Після виконання роботи студенти повинні:

знати особливості будови різних видів тканин та їх топографію;

вміти користуючись мікроскопом, плакатами, схемами вивчати гістопрепарати.

Завдання додому: оформити лабораторну роботу.

ІНСТРУКТИВНА КАРТКА № 3

для проведення практичного заняття

з навчальної дисципліни

«анатомія і фізіологія сільськогосподарських тварин»

Тема: Вивчення будови скелета на натуральних препаратах, малюнках, таблицях. Вивчення окремих кісток тулуба голови, передньої і задньої кінцівок, їх положення в скелеті. Особливості будови кісток скелета в різних тварин.

Робоче місце: лабораторія анатомії або манеж.

Тривалість заняття: 4 години.

Мета заняття: закріпити теоретичні знання з будови скелета в цілому і окремих кісток, навчитись визначати топографію кісток та належність їх окремому виду тварин.

Правила охорони праці та особистої гігієни: роботу необхідно виконувати в спецодязі, дотримуватись чистоти і порядку на робочому місці.

Порядок виконання роботи:

1. Вивчити будову кістки як органа.

2. Вивчити скелет тулуба.

3. Вивчити скелет голови.

4. Вивчити скелет грудних кінцівок.

5. Вивчити скелет тазових кінцівок.

Методичні вказівки з виконання роботи.

Робота № 1. Будова скелета.

Будова кістки. Препарати: кістки різних типів, прожарена і декальцинована кістка.

Значення скелета в організмі різноманітне: він визначає форму тіла тварини, є опорою для м’яких частин тіла, створює стінки порожнин (грудної, черевної, носової), де містяться життево важливі органи.

Разом з м’язовою системою скелет призначений для зміни положення тіла і переміщення його в просторі. Він побудований з окремих кісток різної форми та розміру. За формою кістки поділяють на чотири типи: довгі трубчасті, короткі, пластинчасті й мішані. Кістки побудовані з дуже міцної компактної кісткової тканини. Тому вони здатні витримувати велике навантаження.

Міцність кісток зумовлена наявністю в них мінеральних солей кальцію і фосфору. Якщо видалити ці солі з кісток шляхом витримування їх протягом 10 діб у 10%-му розчині соляної кислоти, кістки втрачають твердість. Вони залишаються пружними, міцними на розрив, але гнучкими. Декальцинована кістка не здатна витримувати вантаж, але форма її зберігається.

Якщо ж кістку прожарити на вогні, то з неї вигоряє органічна речовина осеїн, яка надає кістці пружності. Мінеральні солі під час прожарювання не згоряють, тому прожарена кістка втрачає пружність і робиться крихкою. При згинанні вона легко ламається і розсипається на дрібні шматочки.

Будова кістки як органа. Прилади та матеріали: трубчасті кістки, розпил трубчастої кістки, распатор, скальпелі, пінцети, кісткова пилка, ножівка, лещата.

Будову кістки як органа вивчають на найхарактернішій трубчастій кістці (найчастіше на плечовій). На трубчастій кістці розрізняють тіло (діафіз) та два кінці (епіфізи). Верхній кінець кістки називається проксимальним, нижній – дистальним.

Розглядаючи епіфізи кісток, знаходять суглобові поверхні, вкриті тонким шаром (3-5 мм) гіалінового хряща. Обидва кінці кістки потовщені. Під час огляду й вивчення кісток потрібно знайти м’язові горби (латеральний і медіальний), ямки, в яких закріплюються м’язи, відростки, гребені, отвори, через які проходять кровоносні судини. На суглобовій поверхні знаходять синовіальні ямки.

Уся зовнішня поверхня кістки (за винятком суглобових поверхонь та кісткових горбів і відростків) вкрита волокнистою сполучнотканинною оболонкою – окістям.

На свіжій, взятій з трупа тварини кістці за допомогою скальпеля роблять поздовжній і поперечний розрізи. А потім по лінії розрізу распатором і пінцетом відпрепаровують окістя від кісткової тканини. Прощупуванням визначають товщину, міцність, колір окістя, оглядають отвори, які в ньому для кровоносних судин і нервів.

