1.1. Матеріальна частина систем парашутних десантних

та парашутних приладів

Повітрянодесантна техніка використовується для десантування парашутним способом особового складу, озброєння, бойової техніки і матеріальних засобів із вертольотів авіації Сухопутних військ та літаків транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України. (КПДС-2003 частина II)

До повітрянодесантної техніки належать:

а). легка повітрянодесантна техніка:

- парашути (парашутні системи) людські, тренувальні, десантні, спортивні, рятувальні та запасні;

- парашутні прилади;

б). парашутна вантажна тара:

- вантажні контейнери;

- парашути вантажні;

- парашутно-вантажні системи і парашутно-десантна тара;

в). важка повітрянодесантна техніка:

- парашутні платформи і багатокупольні системи;

- парашутно-реактивні системи;

- засоби безплатформового десантування;

- автоматичні пристрої.

Загальні відомості про десантні парашутні системи

Парашутна система це один або декілька парашутів з комплектом пристроїв, які забезпечують їх розміщення і кріпління на особовому складі чи скидаємому вантажі, техніці та безпечне приземлення.

Парашутні системи по своєму призначенню можна поділити на наступні:

людські – тренувальні, десантні, рятувальні, спеціального призначення та запасні, з якими парашутисти-десантники здійснюють навчально-тренувальні, бойові, примусові, випробувальні та за спеціальним завданням стрибки, а також спортивні (управляємі) з якими здійснюють стрибки парашутисти-спортсмени;

грузові – які використовуються для десантування різноманітних вантажів та техніки;

спеціальні – які служать для різних цілей (тормозні, посадочні, пристрілочні, проти штопорні та інші).

Людські парашутні системи відрізняються по способу розкриття і принципу роботи парашута в повітрі. У відповідності з цим стрибки з парашутом по способу розкриття парашутної системи можуть бути з примусовим та ручним розкриттям, по принципу роботи парашута в повітрі – зі стабілізацією падіння і з свободним падінням.

При стрибках з примусовим розкриттям – парашут розкривається спеціальним пристоєм, який закріплен в грузові (вантажні) кабіні літака (вертоліта) за троси або труби примусового розкриття парашутів (ПРП). При стрибках з ручним розкриттям – парашут розкривається парашутистом шляхом висмикування кільця (ланки) ручного розкриття.

Стрибки з ручним розкриттям по часу введення в дію парашута після відокремлення від літака (вертольота) розподіляються6 – на стрибки з негайним розкриттям парашута до 5 сек.; – на стрибки з затримкою розкриття і вводом в дію парашута через 5 сек. та більше.

Якість та гідність парашутних систем можно оцінити, виходячи з того, в якій мірі вони відповідають наступним вимогам:

-увитримувати любу швидкість, можливу після залишення літака (вертольота) парашютистом-десантником;

- забезпечувати під час розкриття допустиме навантаження на парашутиста-десантника;

- мати нескладний, безвідмовний при любих умовах пристрій для розкриття парашута, який забезпечує можливість, як ручного, так і примусового розкриття основного парашута;

- допускати стрибки з можливо малих висот;

- не стримувати дій парашутиста своїими розмірами і розташуванням частин, забезпечувати можливість приєднання запасного парашута;

- бути стійким і в достатній мірі управляємим (керованим);

- мати міцну і зручну підвісну систему, придатну для парашутистів-десантників любого зроста в спеціальному обмундированні;

- дозволяти бистро звільнятись від підвісної системи в випадку необхідності в любих умовах;

- бути по можливості простим за конструкцією, які потребують на обслуговування та укладку мінімальні затрати праці та часу;

- мати мінімально можливу массу;

- гарантувати безпечну швидкість приземлення в умоваях практичного застосування.

П а р а ш у т. В основі виконання вимог, які пред’являються до десантних парашутів, лежить робота парашута – купола зі стропами, так як він являється головною частиною парашутної системи, яка витримує опір повітря.

Физична суть функції, яку виконує куполо парашута при зниженні, складається у відхиленні (розштовхуванні) часток зустрічного повітря і тертя об нього, при цьому частину повітря купол захоплює за собою. Крім того, відхилене повоітря змикається не зразу за куполом, а на деякій відстані від нього, утворюючи віхри, тобто обертовий рух потока повітря.

При відхиленні повітря, тертя об нього, захопленні повітря в напрямку руху та утворенні вихрів виконується робота, яку здійснює сила опору повітря. Величина цієї сили в основному опріділяє форма і розміри купола парашута, удільне навантаження, природа і повітрянепроницаємість тканини купола, швидкість зниження, кількість і довжина строп, спосіб кріплення строп купола до вантажу, віддалення купола від вантажа, конструкція купола, разміри полюсного отвору або клапанів та інші фактори (співвідношення складає: 3х6х9).

Коефіцієнт опору парашута (Сп) звичайно близький до коефіцієнту опору плоскої (пласкої) пластини.

Опір повітря тілам, які рухаються залежить в значній ступені від форми тіла. Чим менше вигіднообтікаєма форма тіла, тим більше опір іспитує тіло при русі повітря.

При конструюванні купола парашута шукають таку форму купола, яка при найменьшій площі забезпечувала б найбільшу силу опору, тобто при мінімальній площі поверхні купола парашута (при мінімальних витратах матеріалу) форма купола повинна забезпечувати вантажу задану швидкість приземлення.

Найменьшим коефіціентом опору и найменьшим навантаженням при наповненні володіє ленточний купол, для котрого Сп = 0,3-0,6, для круглого купола он змінюється в межах от 0,6 до 0,9.

Купол квадратної форми має більш сприятливе співвідношення міжду Мігелем та поверхнею. Кріме того, більш плоска форма такого купола при зниженні приводить до збільшення вихреутворення. В підсумку парашут з квадратним куполом маєт Сп = 0,8-1,0. Ще більше значення коефіцієнта опору у парашутів з витягнутою вершиною купола або з куполами в формі витягнутого прямокутника, так при співвідношенні сторін купола 3:1 Сп = 1,5.

Сковзання, яке зумовлено формою купола парашута, також збільшує коефіцієнт опору до 1,1-1,3. А також зі збільшенням кількості строп коефіцієнт опору парашута збільшується на 10-15%. Кількість строп купола визначається довжиною его нижньої кромки і відстанью між стропами. (Винятком являються стабілізуючі та тормозні парашути.)

Збільшення довжини строп підвищує коефіцієнт опору купола Сп та, в наслідок цього, забезпечує задану швидкість приземлення або зниження при мінімально можливій площі купола. Однак слідує пам’ятати, що збільшення довжини строп приводить до збільшення маси парашута.

Дослідним шляхом встановлено, що при збільшенні довжини строп в 2 рази коефіцієнт опору купола збільшується тільки в 1,23 раза. Такім чином, збільшуючи довжину строп в 2 раза можна зменшити площу купола в 1,23 раза. На практиці використовують довжину строп, яка дорівнює 0,8-1,0 діаметра купола в розкрою, хоча розрахунки показують, що найбільше значення Сп досягає при довжині строп, яка дорівнює трьом діаметрам купола в розкрою.

Більший опір – це головна, але не єдина вимога, яка пред’являється до парашуту. Форма купола повинна забезпечувати швидке та надійне його розкриття, стійке, без розгодуваній, сниження. Крім того, купол повинен бути міцним та простим в виготовленні і експлуатаціі. Всі ці вимоги знаходяться в протиріччі. Наприклад, купола з великим опором, і, навпаки, дуже стійкі купола мають малий опір. При конструюванні всі ці вимоги враховуються в залежності від призначення парашутных систем.