2.2. Функції та повноваження органів державної влади в Україні

Відповідно до Конституції України [1] (ч. 1 ст. 75) єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – ВРУ, правовий статус якої визначений у розділі IV Конституції України, а основні її функції – і в інших розділах Конституції, що зумовлене тим, що у процесі виконання своїх функцій усі три гілки державної влади тісно взаємодіють [11, с. 139].

При цьому, функції ВРУ можна виділити за двома основними критеріями: за формами діяльності та за об’єктами державно-владного впливу. За формами діяльності зазвичай розрізняють законодавчу, установчу і контрольну функції парламенту, а за об’єктами – політичну, економічну та соціальну. При цьому, прерогативною функцією ВРУ є законодавча, саме через яку реалізується принцип народного суверенітету.

Будучи законодавчим органом, ВРУ має й деякі контрольні повноваження стосовно Президента України та органів виконавчої влади. Так, стосовно Президента цей контроль здійснюється шляхом аналізу й оцінки конституційності та законності його рішень і дій. У випадку скоєння Президентом державної зради чи іншого злочину парламент уповноважений притягнути його до конституційно-правової відповідальності у вигляді імпічменту, а за наявності сумнівів у конституційності його правових актів парламентарі мають право звернутись до Конституційного Суду України поданням. Контроль щодо органів виконавчої влади здійснюється шляхом затвердження Державного бюджету України і внесення в нього змін, контролю за виконанням цього бюджету, прийняття контролю за діяльністю КМУ. ВРУ за пропозицією не менше 1/3 народних депутатів від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність КМУ і прийняти резолюцію недовіри КМУ більшістю від конституційного складу ВРУ.

Зміст установчої функції, як і її назва, сприймаються неоднозначно представниками різних наукових кіл. Зокрема, іноді установчу функцію називають державотворчою, організаційною [36, с. 267], або номінаційною. Більшість науковців (В. П. Колісник і Ю. Г. Барабаш [19, с. 258–265], О. О. Майданник [24 с. 218], І. Є. Словська [31, с. 114]) ототожнюють установчу, державотворчу, організаційну і номінаційну функції. Зміст установчої функції, на їх думку, полягає в участі парламентів у формуванні інших органів державної влади, призначенні чи обранні на вищі державні посади і звільнення з них вищих посадових осіб [36, с. 27], формуванні організаційних структур, спеціальних комісій тощо [22, с. 81–82].

Щодо повноважень ВРУ, то вони викладені у ст. 85 Конституції України. Так, до повноважень ВРУ, зокрема, належить: 1) внесення змін до Конституції; прийняття законів; 2) призначення всеукраїнського референдуму з питань про зміну території України; виборів Президента України; 3) затвердження Державного бюджету України, внесення змін до нього та контроль за його виконанням; 4) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; 5) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; 6) надання згоди на призначення Президентом Прем’єр-міністра України; 7) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати, половини складу Ради Національного банку України, Голови Національного банку України за поданням Президента України, членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України, керівника апарату ВРУ, Уповноваженого ВРУ з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини; 8) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, а також Міністерства внутрішніх справ України; 9) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; Генерального прокурора України; висловлення йому недовіри, що має наслідком його відставку з посади; 10) призначення третини складу Конституційного Суду України; 11) обрання суддів безстроково; 12) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування; 13) надання у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

Самостійне місце в системі державних органів України належить главі держави – Президенту України. Основні функції Президента України, під якими слід розуміти основні напрямки його впливу на суспільні відносини, як глави держави визначено в ст. 102 Конституції України. Так, Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. При цьому, українські й зарубіжні вчені-правники, вивчаючи функції та повноваження президентів, класифікують їх по-різному.

Так, за об’єктами (предметом) діяльності функції поділяються на наступні: а) забезпечення державної незалежності, територіальної цілісності та національної безпеки України; б) забезпечення прав і свобод людини і громадянина; в) забезпечення правонаступництва держави; г) керівництво зовнішньополітичною діяльністю; ґ) формування персонального складу органів державної влади; д) юрисдикційна.

За формами (способами) діяльності: 1) установча; 2) нормотворча; 3) правозастосовча; 4) контрольна.

З функцій Президента України випливають його повноваження – конкретні права й обов’язки глави держави щодо питань, віднесених до його компетенції. Так, на сьогодні, відповідно до ст. 102 Конституції Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету і те­риторіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини. При цьому, президент України не є складовою законодавчої, виконавчої (хоча за колом своїх функціональних обов’язків тяжіє до останньої) чи судової гілок влади. Однак він функціонально тісно зв’язаний із діяльністю всіх гілок влади, тому може реально забезпечувати за допомогою наявних у нього засобів взаємодію владних структур [25, с. 28].