Для вивчення внутрішньої будови кістки роблять її розпил (беруть плечову або стегнову кістку, а також декілька хребців і ребро). Зафіксувавши кістку в лещатах, розпилюють її в різних напрямках (вздовж і впоперек). На всіх виготовлених препаратах вивчають будову і властивості компактної і губчастої кісткової речовини. Звертають увагу на те, що губчаста речовина в трубчастих кістках розміщена на їхніх кінцях.

Стінка кісток побудована з дуже міцної компактної кісткової речовини. Вимірюють товщину кістки в різних ділянках. Вивчають також розміщення й довжину мозкового каналу трубчастих кісток та властивості його вмісту.

При вивченні скелета свійських тварин його поділяють на відділи. Так, у скелеті розрізняють осьову частину й кінцівки. До осьової частини відносять скелет тулуба і голови, а до скелета кінцівок – скелет плечового і тазового поясів та скелет вільних кінцівок (грудних і тазових).

Робота № 2. Скелет тулуба.

Скелет тулуба тварини становить осьову частину скелета і поділяється на такі відділи: грудний, шийний, поперековий, крижовий і хвостовий.

Скелет грудного відділу тулуба. Прилади та препарати: кістки грудного відділу, скелети тварин, таблиці, розпили кісток.

Вивчення цього відділу починають з огляду загальної будови і форми грудної клітки. Відмічають, що грудна клітка обмежується зверху грудними хребцями, збоку – ребрами, знизу – грудною кісткою. Підраховують кількість грудних хребців і ребер у різних видів тварин (корів, свиней, коней, собак).

На свіжих препаратах оглядають хрящові прокладки, розміщені між тілами хребців. Відмічають їх товщину і діаметр. Визначають типи кісток грудного відділу тулуба.

Грудні хребці. На препаратах окремих хребців знаходять основні частини хребця: тіло, нервову дужку, суглобові і м’язові відростки.

На тілі хребця оглядають голівку (спереду) і ямку (ззаду). Знизу на тілі хребця виступає вентральний гребінь (у коней). На бокових частинах тіла знаходяться по парі ямок (фасеток), до яких прилягає голівка ребра. Потрібно також знайти нервову дужку і хребетний отвір, що створюється тілом хребця і дужкою.

Знаходять і оглядають відростки: суглобові (передні і задні), поперечні й остисті. На верхівках остистих відростків свіжих препаратів знаходять і досліджують хрящові ковпачки. Визначають відмінності в будові першого і останнього грудних хребців (за величиною остистих відростків), вчаться розрізняти хребці різних видів свійських тварин. Так, на грудних хребцях коня тіло коротке, призматичної форми. Остистий відросток добре розвинений, плоский. Поперечні і суглобові відростки грудних хребців коня розвинені порівняно слабо.

Грудні хребці великої рогатої худоби масивніші. Тіла їх довші і товстіші, ніж грудних хребців коня. Вентрального гребеня на тілах хребців немає. Остисті відростки широкі, пластинчасті. Грудні хребці великої рогатої худоби мають добре розвинені поперечні суглобові відростки.

На грудних хребцях свиней остисті відростки дуже довгі, вершиною злегка загнуті наперед. На поперечних відростках є спеціальні отвори, спрямовані згори вниз. На грудних хребцях собак вентральних гребенів немає. Остисті відростки товсті. На перших хребцях вони зігнуті й мають розширені кінці. На останніх хребцях остисті відростки зверху загострені.

Слід навчитися послідовно складати хребці грудного відділу в один ряд. При цьому оглядають хребетний канал, що утворюється при сполученні хребців. Знаходять і оглядають міжхребцеві отвори, крізь які проходять нерви.

