Методичні вказівки з виконання роботи.

Робота № 1. Органи кровообігу.

Будова серця. Препарати та прилади: розбірні моделі і муляжі серця, препарати серця, інструменти, таблиці та схеми.

Будову серця вивчають на препаратах серця, моделях і таблицях. Свіже серце, щойно взяте з трупа тварини, вкрите серозною оболонкою - серцевою сорочкою. Спочатку оглядають перикард, визначають його колір, товщину стінок, вологість. Переконуються, що колір перикарда матовий. Поверхня гладенька і волога, змащена серозною рідиною. Перикард вкритий одношаровим плоским епітелієм - мезотелієм.

Встановлюють, що перикард із стінкою серця не зростається. Потім рукою відтягують складку і роблять поперечний розріз. В отвір, що утворився, вставляють один кінець ножиць і роблять поздовжній розріз перикарда. Розріз роблять обережно, щоб не пошкодити стінку серця і коронарних кровоносних судин.

Піднімають пінцетом розрізані кінці перикарда, переконуються, що серце вільно лежить у його порожнині. Між стінкою серця і серцевою сорочкою утворюється щілиноподібна порожнина. На свіжому (не консервованому) препараті серця в порожнині перикарда знаходять невелику кількість серозної рідини, яка змащує внутрішню поверхню перикарда та зовнішню поверхню серця. Знімають перикард із серця, вивчають його будову. Визначають форму і розміри серця. Форма серця конусоподібна. Знаходять основу серця та його верхівку. На зовнішній поверхні серця добре виражені борозни: поздовжні, які йдуть вздовж серця і ділять його на праву і ліву половини, і кругові, або вінцеві, що поділяють серце на передсердя і шлуночки. Звертають увагу на те, що поздовжні борозни поділяють серце не симетрично. Ліва борозна розміщена трохи краніальніше від серединної лінії і тому ліва половина серця більша від правої. Уся верхівка серця належить лівому шлуночку.

У борознах серця залягають серцеві (коронарні) кровоносні судини. Над основою серця виступають два сліпі мішечки. Це вушка серця (праве і ліве). Вони прикривають вихід із серця легеневої артерії. Методом пальпації досліджують стінку окремих камер серця. Стінка шлуночків товста, щільної консистенції. Особливо товсту стінку має лівий шлуночок. Стінка передсердь тоненька і добре прощупується.

Оглядають і вивчають кровоносні судини. Знаходять перерізані кінці цих судин у ділянці основи серця. Відшукують аорту, що виходить з лівого шлуночка серця, і легеневу артерію, яка виходить з правого шлуночка і розміщена між вушками серця. Досліджують місце впадання легеневих вен у ліве передсердя та місце впадання порожнистих вен (передньої і задньої) у праве передсердя.

Розмір серця у різних видів свійських тварин не однаковий. Його визначають порівнянням серця різних тварин. Абсолютну величину серця прийнято визначати у відсотках відносно маси тіла тварини, а обхват — проміром серця по вінцевій борозні. За цими показниками серце тварини має такі розміри: у корів - 0,5 % маси тіла тварини, а обхват по вінцевій борозні 50 см; у коней - відповідно 0,84% і 60 см; у свиней - 0,3% і 25-30 см. Наведені показники розміру серця можна перевірити його зважуванням та обміром, знаючи попередню живу масу забитої тварини, від якої взято серце.

Після зовнішнього огляду і вивчення будови серця роблять розріз стінки серця і вивчають внутрішню його будову. Для цього роблять чотири розрізи серця в таких напрямах: 1) по найвищий частині переднього краю, від вінцевої борозни до верхівки серця, при цьому розкривається порожнина правого шлуночка; 2) від місця впадання порожнистих вен до вінцевої борозни, розкривається порожнина правого передсердя; 3) по найвищий поверхні краю серця від вінцевої борозни до верхівки серця, розкривається порожнина лівого шлуночка; 4) від місця впадання легеневих вен у передсердя до вінцевої борозни, розкривається порожнина лівого передсердя.

