7. Правила роботи з літературними джерелами

При роботі з літературними джерелами рекомендується вести облік опрацьованої літератури за допомогою програми-каталогізатора або «вручну» – на спеціальних картках, куди заносити повні бібліографічні дані опрацьованого джерела та ті фрагменти (цитати) з нього, які можуть в подальшому бути використані в тексті курсової роботи. Наприклад:

Навчання впродовж життя		Педагогіка вищої школи / [В. П. Андрущенко, І. Д. Бех, І. С. Волощук та ін.]; за. ред. В. Г. Кременя, В. П. Андрущенка, В. І. Лугового. – К. : Педагогічна думка. – 2008. – 256 с.
!	… вища школа як вища освітня ланка повинна відгравати велику роль у здійсненні мрії класика педагогіки Я. А. Коменського стосовно того, що …		С. 11
NB	Нині приблизно 60% випускників із повною загальною середньою освітою вступають до вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації порівняно з 22% у 1990 р.		С. 94-95
…	… … …		…

У верхній частині такої картки дається повна назва джерела, а також ключові слова, що допомагають тематично ідентифікувати вибрані фрагменти. У правій частині картки вказуються сторінки, на яких міститься кожен із занотованих фрагментів, що дозволяє за необхідності посилатися на них у тексті роботи.

Ліворуч від кожної нотатки зазвичай робляться спеціальні позначки, що показують ставлення дослідника до тієї думки, яка висловлена у нотатці. Загальноприйнято користуватися такими позначками:

! – повна згода з тим, про що мова йде в тексті;

? – незгода з автором, сумнів;

?! – здивування;

NB – досить важливо;

V – варто мати на увазі;

≈ – цікаво, може знадобитися.

Роблячи виписки фрагментів з авторського тексту, що пізніше можуть бути використані у курсовій роботі для цитування, потрібно бути особливо уважними. Переписувати фрагмент треба дослівно з тими знаками пунктуації, які в ньому є. Навіть якщо у фрагменті зустрічаються помилки, то вони мають бути збережені.

Цитування може виконуватися у прямій і непрямій формах. До дослівного (прямої форми) цитування удаються, як правило, тоді, коли мова оригіналу є своєрідною й непередаваною, або ж тоді, коли дослівна передача тексту є історично важливою, тобто коли зміст цитати може постраждати від перефразування. При застосуванні непрямої форми цитування речення будується так, що в ньому обов’язково вказується авторство і далі розкривається зміст думки зі збереженням її смислу в тому контексті, у якому вона формулювалася автором. Наприклад:

1) пряма форма цитування: Б. А. Плюснін-Кронін, із властивою для післяреволюційного часу безапеляційністю, висловлює вичерпну точку зору партійних ідеологів освіти: «Настав час лишити байки про самоцінність особистості, про самоцільність виховання. Особистість цінна настільки, наскільки вона потрібна й корисна людському колективу, що йде до прогресу й удосконаленню життя. Виховання є знаряддям, за допомогою якого організоване суспільство готує необхідних йому працівників.

… Ні про яку абсолютну свободу школи не може бути мови. Весь її напрямок і зміст визначається: 1) цільовими приреченнями держави; 2) життям – буттям, що впливає на неї з усіх боків» [8, с. 3].

2) непряма форма цитування: Коли ж у розумінні «патріотичного виховання» виходити з міркувань, викладених М. Сявавком і Є. Сявавко у [44], то реальний шлях реалізації цієї мети доцільно пов’язувати з позаурочними (позакласними) формами роботи. Але якій би з подібних форм не віддавалася перевага, ця форма не буде мати безпосереднього відношення до процесу навчання математики, бо такий процес не має у своєму розпорядженні відповідних засобів.

Цитуючи фрагменти авторських текстів, треба дотримуватися таких формальних правил:

1. Цитата має бути дослівною або ж автентично передавати початковий (авторський) смисл.

2. Цитата не повинна бути надто довгою.

3. Цитата має укладатися в лапки і супроводжуватися посиланням на джерело.

4. Для уникнення довгого цитування окремі фрагменти з речення можуть вилучатися, а замість них ставитися трикрапка.

5. Пояснення, що розривають текст цитати, мають подаватися у квадратних дужках.

6. Цитати, які є незавершеними реченнями, мають граматично узгоджуватися з авторським текстом.

При цитуванні та в деяких інших випадках прийнято посилатися на відповідні джерела. Робити це можна різними способами залежно від місцезнаходження посилань у структурі наукової роботи. Частіше за все використовується підтекстовий та закритий способи, але не виключаються також внутрішньотекстові посилання, при яких частина відомостей про джерело подається у самому тексті, а решта даних – після нього.

Закритими посиланнями зручно користуватися за умови, якщо при оформленні тексту роботи вже сформовано список використаних джерел. У цьому випадку після цитати вказується у квадратних дужках номер джерела та сторінки, на якій знаходиться цитований фрагмент (див. вище: пряма і непряма форми цитування).

Підтекстовими посиланнями зручно користуватися тоді, коли треба надати читачу можливість відразу ознайомитися із джерелом, яке цитується. Разом з тим слід мати на увазі, що підтекстові посилання значно збільшують обсяг роботи, оскільки інформація про джерело, яка подається у підстрочнику, містить усі елементи бібліографічного опису і може повторюватися на різних сторінках роботи.

Підтекстові посилання та відповідну цитату в тексті пов’язують умовними позначками (як правило, арабськими цифрами, іноді – зірочками), що розміщуються на верхній лінії шрифту. Якщо кількість підтекстових посилань невелика, то у роботі краще використовувати не наскрізну, а посторінкову їх нумерацію (тобто починати з одиниці на кожній окремій сторінці тексту).

Для студентських курсових робіт характерним є те, що більшу частину їх тексту становить перефразовування й переказування. За допомогою цитування, перефразовування й узагальнення думок і міркувань інших авторів, виконавець курсової роботи має сформувати, висловити й аргументувати власну позицію.

Отже, при підготовці курсової роботи літературні джерела опрацьовуються для того, щоб визначити власну думку, проілюструвати власну позицію, знайти достатньо аргументів, що засвідчують її правомірність, протиставити власну думку думці інших авторів чи продемонструвати слабкість аргументації окремими авторами тих чи тих педагогічних ідей, причинно-наслідкових зв’язків між явищами тощо.

При цьому важливо постійно слідкувати за тим, щоб власна думка не змішувалась у тексті із цитованою. Дослівне запозичення чужого тексту, яке не супроводжується посиланням на джерело, називається плагіатом. Робота, автор якої припустився плагіату до захисту не допускається.