Ребра. Насамперед визначають форму ребра і тип кісток. Звертають увагу на довжину, ширину та ступінь зігнутості ребер у різних місцях грудного відділу. При цьому відмічають, що найдовші середні ребра, а передні й задні – коротші і менш зігнуті. Кожне ребро поділяється на кісткову та хрящову частини. Проксимальний кінець кісткового ребра звужений, а дистальний розширений. На проксимальному кінці ребра знаходять голівку, шийку і суглобовий горбок. Приєднують голівку ребра до ямки грудного хребця. На дистальному кінці оглядають з’єднання кісткового ребра з хрящовим та сполучення ребра з грудною кісткою. При цьому підраховують кількість справжніх і несправжніх ребер. Оглядають реберну дугу і реберні кути.

За формою ребер визначають, якому виду тварин вони належать та їх місце в скелеті. На скелеті важливо відмітити, що ребра великої рогатої худоби широкі, а міжреберні простори незначні. У свиней ребра вузькі.

Груднина розміщена в нижній частині грудного відділу тулуба. На ній знаходять тіло, мечоподібний хрящ і рукоятку (у коня соколок). Відмічають особливості будови рукоятки в корів, коней та свиней. Так, у корів і свиней цей відросток кістковий і має округлу форму. У коней соколок виступає наперед, добре розвинений, пластинчастої форми.

На бокових поверхнях груднини оглядають і підраховують кількість суглобових ямок, в які заходять хрящові кінці справжніх ребер.

Скелет поперекового відділу тулуба. Препарати та обладнання: некомплектні кістки поперекового відділу, скелети тварин, окремі частини поперекових хребців.

Поперекові хребці вивчають на окремих препаратах. Знаходять усі частини хребця. Підраховують кількість поперекових хребців на скелетах різних видах тварин. На свіжих не виварених препаратах вивчають товщину хрящових прокладок між хребцями.

Оглядають і вивчають будову відростків. Слід переконатися, що суглобові відростки поперекових хребців добре розвинені (краніальні і каудальні). Знаходять жолобки, що утворюються краніальними суглобовими відростками в корів. Оглядають добре виражені поперечнореберні відростки, які мають форму широких кісткових пластинок. Установлюють, чому ці відростки називають поперечнореберними.

Скелет крижового і хвостового відділів тулуба. Препарати та обладнання: крижові кістки, хвостові хребці, скелети свійських тварин.

Крижові хребці зростаються між собою і утворюють крижову кістку. Знаходять і вивчають будову крижової кістки. Насамперед підраховують і вивчають будову тіла кістки, крил і гребеня крижової кістки. Знаходять спеціальні суглобові поверхні на крилах і з’єднують їх з кістками таза (клубовою кісткою).

Оглядають хребетний канал, що проходить вздовж кістки. Вимірюють його діаметр на вході в кістку і на виході з неї. Вчаться розрізняти відмінності в будові крижових кісток різних видів тварин. Для цього звертають увагу на форму і розмір кістки загалом, на будову гребеня і крил кістки. Вивчають топографію кістки в скелеті тварин.

Хвостові хребці вивчають на препаратах скелета хвостового відділу. Підраховують їх кількість у різних видів тварин. Звертають увагу на будову перших і останніх хвостових хребців. Оглядають гемальні відростки перших хребців. Звертають увагу на відсутність хребетного каналу в хвостовому відділі. Визначають товщину хрящових прокладок між хребцями.

Скелет шийного відділу тулуба. Прилади та препарати: некомплектні кістки шийного відділу, скелети тварин, таблиці.

Шийні хребці. У всіх видів свійських тварин сім шийних хребців. Переконатися в цьому легко, підрахувавши їх кількість на скелетах різних видів тварин. Спочатку вивчають будову типових шийних хребців. До них відносять третій, четвертий, п’ятий хребці.

Типові шийні хребці мають усі частини, властиві хребцю: тіло, нервову дужку і відростки. На препаратах некомплектних кісток треба знайти і оглянути ці частини. Звертають увагу на те, що тіло типового шийного хребця довше від тіла грудного хребця. Остисті відростки відсутні на хребцях коней і слабко виражені у корів.