Роблячи розрізи, поперечну перегородку серця та вінцеву борозну залишають непошкодженими. Обидва розрізи на правій і лівій половинах серця повинні становити одну лінію, яка переривається в ділянці вінцевої борозни.

Після кожного розрізу відводять у боки краї м’язів і вивчають внутрішню будову окремих камер. Визначають розмір порожнин, внутрішню будову стінки серця та його клапани. Знаходять атріовентрикулярні отвори. Досліджують, з якими кровоносними судинами сполучені камери серця. Для цього зонд або паличку вводять у кровоносну судину з відповідної камери серця і спостерігають, через яку судину зонд виходить назовні.

На поверхні розрізу серця вивчають окремі оболонки його стінки. Спочатку оглядають внутрішню оболонку - ендокард. Це тоненька сполучнотканинна оболонка, вистелена ендотелієм. Поверхня ендокарда гладенька, що запобігає руйнуванню еритроцитів крові під час проходження їх через серце.

Міокард - середня оболонка. Побудована з м’язової тканини. Це найтовща оболонка серця. Товщина міокарда лівого шлуночка серця досягає 4-4,5 см, а правого - 1-1,5 см.

Товщина стінки передсердь незначна, оскільки міокард тут розвинений дуже слабко. Будову і товщину міокарда добре видно на свіжих і консервованих препаратах серця.

Епікард - зовнішня серозна оболонка. Товщина епікарда дуже мала. Зовнішня поверхня епікарда вкрита мезотелієм. Тому вона гладенька і на свіжих препаратах серця волога (змащена серозною рідиною).

Усі оболонки стінки серця щільно зростаються між собою. Однак з допомогою скальпеля і пінцета їх можна відпрепарувати. Особливо добре відпрепаровуються оболонки на консервованому препараті серця.

Клапани серця - дуже важливі утвори, що забезпечують рух крові в серці та всьому організмі тварин тільки в одному напрямі. Вони розміщені на внутрішній поверхні стінок серця, тому їх будову і топографію вивчають на розкритому препараті серця. У порожнинах шлуночків серця знаходять атріовентрикулярні клапани. У лівому шлуночку клапан двостулковий, а у правому - тристулковий.

Стулкові клапани являють собою тоненькі сполучнотканинні пластинки трикутної форми, які під тиском крові піднімаються і закривають атріовентрикулярні отвори. Щоб клапани не виверталися в бік передсердь, від кожної стулки клапана йдуть сухожильні тяжі (струни), які закріплюються своїми нижніми кінцями на сосочкоподібних м’язах. Оглядають і досліджують окремі пластинки стулкових клапанів, сухожильні струни та сосочкоподібні м’язи, які мають вигляд невеликих горбків, які виступають на внутрішній поверхні шлуночків серця.

Якщо підвести кінчик скальпеля або пінцета під верхні розгалуження сухожильних струн і підняти їх угору, то відповідна пластинка стулкового клапана підніметься, відійде від стінки шлуночка серця і буде добре помітна. Підрахувавши кількість стулок, переконуються, що в лівому передсерді їх дві (двостулковий клапан), а в правому три (тристулковий клапан). Досліджують будову передсердь і переконуються, що внутрішня їх поверхня гладенька. Ніяких утворів в порожнинах передсердь немає.

Вводять палець у просвіт аорти і легеневої артерії, знаходять півмісяцеві (кишенькові) клапани. Детально вивчають будову та розміщення цих клапанів після поздовжнього розрізу центрального кінця аорти і легеневої артерії. Пінцетом або кінчиком скальпеля захоплюють тоненьку плівку півмісяцевого клапана, відтягують її від стінки кровоносної судини. При цьому клапан дуже добре видно. Переконуються, що кожен півмісяцевий клапан складається з трьох кишеньок. Півмісяцеві клапани пропускають кров із шлуночків у відповідні кровоносні судини, а назад у серце не пропускають.

