3.3 Дія нормативно – правових актів за колом осіб

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб по-ширюється загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на які він розрахований. Що таке всі особи ? -Усі особи -громадяни держави -іноземці -особи без громадянства (апатриди) -особи з подвійним громадянством (біпатриди) усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні ор-ганізації, які не користуються правом екстериторіальності Види законів у дії за колом осіб: 1. Загальні — розраховані на все населення. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (за кордоном); 2. Спеціальні — розраховані на певне коло осіб. Одні закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, інші — лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військо-вослужбовців, лікарів, вчителів тощо), їх дія в просторі та за колом осіб не збігається Іноземні громадяни і особи без громадянства порівняні в правах і обов'язках із громадянами держави за деякими винят-ками, їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддями, перебувати на службі в збройних силах . 3. Виняткові — роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом — дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканністю. Вони звільня-ються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов'язаних із їх службовою діяльністю. Так, працівники дипломатичних представництв мають дипломатичні імунітети (виключення із сфери дії юрисдикції країни перебування; незастосування до них засобів примусу, санк-цій, передбачених національним правом) і дипломатичні привілеї (особисті пільги, переваги). Дипломатичні агенти та їх житла є недоторканними. Вони звільняються від кримінальної, адміністративної, цивільної і будь-якої іншої відповідальності перед державними органами країни перебування щодо службової діяльності. Мають фіскальний (податковий) імунітет, а також право на безмитне провезення багажу і звільнення від його огляду та ін. Дипломатичних агентів можна об'явити персоною нонграта, але до них не можуть бути застосовані заходи відповідально-сті та інші заходи державного примусу. Дещо меншим є обсяг консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються також службовці міжнародних організацій на підставі статутів цих організацій або спеціальних угод.

Поняття і форми систематизації нормативно-правових актів

Систематизація нормативно-правових актів - офіційна діяльність, спрямована на впорядкування та вдосконалення законодавчих і підзаконних актів, приведення їх до єдиної внутрішньої погодженої системи.

Систематизація нормативно-правових актів необхідна для: 1) усунення суперечностей між нормативними актами; 2) підвищення якості й ефективності законодавства; 3) забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними структурами.

Форми систематизації нормативно-правових актів.

1. Облік нормативно-правового матеріалу - спосіб систематизації, що полягає у письмовому чи автоматизованому фіксуванні виданих нормативно-правових актів, підтриманні їх у контрольному стані, а також у створенні пошукової системи для знаходження необхідних статей, в яких розташовані конкретні приписи, що виражають відповідні норми права (у спеціальних журналах, на картках, автоматизоване - ЕОМ. Автоматизованою системою збирання, накопичення, обліку та зберігання нормативно-правових актів в Україні є Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів).

Форми обліку: 1) журнальний (хронологічний, алфавітний, тематично-предметний) - полягає у фіксації реквізитів нормативних актів у журналах (проста форма); 2) картковий - складання карткової системи, коли на картках картотеки фіксуються або основні реквізити акта (вид акта, його заголовок, дата видання, місце офіційного опублікування), або його повний текст з усіма реквізитами; розміщуються картки в картотеці за хронологічним, алфавітно-предметним, предметно-галузевим принципом; 3) автоматизований (електронний) - передбачає створення автоматизованих інформаційно-пошукових систем за нормативно-правовою базою держави, міжнародних об'єднань та ін. Це найповніша і найзручніша (швидкий пошук) форма обліку нормативно-правового матеріалу. В Україні існують інформаційно-пошукові системи: "Законодавство України" на офіційному веб-сайті Верховної Ради України, неофіційні пошукові системи "Юрист", "Ліга-Закон" та ін. Кожна з цих форм обліку нормативно-правового матеріалу передбачає контрольно-текстовий облік - врахування динаміки "життя" чинних нормативних актів: своєчасне внесення відміток про зміни, доповнення в акти в цілому чи в їх окремі частини із зазначенням тих актів, на підставі яких зроблені відмітки;

2. Інкорпорація - спосіб систематизації,, що полягає у поєднанні та розміщенні нормативно-правових актів повністю чи частково в тому чи іншому порядку (хронологічному, алфавітному, предметному) у збірники чи зібрання після певної технічної обробки без зміни їх змісту. Технічна обробка нормативно-правового акта полягає у такому: з нього вилучаються положення, що втратили силу; включаються внесені до них зміни і доповнення; вилучаються положення, що не містять норм права; вилучаються відомості про осіб, що підписали нормативний акт. Така обробка робить нормативний матеріал зручним для практичного використання. В Україні поширеними результатами інкорпорації є збірники та зібрання законодавства.