Оглядають поперечнореберні відростки, які на типових шийних хребцях роздвоєні. Знаходять передні і задні відростки. Важливо знайти отвори на бокових поверхнях тіл хребців. Як відомо, ці отвори створюють хребцеві канали, де проходить хребцева артерія.

Вивчивши будову типових шийних хребців на окремих кістках, оглядають їх у сполученні між собою на скелетах тварин. Потім вивчають будову першого і другого шийних хребців.

Атлант – перший шийний хребець. Переконуються, що він не має тіла. Оглядають верхню і нижню дужки. Знаходять крила атланта. Зазначають відмінність у будові крил на хребцях корів і коней. За крилами атланта дізнаються, якому виду тварин належить хребець. Визначають передній і задній кінці атланта, з’єднують атлант із сусідніми кістками (з потиличною кісткою і епістрофеєм).

Епістрофей. Знаходять і оглядають тіло, зуб і гребінь епістрофея. Порівнюють будову епістрофеїв корови і коня. Звертають увагу на довжину і ширину зуба епістрофея та на форму гребеня. З’єднують епістрофей із сусідніми хребцями. Після вивчення будови шийних хребців оглядають їх розміщення в скелеті.

Робота № 3. Скелет голови, або череп.

Прилади та препарати: черепи різних видів тварин (корів, коней, свиней, овець, собак), окремі кістки черепа, металеві палички для дослідження отворів і порожнин, поздовжній розпил черепа.

На препаратах черепа вивчають будову і розміщення всіх кісток мозкового відділу, починають ззаду від потиличної кістки. Всі отвори і канали досліджують з допомогою зонда або металевої палички. Внутрішню поверхню черепно-мозкової коробки вивчають на поздовжньому розпилі черепа. Оглядають пальцеподібні вдавлення, які є відбитками закруток півкуль головного мозку. На сагітальному розрізі досліджують лобну пазуху, яка утворюється пластинками лобної кістки.

У передній частині оглядають решітчасту (горизонтальну) пластинку решітчастої кістки, яка відділяє черепно-мозкову коробку від носової порожнини. На препараті черепа крейдою проводять межу між мозковим і лицьовим відділами черепа. На розпилах черепа корови досліджують лобну пазуху і порожнини кісткових відростків рогів. Переконуються, що ці порожнини сполучаються з лобною пазухою.

Для вивчення кісток лицьового відділу черепа користуються цими самими препаратами. Оглядають і вивчають усі кістки лицьового відділу та їх взаємороташування.

Особливу увагу звертають на будову носової порожнини. Знаходять носові раковини, нюховий лабіринт, хоани. Досліджують гайморову пазуху, яка розміщена між лицьовою і носовою пластинками верхньощелепної кістки. Знаходять беззубий край на кістках верхньої і нижньої щелеп. З допомогою зонда досліджують слізно-носовий канал. На нижній щелепі знаходять лицьову судинну вирізку і відростки гілок нижньої щелепи: суглобовий і вінцевий. Сполучають нижню щелепу з верхньою частиною голови в щелепному суглобі і вивчають характер руху в ньому.

При з’єднанні щелеп вінцеві відростки гілок нижньої заходять у скроневу ямку. Цим пояснюється рух шкіри в коня над очима, коли він приймає і пережовує корм. Уважно оглядають тіло різцевої кістки корови і коня. Відмічають, що на тілі різцевої кістки корови немає ямок для різцевих зубів, і тіло кістки має форму тоненької кісткової пластинки.

Робота № 4. Скелет грудних кінцівок.

Прилади та препарати: скелети тварин, некомплектні кістки грудних кінцівок, таблиці.

На скелеті вивчають розміщення кісток грудних кінцівок та їх тип. Відмічають, які кістки лежать в основі окремих ланок грудних кінцівок.

Скелет грудних кінцівок поділяється на скелет плечового поясу і скелет вільної грудної кінцівки.

До скелета плечового поясу вищих тварин належить одна кістка – лопатка.