Щоб побачити дію півмісяцевих клапанів на аорту, у відрізаний її кінець вставляють лійку і вливають воду. Вода закриває півмісяцеві клапани і в шлуночок не потрапить. Для демонстрації механізму дії стулкових клапанів на свіжому (не консервованому) серці зрізають верхню частину передсердь. Перерізані кінці аорти та легеневої артерії щільно закривають пробками або затискують кровоспинними пінцетами.

Зрізані кінці передсердь підводять знизу під закріплене на штативі кільце. Потім розтягують навколо кільця стінку передсердь і краї їх пришивають до кільця. У шлуночки серця наливають воду з таким розрахунком, щоб пластинки стулкових клапанів трохи піднялися на поверхні води. Щоб побачити їх дію під час скорочення серця, на стінку шлуночка натискають руками. Під тиском води стулкові клапани серця щільно закриваються і вода в передсердя не надходить.

Будова та розгалуження кровоносних судин. Препарати та прилади: препарати кровоносних судин, трупи тварин, муляжі і моделі, таблиці, анатомічні інструменти.

Для вивчення будови кровоносних судин беруть окремі відрізки артерій і вен з різних ділянок тіла: з аорти і порожнистої вени, ниркової артерії і вени, периферичної вени, дрібних артерій.

На поперечному розрізі аорти оглядають діаметр і будову її стінки. Звертають увагу на еластичність аорти. Якщо кусок аорти розтягнути, вона трохи видовжується, а потім набуває попереднього стану. Розтягується аорта і в боки, це свідчить про те, що в стінці аорти є багато еластичних волокон. Аорта належить до артерій еластичного типу. В середніх артеріях є еластичні і м’язові волокна, вони еластично-м’язового типу. В дрібних артеріях знаходять лише м’язові волокна - артерії м’язового типу. В усіх артеріях стінка порівняно товста і просвіт їх не спадається.

На великих артеріях видно місця відгалуження дрібніших артерій. Розрізають стінку артерій в поздовжньому напрямку, вивчають їх внутрішню поверхню. Внутрішня оболонка кровоносних судин гладенька і вистелена ендотелієм.

На внутрішній поверхні периферичних вен оглядають півмісяцеві клапани, вивчають їх будову та визначають віддаль між клапанами. Звертають увагу на те, що у великих венах (порожнистих, яремних) клапанів на внутрішній оболонці немає. Порівнюють товщину артерій і вен та визначають їх діаметр.

На поперечному розрізі кровоносних судин зазначають відмінність у будові вен. Перерізана впоперек артерія подібна до порожнистої еластичної трубки з досить товстими стінками, які не спадаються, її просвіт округлої форми. Після здавлювання стінка артерії розправляється і набуває попередньої форми.

Стінка вен незначної товщини, просвіт широкий, видовженої форми.

Артерії тулуба. Препарати та прилади: сухі і вологі препарати тулуба, інструменти, таблиці.

Розгалуження артерій тулуба вивчають на готових консервованих і сухих анатомічних препаратах, моделях, таблицях і схемах. Знаходять аорту і розглядають її частини: дугу аорти, грудну та черевну аорти. Визначають її діаметр і топографію. Від кожної частини аорти відгалужуються відповідні артерії. На препаратах і моделях знаходять і вивчають артерії, що відгалужуються від великих стовбурів.

Артерії дуги аорти: коронарні (серцеві) артерії - лежать у борознах серця; загальний плечоголовний стовбур - відходить від дуги аорти в передню частину тіла тварини.

Артерії грудної аорти: стравохідно-бронхіальний стовбур - іде вниз до легень і стравоходу; міжреберні артерії - відходять попарно за кожним ребром; діафрагмальні артерії - розгалужуються в діафрагмі (у коня).

Артерії черевної аорти: черевна артерія - розгалужується на печінкову, шлункову та селезінкову артерії; передня брижова артерія - живить тонкі кишки; ниркові артерії - йдуть до нирок і живлять товсті кишки; внутрішні сім’яні артерії - живлять сім’яники в самців та яєчники в самок; поперекові артерії - відгалужуються попарно від черевної аорти і живлять мускулатуру черевних стінок та попереку.

