Розділ 2. Органи державної влади України, їх функції та повноваження

2.1. Органи державної влади в Україні

Державні органи чи, інакше кажучи, органи державної влади – це структурно відокремлені колективи держав­них службовців (один службовець), які відповідно до посади наділе­ні юридично визначеною державно-владною компетенцією та необ­хідними засобами для виконання управлінських функцій і завдань держави [30, c. 161]. Вони створюються на виконання функцій держави, а здійснення державної влади є метою їхньої діяльності [35, c. 19].

Структура державних органів відповідно до загальної теорії держави та права включає: 1) апарат, що безпосередньо виконує управлінські завдання і функції держави – має державно-владні повноваження, які виконує відповідно до юридично визначеної компетенції (наприклад, центральний апарат Міністерства економіки України має кілька департаментів, що займаються управлінням у межах своєї компетенції); 2) допоміжний апарат – не має державно-владних повноважень, а лише забезпечує виконання державним органом своїх повноважень (наприклад, допоміжний апарат глави місцевої державної адміністрації – це його секретаріат) [30, c. 161-162].

До ознак державних органів відносяться наступні:

1) державні органи є первинними елементами державного апарату і створюються для здійснення функцій і завдань держави на конкретній ділянці управління суспільством;

2) вони є структурно відокремленими колективами державних службовців (одного службовця), що утворюються за рішенням уповноважених органів держави чи за безпосередньою участю народу (наприклад, вибори до парламенту);

3) мають державно-владні повноваження, що дає їм змогу виконувати юридично обов’язкові дії: а) видавати нормативні й індивідуальні акти; б) здійснювати контроль за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами; в) забезпечувати і захищати ці вимоги від порушень вжиттям заходів виховання, переконання, стимулювання, держав­ного примусу у разі потреби;

4) є внутрішньо організованими колективами службовців, які перебувають в особливих правовідносинах з тими державними органами, де вони працюють, та і з іншими органами: обсяг повноважень і порядок їх використання встановлюються законами, а також підзаконними актами, і конкретизуються в посадових інструкціях, штатних розкладах та ін.;

5) взаємодіють між собою у процесі реалізації своїх повноважень, керуючись принципом «дозволено лише те, що прямо передбачено законом»;

6) мають необхідну матеріальну базу – казенне майно, що перебуває в їх оперативному управлінні; свій рахунок у банку; джерел їх фінансування – державний бюджет;

7) мають організаційні структури (будови за видами окремих служб і за чисельним складом), територіальні масштаби діяльності, системи службової підзвітності і службову дисципліну [30, c. 162].

Якщо розглядати види державних органів, то за черговістю їх утворення:

- первинні – утворюються в результаті народного голосування (виборів); в Україні – Верховна Рада, Президент;

- вторинні – утворюються первинними органами, похідні від них і підзвітні їм. Так, персональний склад Ради національ­ної безпеки і оборони України, на чолі якої стоїть Президент України, формує саме Президент. До складу Ради за посадою входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України [30, c. 162-163].

За способом утворення органи держави можуть бути: виборні (пред­ставницькі органи); призначувані (органи прокуратури, виконавчо-розпорядчі органи); успадковані (спадкоємний монарх).

За часом функціонування повноважень: постійні – створюються без обмеження строку дії; та тимчасові – створюються для досягнення короткострокових цілей.

За територіальною сферою діяльності: загальні – поширюють свою владу на всю територію країни: а) вищі (президент, парламент, уряд); б) центральні (галузеві міністерства, комітети); регіональні – поширюють свою владу на територію регіонів у державах федера­тивних (суб’єктів федерації – РФ) та унітарних (областей – Україна); місцеві – діють в адміністративно-територіальних одиницях (в Украї­ні – районні державні адміністрації).

За обсягом компетенції: органи загальної компетенції (парла­мент, уряд, ради та ін.) – вирішують питання загального профілю; органи спеціальної компетенції (міністерства, відомства, управління, відділи виконкомів та ін.) – вирішують питання галузевого значення.

За формою здійснення компетенції: колегіальні – Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконкоми рад, суди вищої інстанції; єдинона­чальні – Президент, генеральний прокурор.

За правовими формами здійснення функцій держави: нормотворчі; правозастосовні; правоохоронні; контрольно-наглядові; інтерпретаційні; установчі.

За функціональним призначенням (за принципом «поділу влади»): законодавчі, виконавчі, судові [30, c. 163].

Відповідно до термінології Конституції України під органами державної влади в першу чергу розуміються органи, що належать до законодавчої, виконавчої та судової влади [35, c. 20]. Тобто, державну владу в Україні складають: ВРУ, Президент України, КМУ та інші органи виконавчої влади і суди. Так, в ст. 6 Конституції держави від 28 червня 1996 р. [1], встановлено, що державна влада в Україні здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у визначених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відмітимо, що поділ влади – основоположна норма (принцип), відповідно до якої в демократичній правовій державі мають співіснувати самостійні галузі («гілки») державної влади – законодавча, виконавча, судова, кожна з яких здійснюється незалежними один від одного органами, що перебувають у стані стримування і взаємного контролю [30, с. 176].

На сьогоднішній історична практика переконливо підтверджує, що невід’ємним елементом демократії та правової держави, який забезпечує належний рівень політичних свобод та захисту прав людини і громадянина, є принцип розподілу влади. Це надійна гарантія від узурпації влади та інших авторитарних тенденцій [29, с. 8].

Метою теорії розподілу влади є створення ефективного механізму функціонування державних органів, створення безпеки громадян від свавілля і зловживання властей, забезпечення політичних свобод. Згідно класичної теорії розподілу влади в державі діють три влади: законодавча, що видає закони; виконавча, що здійснює управління на основі виданих законів; судова, що контролює дотримання законів і здійснює правосуддя.

Відповідно до цієї теорії: 1) законодавча, виконавча і судова влада надаються різним людям і органам відповідно до Конституції; 2) всі влади рівні між собою; 3) ніяка влада не може користуватися правами, наданими Конституцією іншій владі; 4) судова влада незалежна від політичної впливу, судді незмінні, незалежні, недоторканні і підкоряються тільки закону.

Крім того, розподіл влади на складові, обумовлюється необхідністю: 1) чіткого визначення функцій, компетенції і відповідальності різних державних органів; 2) забезпечення можливості контролю державними органами один одного на конституційній основі; 3) ефективної боротьби із зловживаннями владою [28, с. 143-144].

Отже, державну владу в Україні складають: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади і суди. Саме в такому порядку й розглянемо їх функції та повноваження в наступному підрозділі.