29

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика державної влади……..…………………..…4

1.1. Поняття і види влади……………………………………………………………4

1.2. Особливості державної влади………………………………………………….8

РОЗДІЛ 2. Органи державної влади України, їх функції

та повноваження……………………………………………………………………12

2.1. Органи державної влади в Україні……………………….…………………..12

2.2. Функції та повноваження органів державної влади

в Україні…………………………………………………………………………….16

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..….24

Список використаних джерел……………………………………………………..26

ВСТУП

Інститут влади має давню історію і бере свій початок з моменту зародження людського суспільства. Адже в житті кожної людини влада відіграє величезну роль, вона притаманна будь-якій організованій спільноті людей. В одних відносинах людина виступає суб’єктом, носієм влади, в інших постає об’єктом, адресатом владних велінь. Це відбувається повсякчасно – в сім’ї, в стосунках із державою та її органами, з політичними партіями та суспільними організаціями тощо. При цьому, найбільш яскраво влада зі всіма її атрибутами відтворюється в державі. «Народ, влада і територія завжди будуть визначальними ознаками держави» [17, c. 17]. Адже суспільство не може нормально існувати, якщо кожному надається можливість безперешкодно здійснювати свавілля. Влада притаманна всім суспільним відносинам – економічним, політичним, соціальним, ідеологічним.

Зважаючи на вище викладене, вважаємо, що питання влади взагалі, й державної влади зокрема, є досить важливим та актуальним як для будь-якого суспільства, так і для держави. Саме тому, виходячи з актуальності і була обрана дана тема курсової роботи.

Мета роботи – детальне дослідження державної влади.

Об’єктом дослідження виступає влади.

Предметом дослідження є державна влада.

Тема і мета роботи окреслюють наступне коло задач:

1. Розкрити поняття і види влади.

2. Проаналізувати особливості державної влади.

3. Визначитися з органами державної влади в Україні.

4. Розглянути функції та повноваження органів державної влади в Україні.

5. Зробити відповідні висновки.

Структурно робота буде складатися з двох розділів. В першому розділі визначимося з загальною характеристикою державної влади, а присвятимо дослідженню органів державної влади України, їх функціям та повноваженням.

Розділ 1. Загальна характеристика державної влади

1.1. Поняття і види влади

Ще в радянський період у вітчизняній науці намітилося декілька основних концепцій стосовно визначення влади, класифікація яких сформульована А. Анікевичем. Він зазначав, що влада тлумачилася вченими як: а) здатність індивіда, групи або всього суспільства підкоряти своїй волі поведінку й діяльність людей; б) вольові соціальні взаємовідносини, характер яких обумовлений домінуючою волею однієї зі сторін цієї взаємодії; в) функція будь-якого колективу по керівництву кимось [7, c. 44]. Тобто існують численні концепції суспільної влади взагалі й державної як її різновиду, зокрема. При цьому, одним з найпоширеніших у юридичній науці є підхід, згідно з яким сутність влади полягає у здатності суб’єкта нав’язувати власну волю. Підґрунтя цієї концепції становить дефініція влади, запропонована М. Вебером, як властивості суб’єкта, його потенційні можливості. Влада – це ймовірність того, що суб’єкт у процесі соціальної взаємодії буде в змозі здійснити свою власну волю всупереч опору [8, c. 56]. Даний підхід з деякими уточненнями міцно ввійшов у вітчизняну правову доктрину часів існування СРСР і знаходить численних прихильників серед сучасних науковців. Так, А. Венгеров трактує цей термін як спроможність і можливість впливати на діяльність і поведінку людей за допомогою будь-яких засобів – волі, авторитету тощо, а категорію «державна влада» розкриває як уміння й можливість здійснювати такий вплив за допомогою державного примусу [9, c. 52]. А. Коваленко доводить, що влада – це зумовлена матеріальними умовами суспільства здатність певних структур підкорювати поведінку людей волі всього соціуму або його частині [16, c. 36]. Спираючись на це загальне трактування влади, він формулює поняття «політична влада», яка, з його погляду, становить собою вміння державних структур підкорювати поведінку людей волі пануючого класу або всього суспільства. Іншою, пов’язаною з попередньою, є концепція влади як сили або волі, заснованої на силі. Приміром, В. Корельський звертає увагу на те, що соціальна влада – це організована сила, яка дає можливість певній соціальній спільноті підкорювати своїй волі людей, використовуючи різні методи, в тому числі й примус [34, c. 29].