Лопатка. Визначають тип кістки, знаходять і вивчають проксимальний і дистальний кінці лопатки. На проксимальному розширеному кінці лопатки досліджують лопатковий хрящ. На дистальному кінці оглядають суглобову ямку, м’язовий горб і коракоїдний відросток. Для вивчення топографії лопатки та взаєморозташування із сусідніми кістками її з’єднують з плечовою кісткою. Потрібно також оглянути, в якому положенні (під яким кутом) лопатка розміщена в скелеті.

На зовнішній (латеральній) поверхні лопатки знаходять ость лопатки, передосну і заосну ямки. Порівнюють форму і будову лопатки різних видів свійських тварин. Знаходять акроміальний відросток на лопатці жуйних тварин.

Щоб скласти скелет кінцівки, треба вміти відрізняти ліву лопатку від правої. Для цього слід взяти лопатку в руку так, щоб м’язовим горбом вона була спрямована вперед, а медіальною поверхнею – всередину. Якщо лопатку для надання їй такого положення потрібно брати в праву руку, це означає, що лопатка з правої кінцівки, а якщо в ліву – з лівої. За формою лопатки та її ості відрізняють лопатку корови від лопатки коня.

Скелет вільної грудної кінцівки складається з таких кісток: плечової, кісток передпліччя, зап’ястя, п’ясті і пальців.

Плечова кістка. Вивчається тип і положення плечової кістки в скелеті. Беруть кістку в руку, тримають її так, як вона розміщена в скелеті тварини, розглядають і вивчають будову тіла кістки та її кінців.

На проксимальному кінці кістки знаходять голівку і м’язові горби. Голівка кістки міститься ззаду. По боках від голівки виступають м’язові горби: латеральний (більш розвинений) і медіальний. Між горбами на проксимальному кінці плечової кістки трохи спереду від голівки є спеціальний блок, по якому рухаються сухожилки двоголового м’яза плеча. Оглянувши цей блок на кістках різних видів тварин, легко переконатися, що на плечовій кістці коня блок роздвоєний, а в корів – суцільний. Порівняйте будову проксимального кінця плечової кістки коня і корови та встановіть відмінність між ними.

На дистальному кінці плечової кістки є добре виражена ліктьова ямка. Щоб встановити, з якої кінцівки плечова кістка, її беруть у руку так, щоб голівка проксимального кінця кістки була спрямована назад, а латеральний м’язовий горб знаходиться зовні.

Вивчають особливості будови плечової кістки в різних видів свійських тварин. З’єднують плечову кістку з сусідніми кістками (лопаткою та кістками передпліччя).

Кістки передпліччя. В основі передпліччя лежать дві кістки: променева й ліктьова. Оглядаючи променеву кістку, визначають її тип. Знаходять проксимальний і дистальний кінці. Тіло кістки розвинене і має характерну вигнуту форму.

На проксимальному кінці променевої кістки є суглобова поверхня, розділена невеликими гребенями на три ямки. Найширша ямка – медіальна. Отже, якщо взяти променеву кістку в руку так, щоб вигнутою спинковою поверхнею вона була обернена наперед, а найширшою ямкою всередину, то можна дізнатися, з якої кінцівки (правої чи лівої) ця кістка. Оглянувши дистальну суглобову поверхню, з’єднують її з верхнім шаром кісток зап’ястя.

Порівнюють будову променевої кістки різних видів тварин і встановлюють відмінності.

Потім вивчають будову ліктьової кістки. Переконуються, що тіло її рудиментоване у коней більше, ніж у корів. Знаходять тіло ліктьової кістки, ліктьовий та грифельний відростки (у корів), з’єднують кістки передпліччя з сусідніми кістками. Розглядають і вивчають їх положення в скелеті тварин.