Потім знаходять місце розгалуження черевної аорти на п’ять самостійних артерій у ділянці крижової кістки. Це такі артерії: зовнішня клубова артерія (права і ліва), внутрішня клубова артерія (права і ліва), крижова артерія - непарна, іде назад під крижовою кісткою і переходить у хвостову артерію.

Артерії шиї та голови. На препаратах і таблицях вивчають розгалуження артерій у ділянці шиї та голови.

Вивчення цих артерій розпочинається з відшукування і огляду загального плечоголовного стовбура, який відходить від дуги аорти. Від цього стовбура відгалужуються підключична артерія (права і ліва) - відходить до передніх кінцівок; реберно-шийна артерія - живить м’язи холки; глибока шийна артерія - живить дорсальну мускулатуру шиї.

Плечоголовний стовбур розгалужується на дві загальні сонні артерії, які лежать у яремному жолобі. Кожний стовбур сонних артерій у ділянці нижньої щелепи розгалужується на внутрішню сонну артерію та зовнішню сонну артерію. Зовнішня сонна артерія переходить у зовнішню щелепу, а потім у лицьову артерію. На цій артерії у тварин досліджують пульс. Знаходять також потиличну і велику вушну артерію.

Артерії кінцівок. Препарати та обладнання: сухі і вологі препарати кінцівок з кровоносними судинами, моделі кінцівок, таблиці та схеми.

На сухих і вологих анатомічних препаратах кінцівки оглядають і вивчають розгалуження артерій. На внутрішній поверхні кінцівки знаходять пахвинну, підлопаткову, плечову і серединну артерії. На волярній поверхні кінцівки розміщені зап’ястні, волярні п’ясткові та пальцьові артерії. Досліджують, які м’язи і ділянки тіла живлять ці артерії.

На препаратах таза і тазової кінцівки з м’язами та кровоносними судинами знаходять і вивчають розгалуження артерій: зовнішньої клубової, стегнової, підшкірної (артерія сафена), підколінної, передньої великогомілкової, задньої великогомілкової, плеснової і пальцьової.

Основні вени організму. Препарати та обладнання: препарати кровоносних судин тулуба, скальпелі, пінцети, моделі, таблиці та схеми.

На препаратах з кровоносними судинами, моделях і таблицях знаходять і вивчають розміщення таких вен: задньої порожнистої вени (v. cava caudalis) - іде від задньої частини тіла і впадає в праве передсердя; передньої порожнистої вени (v. cava cranialis) - іде від передньої частини тіла і впадає в праве передсердя; яремних вен (v. jugularis) - розміщені в яремному жолобі вздовж усієї шиї, їх добре видно на препаратах, моделях і живих тваринах; ворітної вени (v. portae) - збирає венозну кров від шлунка та тонких кишок і впадає у ворота печінки, її можна легко знайти на анатомічному препараті печінки; молочних вен (у корів) - ідуть від вим’я наперед по нижній частині черевних стінок, заходять на внутрішню поверхню грудної порожнини через молочний колодязь; підшкірної грудної вени (у коней шпорної вени); підшкірної стегнової вени, або вени сафена.

Робота № 2. Органи лімфообігу.

Будова лімфатичних вузлів. Препарати та прилади: препарати лімфатичних вузлів, моделі, таблиці та схеми.

Потрібно мати лімфатичні вузли різних розмірів і форми. Переконуються, що більшість лімфатичних вузлів мають бобоподібну форму. Визначають колір та консистенцію вузлів. Колір лімфатичних вузлів сірий, а консистенція щільна.

Знаходять ямку на поверхні лімфатичного вузла. Це ворота вузла. З воріт лімфатичного вузла виходять широка виносна лімфатична судина. Зовні лімфатичний вузол вкритий сполучнотканинною оболонкою - капсулою вузла. Після зовнішнього огляду лімфатичного вузла роблять його розріз. На поверхні розрізу знаходять зони лімфатичного вузла: кіркову, або фолікулярну, розміщену по периферії вузла, і мозкову, розміщену в центрі.