Взаємовідносини Президента Ук­раїни і ВРУ визначені статтями 77, 85, 90, 93, 94, 111 та іншими Конституції України. Зокрема, Президент призначає чергові вибори до ВРУ; ВРУ призначає вибори Президента; Президент може достроково припинити повнова­ження ВРУ; йому належить право законодавчої ініціа­тиви у ВРУ; Президент може бути усунутий з поста ВРУ в порядку імпічменту.

Взаємовідносини з виконавчою гілкою визначаються статтями 106, 112, 113, 114, 115, 116, 118 та ін. статтями Конституції України, Так, Прези­дент призначає за поданням Прем’єр-міністра України членів КМУ, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їх повноваження на цих посадах; у разі дострокового припинення повноважень Президента його обов’язки покладаються на Прем’єр-міністра Украї­ни; КМУ відповідальний перед Президентом і за­безпечує виконання його актів; КМУ скла­дає повноваження перед новообраним Президентом України.

Взаємовідносини з гілкою судової влади визначаються статтями 106, 128, 131 та іншими Конституції України. Зокрема, Президент утворює суди у визначеному законом порядку; здійснює перше призна­чення особи на посаду професійного судді; призначає трьох чле­нів Вищої ради юстиції.

Також Президент України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України [26, с. 35]; має право підписує закони, прийняті Верховною Радою України; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України; приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень ВРУ; присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання й класні чини; нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними. [18, с. 78]. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про громадянство України» до повноважень Президента України належать: прийняття рішень і видання указів щодо питань набуття та припинення громадянства України; визначення порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; затвердження Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства [4]. Крім того, глава держави розглядає адресовані йому звернення громадян, які відповідно до Конституції та Закону України «Про звернення громадян» [2].

Виконавчу діяльність здійснюють органи виконавчої влади, яка в Україні представлена КМУ, міністерствами, центральними органами виконавчої влади та місцевими державними адміністраціями [38, c. 7]. Залежно від територіальної дії розрізняють центральні органи виконавчої влади, діяльність яких поширюється на всю територію держави, та місцеві органи виконавчої влади, діяльність котрих обмежується межами однієї чи декількох адміністративно-територіальних одиниць [38, c. 7]. За обсягом повноважень органи виконавчої влади поділяють на загальні, що забезпечують керівництво суспільством (уряд); відомчі (галузеві), які здійснюють керівництво окремими галузями державного управління (міністерства, центральні органи виконавчої влади); місцеві (місцеві державні адміністрації) та локальні, що забезпечують управління певними колективами працівників (адміністрація підприємств, установ та організацій) [38, c. 7].

Відповідно до ст. 113 Конституції України [1] та ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» [6], КМУ є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Правовою основою діяльності КМУ є Конституція України (розділ VI), Закон України «Про Кабінет Міністрів України», інші закони України та акти Президента України.

КМУ здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує та координує роботу цих органів [6]. Відповідно до ст. 116 Конституції України, КМУ: 1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону; 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 10) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.

Відмітимо, що більш детально компетенцію КМУ визначено в ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України». Тобто повноваження КМУ, визначені у Конституції України мають відкритий перелік, як і повноваження Уряду згідно із Законом України «Про Кабінет Міністрів України» [13, с. 143].

Особливе місце у структурі державних органів належить системі судових органів, основним призначенням та функцією яких є здійснення правосуддя. Так, відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України Конституції України «судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції». При цьому, система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів – відповідні вищі суди. Згідно із законами діють апеляційні і місцеві суди.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 р., Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні [3]. Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Повноваження Конституційного Суду України передбачені ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України». Згідно з нею Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів ВРУ, актів Президента України, актів КМУ, правових актів Верховної Ради АРК;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України;

5) відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України;

6) порушення Верховною Радою АРК Конституції України або законів України.

Що стосується Верховного Суду України, то відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» він є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Найвищість означає: по перше, що Верховний Суд України очолює судову систему України; подруге, що він є останньою судовою інстанцією у вітчизняній системі судів загальної юрисдикції, рішення його не підлягають перегляду; потретє, що він має такі повноваження, які не співпадають за змістом та обсягом з повноваженнями вищих спеціалізованих судів, що очолюють підсистеми спеціалізованої юрисдикції [32, с. 493].

Верховний Суд України: 1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах; 2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом; 3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я; 4) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України [5].