Інкорпорації можна класифікувати за видами суб'єктів здійснення: офіційна - здійснюється від імені нормотворчого органу держави, що сам підготував або офіційно схвалив збірник, підготовлений іншим органом (наприклад, "Відомості Верховної Ради України", "Офіційний вісник України"); неофіційна - здійснюється без офіційного схвалення нормотворчого органу держави: з ініціативи видавництв, наукових і навчальних установ, практичних органів, окремих фахівців або за дорученням нормотворчого органу (останній вид збірника називають офіціозним); за характером відбору нормативно-правового матеріалу: хронологічна - впорядкування нормативно-правових актів за часом вступу їх у дію; предметна - впорядкування нормативно-правових актів за галузями або інститутами права; сферами державної діяльності (праця і кадри, фінанси і кредит, промисловість, сільське господарство, культура та ін.); за обсягом Поданого нормативного матеріалу: повна - у збірники включаються всі акти суб'єкта нормотворчості; часткова - збірники складаються з нормативно-правових актів, що присвячені певній сфері правового регулювання (адвокатура, нотаріат, банківська діяльність тощо).

3. Консолідація - спосіб систематизації,, що полягає у подоланні розрізненості нормативно-правових актів, виданих у різний час щодо того самого предмета правового регулювання, шляхом їх поєднання в єдиний укрупнений нормативно-правовий акт з усуненням повторень і суперечностей без зміни змісту. Змінюється форма правових актів, але не їх зміст.

У ХХ-ХХІ ст. в країнах Європи й Америки поширилася практика створення консолідованих актів (Сільськогосподарський і Податковий кодекси в США, Кодекс про працю Франції, Соціальний кодекс ФРН та ін.). Хоч ці акти називаються кодексами, але по суті вони є результатом консолідації. Таку консолідацію ще можна назвати кодифікацією-компіляцією, але її варто відокремити від справжньої кодифікації (кодифікації-реформи).

4. Кодифікація - спосіб систематизації, що полягає у створення нового, вдосконаленого, об'єднаного загальним предметом правового регулювання, нормативно-правового акта на основі старих нормативних актів шляхом часткової або значної зміни їхнього змісту (усуненням дублювання, розбіжностей і суперечностей, їх узгодженням, заповненням прогалин, звільненням від застарілих і неефективних приписів, виробленням нових). Іншими словами, кодифікація виражається в підготовці і прийнятті нових актів, до яких входять погоджені між собою приписи колишніх актів, що містять норми права, котрі виправдали себе, а також нові норми.

Кодифікація виступає особливою формою систематизації нормативно-правових актів: вона поєднує упорядкування законодавства з його відновленням, удосконаленням; після її завершення приймають один нормативно-правовий акт, який упорядковує правові норми і процедури у визначеній сфері відносин. У результаті змінюється сама основа правового регулювання - тому кодифікація справедливо вважається формою нормотворчості.

Види кодифікацій за обсягом: загальна - утворення зведених кодифікованих актів з основних галузей законодавства ("кодекс кодексів", наприклад, конституція); галузева-утворення кодексів у межах певної галузі законодавства (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс та ін.); спеціальна (внутрішньогалузева) - утворення кодексів у межах підгалузі законодавства (Водний кодекс, Лісовий кодекс та ін.); міжгалузева (комплексна) - утворення кодексів поєднанням норм різних інститутів, галузей і підгалузей законодавства (Повітряний кодекс, Кодекс торговельного мореплавання та ін.).