Кіркова зона має темніший колір, а мозкова - світлий.

Поверхня розрізу свіжого лімфатичного вузла соковита внаслідок виділення рідини (лімфи). Порівнюють будову і форму великих, середніх і дрібних лімфатичних вузлів. Будову лімфатичних судин і проток вивчають на препаратах. Стінка їх дуже тонка.

Будова селезінки. Препарати та прилади: препарати селезінки, моделі, таблиці, інструменти.

Спочатку вивчають форму, розмір, колір і консистенцію селезінки. Форма селезінки різна і характерна для кожного виду тварин. Тому за формою селезінки легко визначити, якому виду тварин вона належить. Так, у коней селезінка має форму коми, у великої рогатої худоби - овальну форму, у свиней - форму, видовженого овала, а в собак - форму чобітка.

Розмір селезінки визначають за абсолютними промірами (довжина, ширина і товщина) та за масою. Її розмір залежить від розмірів тварини. Для визначення нормального стану селезінки звертають увагу не лише на проміри, а й на її краї. Нормальна селезінка завжди має загострені краї, а збільшена - потовщені та закруглені. Оглядають та прощупують краї селезінки.

Зовні селезінка вкрита сполучнотканинною капсулою, яка зростається з серозною оболонкою. Оглядаючи свіжий препарат селезінки, можна знайти складки серозної оболонки. Це зв’язки селезінки - шлунково-селезінкова та селезінково-діафрагмальна, якими вона прикріплюється до сусідніх органів.

Селезінка має темно-червоне забарвлення, в ній розгалужується багато кровоносних судин. Консистенція селезінки тістоподібна. Після вивчення зовнішньої будови селезінки гострим секційним ножем або скальпелем роблять поперечний розріз. На поверхні розрізу виступає густа, темного кольору кров’яниста рідина - селезінкова пульпа. Якщо провести по поверхні розрізу селезінки лезом ножа, то селезінкова пульпа зіскрібається у вигляді кашкоподібної маси. Промиваючи поверхню розрізу селезінки водою, можна побачити сполучнотканинну капсулу, розміщену по периферії органа, та трабекули (перегородки), які відходять від капсули в середину селезінки.

Трабекули разом з капсулою селезінки утворюють синуси, заповнені ретикулярною тканиною. У цих синусах розмножуються клітини крові (лейкоцити).

Робота № 3. Топографія органів кровообігу.

Препарати та прилади: розбірні моделі свійських тварин, живі тварини, таблиці та схеми, інструменти.

Серце. Воно розміщене в грудній порожнині з лівого боку і має ділянку від третього до сьомого ребра, слід знайти його топографію на таблиці. Звертають увагу на положення основи та верхівки серця. Знаходять ці ділянки на розбірній моделі тварини та обводять їх крейдою. Піднімають верхню кришку моделі та перевіряють, чи правильно була визначена топографія серця.

Потім вивчають топографію серця на живих тваринах, орієнтуючись по ребрах. Лічать ребра в тварин пальпацією. Відлік ведуть у напрямку ззаду наперед, тому що перші ребра в тварин не прощупуються. Крім того, місце розміщення серця можна визначити за його роботою. Для цього потрібно ліву передню кінцівку тварини трохи виставити вперед і щільно притиснути руку до грудної клітки в ділянці третього - четвертого міжребер’я на 2-3 см вище від ліктьового суглоба. При цьому відчуваються удари серця об ліву грудну стінку (серцевий поштовх).

