ВІЙСЬКОВа академія

ФАКУЛЬТЕТ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ

КАФЕДРА ТАКТИКО-СПеЦІаЛЬної підготовки

ФАКУЛЬТЕТ ВИСОКОМОБІЛЬНИХ ДЕСАНТНИХ ВІЙСЬК та РОЗВІДКИ

КАФЕДРА повітрянодесантної підготовки

ПовІТРЯНОдесантнА

підготовка

м. одеса

ВІЙСЬКОВа академія

ФАКУЛЬТЕТ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ

КАФЕДРА ТАКТИКо-СПЕЦіАЛЬної підготовки

О.Г. Кисельов, С.В. Уманець, В.Л. Фомін

повітрянодесантна

підготовка

Навчально-методичний посібник

Одеса-2014

УДК.

ББК.

П

Розповсюдження та тиражування посібника без офіційного дозволу авторів

Військової Академії (м. Одеса) - заборонено

(оригінал розміщено на сайтах: www.vaodessa.org.ua та www.osvd.com.ua)

Рецензенти:

В.С. Молодан, майор, начальник інструкторсько-методичного відділення ПДП – начальник Повітряно-десантної служби факультету Високо-мобільних десантних військ та Розвідки Військової Академії

Л.Л. Шавейко, майор, інструктор Повітряно-десантної підготовки

інструкторсько-методичного відділення факультету Високомо-більних десантних військ та Розвідки Військової Академії

В.М. Георгієв, капітан, викладач кафедри Повітряно-десантної підготовки факультету Високомобільних десантних військ та Розвідки ВА

М.А. Бутник працівник ЗСУ, науковий співробітник науково-дослідної

лабораторії проблем військової освіти Військової Академії

Рекомендовано Вченою радою Військової Академії (м. Одеса)

Розглянуто і затвердженно на засіданні кафедри ТСП факультету ПОЗ

протокол № ____ від „ “ _____________ 20 __ року.

Кисельов О.Г. – доцент кафедри ПДП факультету ВДВ та Розвідки,

Уманець С.В. – старший викладач ВНЗ кафедри ПДП Ф ВДВ та Р

Фомін В.Л. – викладач ПДП кафедри ТСП факультету ПОЗ ВА

Повітрянодесантна підготовка.

Навчально-методичний посібник. - Одеса, ВА (м. Одеса), 2014 - 89 с.

(1, 2-3 – дві сторінки на одному аркуші, 4, 5, 6, 7-8, 9-10, 11-12, 13-14, 15-16, 17-18, 19-20, 21-22, 23, 24-25, 26, 27-28, 29-30, 31, 32-33, 34-35, 36-37, 38-39, 40-41, 42-43, 44-45, 46-47, 48-49, 50, 51-52, 53-54, 55-56, 57-58, 59, 60-61, 62-63, 64-65, 66-67, 68, 69-70, 71-72, 73-74, 75-76, 77-78, 79 – Д, 80-81, 82-83, 84-85, 86, 87, 88-89)

У навчально-методичному посібнику викладено основні питання повіт-ряно-десантної підготовки що вивчаються студентами факультету підготовки офіцерів запасу.

Розрахований на слухачів та студентів, які вивчають повітряно-десантну підготовку за військовою програмою підготовки офіцерів запасу.

Посібник розроблено під загальним керівництвом:

начальника кафедри ПДП факультету ВДВ та Розвідки полковника Бабак В.І. та завідувача кафедри ТСП факультету Підготовки офіцерів запасу Військової Академії кандидата історичних наук генерал-лейтенанта Калашнікова А.В.

Автори висловлюють подяку декану факультету підготовки офіцерів запасу Військової Академії кандидату педагогічних наук полковнику запасу Подтергері Є.М. за допомогу у виданні навчального посібника.

зміст

ВСТУП Загальні положення щодо вивчення спеціальності,

та історії розвитку Високомобільних десантних військ (ВДВ),

факультетів: ПОЗ і ВДВ та Розвідки 5

Розділ І. Наземна підготовка особового складу до десантування 23

1.1. Матеріальна частина систем парашутних десантних

та парашутних приладів 24

1.2.1. Матеріальна частина системи парашутної десантної

ДПС (Д-6 серії 4). (Робота парашутної системи) 27

1.2.2. Матеріальна частина парашута запасного З-5

та парашутного приладу АД-3У-Д (ППК-У) 29

1.2.3. Матеріальна частина систем парашутних десантних

та парашутних приладів (ПС – парашутні системи) 31

1.3. Укладка парашутів 34

1.4. Наземне відпрацювання елементів стрибка з парашутом

на тренажерах повітрянодесантного комплексу 36

1.5. Здійснення навчально-тренувальних стрибків з парашутом 44

Контрольні запитання та завдання 51

Розділ ІІ. Підготовка озброєння, техніки та вантажів

до десантування та бойових дій 55

2.6. Загальні положення 55

2.6.1. Спеціальне спорядження парашутиста-десантника.

Рятувальні засоби 57

2.6.2. Авіадесантне обладнання літаків, вертольотів 58

2.7. Засоби десантування озброєння, техніка та вантажів. Повітряно-

десантна техніка, перспективи та сучасні напрямки розвитку 60

2.8. Робота командира підрозділу з підготовки особового складу,

озброєння, техніки та вантажів до десантування. Десантування 69

Контрольні запитання та завдання (на КВЕ) 74

ЗАКІНЧЕННЯ Методика підготовки, організації та проведення

занять з повітрянодесантної підготовки в підрозділі 75

Рекомендована література 78

Додатки: 1. Перелік документів (зразки) щодо допуску особового складу

до здійснення стрибків (1-го стрибка) з парашутом 79

2. Схеми розміщення десантників у літаках (вертольотах) 86

3. Екіпіровка особового складу 89

ВСТУП

Процес реформування Збройних Сил України викликав суттєві зміни в Високомобільних десантних (Аеромобільних) військах Сухопутних військ.