Навіть Юридична енциклопедія 1998 р. містить декілька значень терміна «влада»: а) «відносини між людьми, коли одні командують, а інші підкоряються»; б) «здатність досягати поставленої мети»; в) «спроможність соціально-політичної системи забезпечувати виконання прийнятих нею рішень»; г) «спосіб самоорганізації людської спільноти, заснованої на розподілі функцій управління і виконання»; д) «можливість і здатність провадити свою волю» [40, c. 489]. Тобто, у сучасній науці поняття «влада» розглядається як:

1) влада примусу, яка базується на примушенні та реалізується, в основному, через страх;

2) влада, що ґрунтується на винагородах та передбачає вплив через активізацію позитивних емоцій, що дає змогу досягати закріплення і розвитку бажаних чи усунення небажаних рис у поведінці певного суб’єкта діяльності;

3) законна влада, що ґрунтується на використанні владних повноважень, які обумовлюються місцем у державній ієрархії;

4) експертна влада, що ґрунтується на здійсненні експертизи, за допомогою якої оцінюють інших – їх знання, майстерність, досвід тощо;

5) еталонна влада, сутність якої полягає у використанні впливу управлінця завдяки наявності у нього харизми та певних характеристик і властивостей, які охоче наслідують інші;

6) інформаційна влада, результати якої залежать від доступу і контролю над розпорядчою інформацією [14, c. 59].

Д. Ллойд із цього приводу зазначає: «Поняття «влада» включає в себе наділення правом певної особи вимагати підкорення від інших громадян, незалежно від того, готові вони розглядати даний конкретний припис чи норму як прийнятну або бажану для себе чи ні» [23, c. 29]. А. Файоль продовжує його думку, вказуючи, що влада – це право віддавати розпорядження і сила, що примушує їм підкорюватись [37, c. 26]. Вона може засновуватися або на праві, або (і) на силі, але ж влада й сила не рівнозначні, не тотожні між собою.

При цьому, влада залежно від різних критеріїв поділяється на види. Так, М. Кейзеров висуває такі критерії поділу влади: а) специфіка суспільних відносин, на які впливає даний різновид влади; б) суб’єкти, які її реалізують; в) залежність від спільноти, в рамках якої здійснюється влада; г) методи її реалізації. Відповідно до цього вирізняють такі види влади, як економічна, соціальна, політична й духовно-ідеологічна [15, c. 260].

До основних ознак влади відносять такі:

- Влада є явищем соціальним, тобто суспільним.

- Влада є невід’ємним атрибутом суспільства на всіх етапах його розвитку.

- Влада може існувати і функціонувати лише в рамках суспіль­ них відносин.

- Здійснення влади завжди являє собою інтелектуально-вольовий процес.

- Відносини стосовно влади реалізуються в рамках владовідносин — двосторонніх відносин, одна сторона яких є володарем, а інша - підлеглим.

- Влада завжди базується на відповідних ресурсах.

- Умовою наявності влади завжди є свідома покора об’єкта влади [33, c. 149].

Соціальна влада – спосіб управління суспільством, що виражається у системі публічно-вольових відносин між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення загального для них інтересу та цілей, які досягаються за допомогою різних засобів, способів і методів, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний) [30, c. 118]. ЇЇ ознаки:

1) є властивістю (атрибутом) суспільства, способом його управління;

2) складається природно-історичним шляхом, починаючи з первісного суспільства; народжується в процесі відносин між людьми з приводу якогось соціального блага;

3) здійснюється у вигляді владовідносин (публічно-вольових відносин) між владними і підвладними суб’єктами; в демократичних державах відносини відбуваються за схемою «керівництво (команда) – сприйняття (виконання)», в недемократичних державах схема дещо інша: «панування – підкорення». Владовідносини завжди є двосторонніми, один із суб’єктів яких є владним, а інший – підвладним;

4) виробляє загальні для суспільства інтереси та цілі – сенс керування суспільством виявляється у пропонуванні носієм влади, окрім задоволення інтересів, виробити загальний інтерес і цілі, загальні напрями суспільної діяльності;

5) передбачає верховенство, монопольне право владного суб’єкта приймати рішення («авторитетні рішення» як засоби владарювання), обов’язкові і значущі для підвладного суб’єкта, і здатність контролювати його, забезпечувати виконання взятих зобов’язань;

6) здійснює керівництво різними методами, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний), який застосовується окрім таких методів, як переконання, заохочення, авторитет, співпраця, координація й узгодження. Саме примус (сила) визначає положення носія влади як правлячого;

7) потребує від більшості підвладних суб’єктів свідомої добровільної готовності підкорятися. Відсутність підпорядкування означає відсутність у таких стосунках влади, невизна­ння населенням її легітимності [30, c. 118-119].

Політична влада означає здатність і можливість суб’єкта політичної діяльності нав’язувати свою волю об’єкту політики. Саме різновидом політичної влади і виступає державна влада – тобто здатність держави нав’язувати свою волю громадянам країни [33, c. 152].

Отже, влада – це особливий стан суспільних відносин, який забезпечує здатність однієї сторони (суб’єкта) нав’язувати другій стороні (об’єктові) свою волю, спираючись на силу авторитету і примусу, виходячи із свого соціального чи матеріального становища з метою задоволення власних або загальносуспільних інтересів [27, c. 143].