3.2. Аналіз джерел позикових коштів.

Залучені кошти являють собою правові і господарські зо­бов'язання підприємства перед третіми особами. Величина залу­чених коштів характеризує можливі майбутні вилучення коштів підприємства, пов'язані з раніше прийнятими зобов'язаннями.

Залучені кошти класифікують залежно від ступеня строковості їх погашення та способів забезпеченості.

За ступеням строковості погашення зобов'язання поділяються на:

—довгострокові;

—поточні.

Кошти, що залучаються на довгостроковій основі, звичайно спрямовують на придбання активів тривалого використання, а пото­чні пасиви, як правило, є джерелом формування оборотних коштів.

Зобов'язання підприємства поділяються на:

— незабезпечені;

—забезпечені.

Важливість такої класифікації пов'язана з тим, що забезпечені зобов'язання у разі ліквідації підприємства погашаються в пріо­ритетному порядку.

Завдяки залученню позикових коштів підприємство отримує певні переваги. Однак за відповідних умов вони можуть призвести до погіршення фінансового стану підприємства, наблизити його до банкрутства. Тому важливим питанням в аналізі структури джерел коштів є оцінка раціональності співвідношення власних та залучених коштів.

До основних показників, які характеризують структуру капіталу, належать: коефіцієнт фінансової автономії (незалежності), коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт фінансування.

На співвідношення власних і залучених коштів впливає низка факторів, обумовлених внутрішніми та зовнішніми умовами діяльності підприємства та обраної ним фінансової стратегії. До них відносять:

• спосіб розміщення джерел майна підприємства в активах;

• тривалість одного обороту коштів;

• співвідношення тривалості виробничо-комерційного циклу і строку погашення кредиторської заборгованості;

• структуру витрат підприємства.

Необхідно підкреслити, що оцінювати структуру капіталу Підприємства слід в динаміці за ряд років, з тим щоб виявити ос­новні тенденції змін. Тому наступним етапом аналізу капіталу є аналіз змін у складі власного і залученого капіталу.

Порівняння активів і пасивів підприємства дає змогу оцінити Ефективність фінансової політики підприємства.

Кошти, що використовуються для формування капіталу підприємства, мають свою ціну, її величина, або вартість капіталу, певною мірою визначається наявними у підприємства можливос­тями вибору джерел фінансування. У зв'язку з цим виникає необ­хідність вивчення питань, пов'язаних з методологією визначення вартості капіталу.

Сума коштів, яку необхідно сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, виражена у відсотках до цього обся­гу, називається ціною капіталу. Іншими словами, ціна капіталу вказує, яку суму слід заплатити за залучення одиниці капіталу з Даного джерела.

Слід наголосити на тому, що не тільки залучений капітал має свою ціну, а й власний. Це обумовлено насамперед тим, що капітал може бути вкладений за межами підприємства. Тому вартість власного капіталу розглядають з точки зору упущеної вигоди.

Акціонер, вкладаючи капітал у діяльність підприємства, втра­чає інші можливості отримання прибутку від вкладення наявних У нього коштів. Відповідно компенсацію, або платою, за втрачену вигоду акціонеру повинні стати майбутні доходи у вигляді диві­дендів або/і підвищення вартості акцій.

У зв'язку з тим, що проблема визначення вартості капіталу є складною, в економічній літературі, присвяченій цій проблемі, розглядають різні способи визначення «ціни» власного капіталу. Найбільш поширеними в практиці фінансового аналізу є підходи:

• на основі дивідендів;

• на основі доходів;

• на основі визначення «ціни» капітальних активів.

У процесі самостійного розгляду сутності кожного з указаних способів визначення вартості власного капіталу необхідно врахо­вувати, що використання певних методів розрахунку у вітчизня­ній практиці ускладнюється низьким рівнем розвитку ринку цін­них паперів, відсутністю стабільної інвестиційної та дивідендної політики, неможливістю надійного прогнозування розміру чисто­го прибутку в майбутньому.

Залучення позикового капіталу для підприємства — один із способів розширення його діяльності. При цьому окремі види залу­чених коштів (кредити банку, кредиторська заборгованість) мають для підприємства різну вартість. Незважаючи на велику кількість видів заборгованості, загальним підходом до визначення вартості залученого капіталу може бути такий: ціна залученого капіталу ви­значається відношенням витрат, пов'язаних із залученням фінансо­вих ресурсів, до самої величини капіталу, що залучається.

Оскільки основними елементами залученого капіталу є кредиторська заборгованість, кредити(позики) банку або облігації, випущені підприємством, рекомендується вивчити алгоритм розрахунку їх ціни, з'ясувати вплив ставки оподаткування на рівень останньої.

Визначивши вартість окремих джерел фінансування — власного і залученого капіталу, необхідно розрахувати середню вартість капіталу. Вартість капіталу підприємства може бути визначена як середньозважена величина вартості всіх категорій капіталу.

Головна мета розрахунку цього аналітичного показника полягає в тому, щоб отримати критерії відбору для майбутніх інвес­тицій, які оцінюються за ставкою дохідності, достатньої, щоб компенсувати витрати вкладників капіталу. Враховуючи, що ступінь участі різних вкладників капіталу у фінансування діяльності не рівноцінний, вартість окремих видів фінансування зважується виходячи з питомої ваги даного джерела в загальному обсязі фінансування. Формула середньозваженої вартості капіталу така:

СВ = ціна і-го джерела коштів* питома вага джерела коштів у загальній їх сумі.