якого може наставати покарання за вчинений злочин. Так параграф 5 титулу 25 встановлює, що якщо хлопчик віком до 12 років учинить якусь провину, то він звільняється від покарання [4, 28]. Серед співучасників Салічна правда окремо виділяє лише підбурювачів і то караним визнається лише підбурювання до крадіжки або до вбивства (титул 28) [4, 32]. Серед видів співучасті визнається лише вчинення злочину «натовпом» цей натовп повинен зібратися спеціально для вчинення злочину (убивства або нападу на особу чи її помешкання) без вказівки скільки саме повинно бути людей у групі (титули 41-43).

Звичайно, в судебнику згадується про склади злочинів, які б для сучасної людини визнавалися б, щонайменше, дивними. Наприклад, встановлювалося покарання за те, щоб назвати іншого брудним (параграф 2 титулу 30), вовком (параграф 4 титул 30) або зайцем (параграф 5 титул 30), за відрізання хвоста коневі (титул 65) тощо.