Кістки зап’ястя. За типом короткі, розміщені в два шари. Оглядають і вивчають їх будову. Для цього краще використати препарат кісток зап’ястя, сполучених міжкістковими зв’язками. Знаходять основні і додаткові (сезамоподібні) кістки верхнього й нижнього шарів. Відлік кісток починають з медіальної поверхні. Порівнюють будову кісток зап’ястя корів і коней. Вивчають топографію кісток зап’ястя в скелеті тварин. Сполучають кістки зап’ястя з сусідніми кістками.

Кістки п’ясті. Вивчають будову на некомплектних кістках, а також у скелеті тварин. Підраховують кількість кісток п’ясті у різних видів тварин. Звертають увагу на будову кісток п’ясті у парнокопитних.

Розглядають тіло кісток, а також нижній блок. Знаходять і оглядають грифельні кісточки, вивчають їх будову і топографію. З’єднують із сусідніми кістками.

Кістки пальця. Знаходять і вивчають будову путової, вінцевої та копитової кісток у різних видів тварин. Оглядають і розміщують на своїх місцях сезамоподібні кістки пальців: у путовому суглобі – дві кісточки, в копитовому суглобі – одну човникову кісточку.

Складають палець тварини з окремих некомплектних кісток пальця.

Робота № 5. Скелет тазових кінцівок.

Прилади та матеріали: скелет таза і некомплектні кістки різних видів тварин, скелети тварин, таблиці.

Скелет тазових кінцівок поділяється на скелет тазового поясу і скелет вільної кінцівки.

Скелет тазового поясу. Сюди відносять таз (pelvis).

Таз складається з окремих тазових кісток, які зростаються між собою. На препараті таза знаходять і вивчають будову окремих кісток. Для цього насамперед досліджують лобкове зрощення і визначають безіменні кістки таза (праву і ліву). Потім вивчають будову парних тазових кісток: клубової, лобкової та сідничної.

На клубовій кістці знаходять такі найхарактерніші утвори: тіло і крило кістки. На крилі оглядають добре виражені горби (крижовий горб і маклок). На медіальній поверхні крила досліджують спеціальну суглобову поверхню, якою крило клубової кістки сполучається з крилом крижової кістки.

На лобковій кістці знаходять лобкове зрощення, оглядають і вивчають розмір і форму замкненого отвору та суглобової западини таза. На дні суглобової западини знаходять ямку, в якій закріплюється кругла зв’язка.

На сідничних кістках потрібно оглянути сідничні горби і сідничну дугу.

На препаратах таза різних видів тварин знаходять відмінність у їх будові. Особливу увагу звертають на розмір і форму виходу з таза в корів і кобил. Вивчають топографію таза на скелеті тварин.

Скелет вільної тазової кінцівки. Препарати та обладнання: некомплектні кістки тазових кінцівок, скелети тварин, таблиці.

Скелет вільної тазової кінцівки складається з таких кісток: стегнової, гомілки, кісток заплесна, плесна і пальців.

Стегнова кістка. Належить до типу трубчастих кісток. Має тіло і два кінці: проксимальний і дистальний. На препараті кістки знаходять усі ці частини. На проксимальному кінці оглядають кулясту голівку з ямкою на ній. Знаходять ямку на голівці стегнової кістки корови і коня. Порівнюють їх глибину і розміщення.

Порівнюють також будову та форму м’язових горбів (вертлюгів) на стегнових кістках корів і коней.

Стегнова кістка великої рогатої худоби має більш розвинене тіло, ніж стегнова кістка коня. Великий вертлюг виявлений краще, а вертлюжна ямка глибша. Голівка стегнової кістки корови різко відмежована від тіла кістки. Ямка на голівці не на боковій поверхні, як у коня, а в центрі голівки. Знаючи ці особливості будови проксимального кінця стегнової кістки великої рогатої худоби, можна легко відрізнити її від такої самої кістки коня.

На дистальному кінці стегнової кістки потрібно оглянути та вивчити будову двох суглобових блоків. По одному з них (передньому) рухається колінна чашка.

З’єднують колінну чашку зі своїм блоком. Другий блок (нижній) призначений для сполучення з проксимальним кінцем великогомілкової кістки. Оглядають цей блок і з’єднують його з гомілковою кісткою.