Види основних кодифікаційних актів: конституція, кодекс, основи законодавства. Серед них найбільш уживаним видом кодифікованого акта є кодекс - кодифікований закон, що являє собою систему нормативних приписів, які виражають у цільному і внутрішньо погодженому вигляді найбільш важливі норми конкретної галузі права або основних інститутів (підгалузей) права.

Менш уживаним в Україні видом кодифікованого акта є основи законодавства - кодифікований закон, що містить систему концептуальних понять, цілей, завдань і принципів, які визначають основні напрями регулювання певної сфери суспільних відносин і забезпечують їх погодженість з положеннями конституції держави (в Україні їх діє три: Основи законодавства про культуру від 14.02.1992, Основи законодавства про охорону здоров'я від 19.11.1992, Основи законодавства про загальнообов'язкове соціальне страхування від 14.01.1998). Внаслідок специфічності (є актами більшого ступеня узагальнення нормативного матеріалу, ніж кодекси, бо встановлюють засади нормативного регулювання у відповідних сферах) їх нерідко відносять до консолідованих, рамкових законів.

5. Звід законів. Результатом поєднання консолідації, кодифікації та інкорпорації є видання зводу законів - систематизованого акта, який надає нової форми чинному законодавству поєднанням його за хронологічним чи тематичним принципом.

Звід законів відрізняється від збірників нормативних актів такими ознаками: 1) може бути лише офіційним виданням, оскільки здійснюється від імені і за дорученням нормотворчих органів з подальшим схваленням видання у цілому або кожного тому окремо; 2) є зведенням в єдине ціле чинного законодавства, що регулює однакові питання; 3) ліквідує множинність актів, прийнятих з того самого питання, які втратили силу, застаріли або фактично не діють; 4) є результатом великої юридично-технічної роботи з усунення наявних прогалин у законодавстві та узгодження норм права, що закріплені в приписах законів; 5) має пріоритет перед попередніми офіційними виданнями законів, становить їх чинну редакцію.

Прикладами таких актів в історії і сучасності є Звід законів Юстиніана; Звід законів Російської імперії у 16 томах (1833 р.); Звід законів СРСР; "Закони України" вії томах (1996-1997 рр.). Останнє видання містить розміщені у хронологічному порядку всі закони України (816), прийняті з моменту проголошення Декларації про державний суверенітет, з 01.07.1990 по 31.12.1996. Консолідовані збірники законів популярні в країнах СНД (у РФ виданий Звід законів) та інших зарубіжних державах (Звід законів США, Збори федерального права ФРН та ін.).

Головними формами сучасної систематизації законодавства в Україні є облік нормативно-правового матеріалу, інкорпорація, кодифікація. Перспективною формою є підготовка і видання Зводу законів України, що потребує не лише високого рівня юридичної науки і законотворчої майстерності, а й завершення кодифікаційної роботи, якості і сталості законодавства.

Висновок

Юридична норма ключове ланка права, частка змісту, вихідний структурний елемент його системи, у якого, специфічними ознаками, характерними рисами: 1) єдина у ряду соціальних норм, що виходить від держави і є офіційним вираженням державної волі; 2) це загальнообов'язкове веління, виражене якгосударственно-властного розпорядження, обов'язкове виспівати усіма громадянами, їх організаціями, посадовими особами та органами держави, бо маютьгосударственно-властний характер; 3) розпорядження загального характеру, розраховане не так на окреме, разове ставлення, не так на будь-яких конкретних осіб, але в безліч відносин певного виду та індивідуальнонеперсонифицированних осіб, які підпадають під умови його дії; 4) як право загалом, непросто соціальний, а державний регулятор громадських відносин; 5) єдина у ряду соціальних норм, яка підтримується у своїй реалізації, охороняється від порушень примусової силою держави; 6) відрізняється з інших соціальних норм властивої лише йому формальної визначеністю.

