Короткі відомості з теоретичної частини:

Сприйняття подразників, які поступають з навколишнього середовища здійснюється завдяки аналізаторам, які складаються з рецепторів провідних шляхів і нервових центрів. Завдяки органам чуття у тварин і людей виникають певні відчуття, які характерні для певного аналізатора.

Методичні вказівки з виконання роботи

Робота № 1. Реакція зіниці на світло.

Прилади і препарати: електричний ліхтарик, 0,5% розчин атропіну, очні піпетки, офтальмоскоп; кінь, собака.

Зіниця регулює надходження світла на сітківку завдяки її здатності рефлекторно звужуватися та розширюватися. В цьому можна переконатися, виконавши такі досліди.

Дослід 1. Розглядають очі тварини і звертають увагу на величину їхньої зіниці. Потім закривають очі руками і через кілька хвилин руки відводять від очей. Оглядають очі і відмічають зміну величини зіниці.

Дослід 2. Тварину ставлять задом до світла, оглядають її очі, звертають увагу на величину зіниці. Потім до одного ока підносять засвічену електричну лампочку або електричний ліхтарик і спостерігають, чи зміниться величина зіниці.

Дослід 3. Очною піпеткою наносять на кон’юктиву одного з очей 2–3 краплі 0,5%-го розчину атропіну. Через 10 хв. це атропінізоване око освітлюють електричною лампочкою. Переконуються, що після введення атропіну величина зіниці не змінюється за різної освітленості.

Дослідження дна очного яблука. Внаслідок непрозорості райдужної оболонки світло може проникнути в око збоку, воно проходить тільки через зіницю. Очною піпеткою на кон’юктиву досліджуваного ока тварини наносять 2–3 краплі 0,5%-го розчину атропіну. Тварину ставлять у станок задом до світла. Угнутий офтальмоскоп приставляють до свого ока і наближають його до ока тварини. Наводять офтальмоскопом світло на зіницю і оглядають через нього дно ока. Звертають увагу на сосок зорового нерва, на його місцеположення, величину, колір. Знаходять кровоносні судини дна очного яблука.

Робота № 2. Вивчення акомодації очей.

Прилади і препарати: дерев’яна рамка розміром 20х20 см, затягнута дротяною сіткою.

Акомодація – це здатність ока до чіткого бачення предметів на різних відстанях. Для вивчення акомодації беруть рамку, затягнуту сіткою, і тримають її перед очима на відстані 25–30 см. Дивляться крізь сітку на віддалений предмет або на дротинки сітки. Помічають, що чітко бачити одночасно предмет і сітку неможливо. Чітко видно або віддалений предмет, а сітку видно розпливчасто, або навпаки.

Робота № 3. Дослідження кісткової та повітряної провідності звуку.

Прилади і препарати: камертон, вата.

Ніжку камертона, що звучить прикладають по черзі до тім’я, потилиці, лоба і соскоподібного відростка голови досліджуваного. В усіх випадках він чує звук камертона. Потім зовнішній слуховий прохід закривають ватою і знову прикладають ніжку камертона, що звучить, до тих самих точок. Незважаючи на закритий зовнішній слуховий прохід, звук чути чітко. Щоб порівняти кісткову і повітряну провідність звуку, ніжку камертона, що звучить прикладають до тім’я і тримають доти, доки звук не перестане сприйматися. Після цього відкривають вухо і швидко підносять камертон до зовнішнього слухового проходу. Звук знову чути. Отже, повітряна провідність звуку краща за провідність через кістки черепа.

Робота № 4. Визначення локалізації звуку.

Прилади і препарати: годинник, камертон, фонендоскоп, гумові трубки до фонендоскопа.

Дослід 1. У досліджуваного зав’язують очі і садять його на стілець спиною до дослідника. Камертон, що звучить, поступово переміщують управо, вліво, вгору і вниз від голови досліджуваного. Визначають, на яку мінімальну відстань має бути переміщений звук, щоб досліджуваний не помітив. Локалізація звуку визначається краще, якщо слухати його обома вухами.

Дослід 2. Досліджуваний перебуває в тому самому положенні. Йому вставляють у вуха оливи трубок фонендоскопа так, щоб мембрана була позаду досліджуваного. Перед мембраною фонендоскопа ударяють по камертону. Досліджуваний чує звук, що виходить звідкись іззаду по середній лінії. Коли мембрана фонендоскопа зміщується вправо, вліво, вгору і вниз, досліджуваний не відчуває зміни в розміщенні джерела звуку.

Потім одну з трубок фонендоскопа вкорочують – у досліджуваного виникає відчуття, що джерело звуку перемістилося в бік коротшої трубки. Це пояснюється тим, що по коротшій трубці звук досягає кортієвого органа раніше, ніж по довгій.

Після виконання роботи студенти повинні:

знати фізіологічні властивості аналізаторів;

вміти досліджувати фізіологічні властивості аналізаторів, працювати з тваринами.

Завдання додому: повторити розділ 2.11 "Система органів внутрішньої секреції", Лисенко М.В. "Анатомія і фізіологія с/г тварин", ст. 234 – 237.

ІНСТРУКТИВНА КАРТКА № 30

для проведення лабораторного заняття

з навчальної дисципліни

«анатомія і фізіологія сільськогосподарських тварин»

Тема: Вплив інсуліну на вміст глюкози в крові кроля. Вплив адреналіну на зіницю ока.

Робоче місце: лабораторія анатомії

Тривалість заняття: 2 години.

Мета заняття: вивчити вплив адреналіну на діаметр зіниці ока та ізольоване

серце жаби.

Матеріально-технічне забезпечення: інструменти для препарування,

годинникові скельця, фізрозчин, піпетка, розчин адреналіну 1:1000, жаби.

Правила охорони праці і особистої гігієни: роботу виконувати в спецодязі,

дотримуючись порядку на робочому місці, не допускаючи поранень. При

випадковому пораненні руки обробити дезрозчином. Після роботи руки вимити

з милом.

Зміст і послідовність виконання завдань:

1. Дослідити вплив адреналіну на діаметр зіниці ока.

2. Дослідити вплив адреналіну на ізольоване серце жаби.