Кровоносні судини. Більшість кровоносних судин розгалужуються в глибині організму і тому недоступні для зовнішнього огляду і дослідження. Однак деякі великі кровоносні судини, особливо вени, лежать на поверхні, безпосередньо під шкірою. Їх можна легко побачити і дослідити на живих тваринах. До таких вен належать:

• яремні вени - ідуть вздовж шиї. Лежать під шкірою в яремному жолобі (правому та лівому). Прощупуючи вени в яремному жолобі, відчувають наявність рідини (крові). Якщо на середині шиї затиснути вену, то можна побачити, як центральний відрізок вени спадається, а периферичний, що лежить ближче до голови, заповнюється кров’ю, і вена розширюється;

• молочні вени - добре розвинені в корів. Розміщені на нижній черевній стінці, мають звивистий вигляд. Досліджують молочні вени і молочний колодязь;

• шпорні вени - підшкірні грудні вени в коней. Вони добре виражені в рисистих коней. Розміщені на бокових грудних стінках. Мають вигляд звивистих шнурів;

• внутрішня підшкірна вена - розміщена на внутрішній поверхні стегна і гомілки під шкірою. Добре виражена в дрібних тварин.

Лімфатичні вузли. Лімфатичні вузли організму тварини за їх розміщенням можна розподілити на дві групи: глибокі та поверхневі.

Глибокі лімфатичні вузли розміщені біля внутрішніх органів грудної і черевної порожнин і для клінічного дослідження на живих тваринах недоступні. Їх досліджують після забою або загибелі тварини. За життя в тварин досліджують поверхневі лімфатичні вузли, які лежать безпосередньо під шкірою між поверхневими м’язами. Дослідження лімфатичних вузлів дає можливість поставити діагноз у тварин на інфекційні (заразні) захворювання. Так, під час інфекційних захворювань у тварин лімфатичні вузли збільшуються в розмірах і стають гарячими, нерухомими. Визначають розмір, форму і характер поверхні вузлів, їх консистенцію, рухомість і болючість, а також температуру шкіри в ділянці вузлів.

Дослідження лімфатичних вузлів проводять оглядом і пальпацією. Для цього пальцями руки натискують на місце розміщення лімфатичного вузла і переміщують руку вбік. Якщо під пальцями виявиться лімфатичний вузол, то він відчуватиметься у вигляді круглого або видовженого тіла щільної консистенції. Здоровий (не запалений, не хворий) лімфатичний вузол не болючий і рухомий.

У великої та дрібної рогатої худоби дослідженню доступні підщелепні, передлопаткові (поверхневі шийні), колінної складки і надвим’яні лімфатичні вузли. У коней досліджують підщелепні, соромітні та лімфатичні вузли колінної складки.

Селезінка. Топографію селезінки можна визначити, користуючись таблицями і розбірними моделями. Селезінка в свійських тварин всіх видів лежить у лівому підребер’ї, біля шлунка. Передній кінець її дотикається до діафрагми, а задній, спрямований назад, до другого або третього останніх ребер.

Слід мати на увазі, що селезінка може трохи зміщуватися. Так, під час вдиху (інспірації) селезінка відсувається діафрагмою назад, а під час видиху (експірації), навпаки, висувається наперед.

Після виконання роботи студенти повинні:

знати будову органів крово- і лімфообігу;

вміти визначати топографію органів крово- і лімфообігу на тваринах.

Завдання додому: підготуватись до заліку з модулі № 3.

ІНСТРУКТИВНА КАРТКА № 14

для проведення лабораторного заняття

з навчальної дисципліни

«анатомія і фізіологія сільськогосподарських тварин»

Тема: Вивчення гістологічної будови головного, спинного мозку, органів чуттів.

Робоче місце: лабораторія анатомії.

Тривалість заняття: 2 години.

Мета заняття: ознайомитись з гістологічною будовою нервової системи та органів чуття.

Препарати та прилади: мікроскопи, гістологічні препарати головного та спинного мозку, органів зору і слуху, таблиці, моделі.

Правила охорони праці та особистої гігієни: роботу виконувати в спецодязі, дотримуючись чистоти і порядку на робочому місці, а також правил роботи з мікроскопом.

Порядок виконання роботи:

1. Ознайомитись з гістобудовою головного та спинного мозку.

2. Ознайомитись з гістобудовою органів чуття.