Усі ознаки правової норми вдало кореспондують і з її структурами, зосереджено цих структурах. Сучасна теорія виділяє три основні структури правової норми: юридичну, логічну й соціологічну. Юридична структура традиційно окреслюється таке будова норми права, яке із трьох взаємозалежних елементів — гіпотези, диспозиції, санкції. Ці елементи мають обов'язково бути присутнім на нормі права, відсутність хоча самого їх робить норму ущербної. Без диспозиції, сутнісно, немає норми права, оскільки неясно, які правил поведінки встановлює держава й якого поведінки вона вимагає від суб'єкта. Відсутність гіпотези робить норму права невизначеною, оскільки неясно, за яких умов чи обставин повинна вона діяти. Якщо немає санкції, це робить норму права безсилою: навряд можна прогнозувати виконання норми права, яка оснащена будь-якої санкцією.

ВИСНОВКИ

На завершення можна сказати, що нормативно-правові акти грають важливу роль в системі джерел українського права. Це підтверджують висновки, зроблені мною протягом роботи:

1. Джерелами права являються офіційні державні документи, в яких закріплюються юридичні норми, тому ці документи мають загальний характер.

2. Призначенням форми права являється впорядкування змісту норми права та надання йому властивостей державно-владного характеру. Під формами та джерелами права розуміють засоби закріплення та вираження правових норм.

3. В нормативно правовому акті виражена більшість норм, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини. У нормативно-правових актах закріплюються норми, що враховують інтереси більшості і меншості в цілому, координують їх в залежності від конкретних економічних, соціальних і міжнародних відносин в конкретний історичний період.

4. Нормативно - правовий акт об'єднує у собі загальнообов'язкові правила поведінки, які створює і охороняє держава. До нормативно-правових актів відноситься конституція, закони, нормативні рішення органів виконавчої влади. Інші джерела права (правові звичаї, адміністративні та судові прецеденти) загально-регулюючого характеру не мають.

5. Нормативно-правовий акт створюється тільки вповноваженими на те органами державної влади.

6. Нормативно-правові акти можна поділити на дві групи: закони і підзаконні акти.

7. Дія нормативно-правового акта обмежується двома пунктами: моментом вступу в дію (набуття юридичної сили) і моментом зупинення дії( втрата юридичної сили).

Будь яке суспільство потребує впорядкування свого розвитку та життєдіяльності. Інакше воно буде роздробленим та хаотично розвиваючим. Серед засобів організації значне місце посідає право-воно виступає в якості публічного, офіційного загальнообов'язкового регулятора суспільних відносин.

Стрімкий та масштабний розвиток українського законодавства в останні роки сприяв суттєвому оновленню його системи. З виникненням нових суспільних відносин з'явились й нові галузі, підгалузі, інститути права. І тільки єдина, не маюча протиріч система діючих нормативно-правових актів може виступати ефективним регулятором суспільних відносин.

Усі процеси в державі повинні проходити в рамках права і можна зробити висновок, що в нормативно-правовому акті виражається більшість норм, які регулюють найбільш важливі с точці зору особистості, її потреб та інтересів суспільні відносини. В цьому і закачається головне значення нормативно-правого акту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права /видання 2-е; Харків

2. М.В Цвік, О.В Петрішин, Л.В. Авраменко «Загальна теорія держави і права» Підручник для студентів вищих навчальних закладів. Харків, 2009-502 с

3. Кельман М.С. Мурашин О.Г «Загальна теорія держави і права» Кондор 2006 р-477 с.

4. Хропанюк В.Н. «Теория государства и права» видання 2-е перероб. и доп. /Под ред. проф. Стрекозова. -М.: Інтерстиль,- 2001 р.- 367 с.

5. Суспільна теорія права / ред. А.С. Піголкін. М., 1994 р. - 544 с.

6. Шершеневич Г.Ф. Суспільна теорія права / видан. 2 -- М., том IV 1911

7. Черданцев, А.Ф. «Теория государства и права» Підручник для вузів-М.: Юрайт-М, 2001 р.-432 с.

8. Медведев А.М. «Правове регулювання дії закону в часі»// Держава і право, 1995, № 3

9. Сазонов Б.И. Соціальні організаційні й правові механізми дії закону // Держава і право, 1993, № 1.

10. Бородин С.В. Злочини проти життя М., 2000.

11. Лазарев В.В., Липень С.В. Теорія держави і права, М., 2000.