Кістки гомілки. В основі гомілки лежать дві кістки – великогомілкова і малогомілкова. Знаходять і вивчають будову цих кісток. Великогомілкова кістка добре розвинена. Визначають її тип і форму. На проксимальному кінці великогомілкової кістки суглобова поверхня має характерну трикутну форму. По дорсальній поверхні проксимального її кінця від трикутника йде вниз кістковий гребінь, який трохи загнутий назовні. Знаходять і досліджують цей гребінь.

У корів до проксимального кінця великогомілкової кістки з латеральної поверхні приростає невеликий відросток, що є рудиментом малогомілкової кістки.. У коней на цьому місці є слабко виражена ямка, до якої прилягає голівка малогомілкової кістки. Отже, за будовою проксимального кінця великогомілкової кістки легко визначити, якому виду тварин не лежить кістка (корові чи коню).

Дистальний кінець великогомілкової кістки має суглобову поверхню, поділену високими гребенями на дві ямки, по яких рухається таранна кістка заплесна. Знаходять і оглядають цей блок. Сполучають його з таранною кісткою.

Малогомілкова кістка у великих тварин (корів і коней) рудиментована. Знаходять ці рудименти в коня і корови. У корови, крім відростка малогомілкової кістки, який приростає до проксимального кінця великогомілкової кістки, у верхньому шарі кісток заплесна знаходиться зовнішня щиколотка. Знаходять цю кісточку на скелеті корови і вивчають її форму.

У свиней малогомілкова кістка не рудиментована. Порівнюють її будову з великогомілковою кісткою та взаємозв’язок між ними. Знаходять місце гомілкових кісток на скелеті тварин.

Кістки заплесна розміщені в три шари. На зібраному препараті заплесна (на зв’язках) розглядають окремі кістки всіх трьох шарів. Особливу увагу слід звернути на будову і форму кісток верхнього шару. Це таранна і п’яткова кістки. На п’ятковій кістці знаходять тіло та п’ятковий відросток і горб. Кістки другого і третього шарів короткі, з’єднані між собою міжкістковими зв’язками. Знаходять місце розміщення заплесна на скелеті.

Кістки плесна та пальця задньої кінцівки за своєю будовою подібні до п’ясткових і пальцьових кісток грудної кінцівки. Однак третя плеснова кістка довша від третьої п’яткової і має видовжене тіло округлої форми. Потрібно навчитися відрізняти плеснові кістки від п’ясткових у корів і коней. Порівнюють їх будову та форму на скелеті тварини й знаходять їх серед некомплектних кісток.

Кістки пальця задньої кінцівки мають таку саму будову, як і передньої кінцівки.

Після виконання роботи студенти повинні:

знати будову кістки як органа, будову і топографію окремих кісток і скелета в цілому, видові особливості кісток;

вміти визначати топографію кісток в скелеті і на тварині.

Завдання додому: вивчити типи з’єднань кісток, Лисенко М.В. "Анатомія і фізіологія с/г тварин", ст. 96-97.

ІНСТРУКТИВНА КАРТКА № 4

для проведення практичного заняття

з навчальної дисципліни

«анатомія і фізіологія сільськогосподарських тварин»

Тема: Вивчення і препарування з'єднань кісток тулуба, голови, кінцівок. Вивчення топографії суглобів на живих тваринах.

Робоче місце: лабораторія анатомії або манеж.

Тривалість заняття: 2 години.

Мета заняття: закріпити теоретичні знання по будові та топографії з’єднань кісток, на натуральних препаратах ознайомитись з ними.

Правила охорони праці та особистої гігієни: працювати в спецодязі, дотримуватись чистоти і порядку на робочому місці.

Порядок виконання роботи:

1. Вивчити будову і топографію загальних зв’язок хребта.

2. Спеціальних зв’язок хребта.

3. Суглобів і зв’язок кінцівок.

4. Оформити висновки в робочих зошитах.