1.2. Особливості державної влади

Що стосується державної влади, то вона тлумачиться як сила, втілена в державних органах та установах, за допомогою якої держава впливає спеціальними юридичними засобами на поведінку учасників суспільних відносин [10, c. 112]. Таку ж точку зору підтримував і М. Коркунов, який відмічав, що державна влада – це не будь-чия воля, а сила, що випливає з усвідомлення громадянами їх залежності від держави і спонукає їх робити те, що вони вважають за необхідне, оскільки відчувають себе залежними від неї [21, c. 250]. Г. Шершеневич дійшов висновку, що «державна влада – це заснована на самостійній силі воля одних підкорити собі волю інших» [39, c. 190]. З тим, що влада взагалі і державна, зокрема, за своєю сутністю – це воля, вольова сила, погоджується й український правник О. Фрицький [20, c. 362].

В довідкових виданнях, зокрема в Юридичній енциклопедії 1998 р. поняття «державна влада» розкривається як вид публічної політичної влади, що здійснюється державою та її органами, здатність останньої підпорядковувати своїй волі поведінку людей і як діяльність об’єднань, що знаходяться на її державній території [40, c. 85]. Тобто, державна влада – це вид соціальної влади як способу управління суспільством, що виражається у системі публічно-політичних, вольових (керівництво – сприйняття) відносин, які виникають між суб’єктами політичної системи суспільства – владними (державою, її органами і посадовими особами, що володіють владними повноваженнями) і підвладними (фізичними і юридичними особами, які делегували першим такі повноваження) на ґрунті правових норм при застосуванні у разі потреби державного примусу. Якщо суб’єктами владовідносин є державні органи і посадові особи, з одного боку, і фізичні та юридичні особи, з другого боку, то об’єктом владовідносин виступає їх діяльність (поведінка), а формальним їх змістом – права і обов’язки підвладних суб’єктів та повноваження (компетенція) владних суб’єктів [30, c. 119-120]. На державну владу повністю поширюються ознаки соціальної влади. Але від останньої вона відрізняється, як мінімум, двома монополіями: 1) видання загальнообов’язкових правових норм; 2) застосування державного примусу .

Ознаки державної влади:

1) публічна влада перебуває на службі у суспільства, слугуючи важелем його управління; здійснює управління суспільством від його імені; має «публічну» основу своєї діяльності – казенне майно, власні доходи, податки;

2) політична влада управляє соціально неоднорідним суспільством, керує ним у своїх інтересах, а це потребує залучення політики, взаємодії з різними ланками політичної системи, передусім з партіями, партійними блоками і рухами;

3) апаратна влада концентрується в апараті, системі органів держави і здійснюється через них;

4) легітимна влада юридично (конституційно) обґрунтована і визнана народом країни, а також світовим співтовариством. Відмітимо, що легітимність влади означає визнання її правового характеру, її обмеженість правом і, отже, небезпечність для людини. Тільки легітимна влада може бути ефективною. Нелегітимна влада вважається узурпаторською. Узурпацією влади є порушення правових процедур при проведенні виборів чи їх фальсифікація; зловживання легітимною владою, тобто використання її в протизаконних цілях щодо суспільства і держави, перевищення владних повноважень;

5) легалізована (легальна) влада – узаконена, тобто визнаною є правомірність її виникнення, організації та діяльності, в тому числі використання сили в межах держави (наявність спеціально створених органів для утримання влади і проведення її рішень у життя). Легалізованість – це юридичне вираження легітимності; здатність не тільки втілюватися в нормах права, але функціонувати в межах закону. Легітимна влада завжди вимагає легалізації, але не всяка легалізована влада легітимна. Діяльність легалізованої влади спрямована на стабілізацію суспільства. Нелегальна влада (наприклад, мафіозна, злочинна) діє поза межами закону, вносить беззаконня і безладдя в суспільство.

Отже, державна влада здійснюється через владовідносини між суб’єктами – владним і підвладним, що пронизують усі інші складові елементи держави особливим соціальним (правовим) зв’язком, без якого неможливий соціальний (правовий) порядок у суспільстві. Вона є неодмінним (управлінським) елементом держави, без якого вона не може функціонувати. Але держава також не може існувати і без інших, зазначених вище, елементів [30, c. 120-121].

Державна влада має публічний характер і здійснюється стосовно як своїх громадян, так і інших суб’єктів, що перебувають у межах державної території. Вона проявляється через освячену законом їх економічну, політичну, психологічну залежність. На цій основі складаються відносини управління та підпорядкування [12, c. 78].

Суб’єктами державної влади в межах своєї компетенції є державні органи, від імені яких виступають посадові особи. Такими суб’єктами можуть бути колегіальні множини людей (Верховна Рада, Кабінет Міністрів, органи, що входять до судової системи, тощо) або окремі особи – державні службовці (президент, міністр, голова місцевої державної адміністрації, начальник райвідділу тощо) [12, c. 78].

Ухвалюючи обов’язкові для підвладних структур рішення, державна влада визначає лінію їх поведінки. Владні відносини при цьому можуть бути побудовані на добровільних і примусових засадах. Методи здійснення державної влади різноманітні. Це можуть бути панування, управління, заохочення, психологічний вплив. При максимальній централізації і концентрації влади можливе здійснення необмеженої законами і такої, що призводить до свавілля, групової або ж особистої диктатури. Відповідно підпорядкування велінням державної влади може бути засноване на звичці, переконанні в їх корисності, побоюванні невигідних, у тому числі матеріальних, наслідків, сподіванні матеріального чи морального заохочення або ж побоюванні застосування державного примусу.

Сила авторитету влади держави значно ефективніша за авторитет її сили. Саме тому головним для забезпечення ефективності діяльності держави є легітимність державної влади, тобто наявність у суспільстві переконання в природності, доцільності та необхідності її велінь.

Але все таки найважливішою ознакою державної влади є її політичний характер. Будь-яка політична діяльність і боротьба так чи інакше пов’язані з державою. Державна влада здійснюється над різноманітними суспільними групами і окремими особами при їх взаємодії одне з одним у процесі реалізації політики (групами можуть бути класи, прошарки, соціальні, етнічні та релігійні групи, що об’єднуються в певні громадські утворення). Політика завжди пов’язана з діяльністю держави, участю в її справах. Інші організації, що існують у суспільстві, хоча і беруть участь у політиці, але їх влада поширюється тільки на членів тієї чи іншої організації і має характер звичайної громадської, а не політичної влади. Держава є стрижневим елементом політичної системи суспільства, до якої входять всі існуючі в суспільстві утворення політичного спрямування [12, c. 79].

Взаємодіючи з різними ланками політичної системи – партіями, рухами, групами населення, об’єднаними за соціальними, національними, професійними, іншими ознаками, держава являє собою провідний суб’єкт політичного життя, що взаємодіє з іншими ланками політичної системи. Вона реєструє або анулює реєстрацію окремих недержавних утворень, встановлює правовий режим їх діяльності, стежить за його додержанням. Недержавні формування хоча безпосередньо і не здійснюють політичну владу, але беруть участь у боротьбі за ухвалення тих чи інших державних рішень, їх реалізацію або контроль за їх здійсненням, зміну державної політики. Отже, завжди йдеться про участь у вирішенні державних справ, боротьбу за державну владу, вплив на її діяльність. Через законодавство держава офіційно визначає правове становище інших елементів політичної системи. Оскільки будь-які політична боротьба і діяльність так чи інакше пов’язані з державою, все це обумовлює її виключну монополію на політичну владу [12, c. 79].

Також слід відмітити, що джерелом державної влади в демократичній державі є її народ.