З урахуванням бойового досвіду за період після закінчення Великої Вітчизняної війни удосконалюються форми і способи бойового застосування Високомобільнихдесантних військ (аеромобільних частин і підрозділів) та військової техніки, що знаходиться на їх озброєнні.

За роки незалежності України виникла потреба у створенні вітчизняних засобів десантування особового складу, озброєння та військової техніки. Результатом кропіткої праці військово-промислового комплексу стало прийняття на озброєння нової авіаційної техніки, яка висуває відповідні вимоги до повітрянодесантної техніки, зокрема людських парашутів (парашутних систем).

Бойова підготовка військових частин та підрозділів Високомобільних десантних військ здійснюється за новими програмами бойової підготовки.

1. Повітряно-десантна підготовка (ПДП) – це комплекс заходів щодо підготовки особового складу до здійснення стрибків з парашутом та підготовки до десантування техніки¹* та вантажів²* (НПДС-2006).

Кожен офіцер повинен, з перших днів служби десантників, вселяти в нихвпевненість у безпеці стрибків з парашутом, у надійності парашутної техніки, прищеплювати їм гордість і свідомість того, що вони удостоєні високої честі - служити в аеромобільних військах. Треба роз'ясняти, що стрибки з парашутом виховують у десантника витривалість, сміливість і морально-бойові якості.

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Під терміном: - техніки¹* маються на увазі всі зразки озброєння і військової техніки, що підлягають десантуванню на парашутних платформах, бесплатформенних ПС та парашутно-реактивних системах.

- вантажів²* маються на увазі всі зразки зброї, боєприпасів, матеріальних засобів, що підлягать десантуванню на парашутних платформах та у парашутно-десантній тарі

1. Предмет, мета та задачі вивчення дисципліни «Повітряно-десантна підготовка»

Вивчити з курсантами (слухачами та студентами) організацію повітряно-десантної підготовки підрозділів, військових частин (з’єднань) під час підготовки та в ході бою щодо здійснення стрибків з парашутом; формувати у них практичні навички з підготовки особового складу, озброєння, техніки та вантажів до десантування парашутним (парашутно-реактивним) способом; розвивати у тих, хто навчається сміливість, рішучість і здібність самостійно приймати рішення в складних умовах обстановки.

3. Повітряно-десантна підготовка є основним предметом бойової підготовки підрозділів, військових частин та з’єднань, служба особового складу яких пов’язана зі стрибками з парашутом. Вона повинна забезпечувати постійну готовність особового складу, техніки та вантажів до десантування із повітряних суден.

4. Основне завдання повітряно-десантної підготовки – навчити особовий склад здійсненню стрибків з парашутом із повітряних суден з повним бойовим спорядженням, вдень і вночі, в простих і складних метеорологічних умовах у будь-яку пору року і на різноманітну місцевість, а також у визначені строки готувати техніку і вантажі до десантування парашутним способом.

2. Повітрянодесантна підготовка включає наступні складові частини:

- наземну підготовку особового складу до здійснення стрибків з парашутом;

- підготовку та проведення стрибків з парашутом;

- підготовку до десантування техніки та вантажів парашутним способом.

В результаті вивчення дисципліни (модуля) навчаємі повинні

ЗНАТИ:

1. Вимоги керівних документів, які регламентують зміст бойової підготовки та методику організації і проведення занять з особовим складом з повітряно-десантної підготовки.

2. Підготовку особового складу, озброєння, техніки та вантажів для десантування парашутним (парашутно-реактивним) способом. Рівень підготовки та індивідуальні особливості підлеглих.

3. Організацію і проведення навчально-тренувальних стрибків з парашутом із вертольотів авіації Сухопутних військ та літаків транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України.

4. Матеріальну частину десантних парашутів та парашутних приладів, спеціальне спорядження парашутиста-десантника, рятувальні засоби, парашутно-десантну (вантажну, малогабаритну) тару та її використання.

5. Вимоги до навчально-матеріальної бази з повітряно-десантної підготовки.

ВМІТИ:

1. Утримувати в постійній готовності до застосування повітрянодесантну техніку.

2. Керувати підготовкою особового складу, озброєння, техніки та вантажів до десантування.

3. Здійснювати контроль за етапами укладання десантних парашутів та особисто перевіряти парашути і готовність особового складу підрозділу до виконання стрибка з парашутом перед посадкою в літак (вертоліт).

4. Організовувати та здійснювати правильну експлуатацію, обслуговування і зберігання повітрянодесантної техніки підрозділу.

5. Виконувати обов’язки випускаючого.

2. Історія розвитку парашутизму

Зародження і розвиток повітряно-десантної підготовки безпосередньо пов’язані з історією парашутизму й удосконалюванням парашута.

З незапам'ятних часів людина мріяла про політ. Ця мрія знайшла свій яскравий та образний вираз в легенді про політ Дедала та сина його Ікара на крилах з пір’я. Перші думки про політ людини були зв'язані з ідеями, що лягли пізніше в основу сучасного парашутизму.

Ще задовго до появи літальних апаратів були спроби за допомогою парасольок різної форми робити безпечні спуски на землю. Утворення різноманітних застосувань для безпечного спуску з великої висоти іде в глибину віків.

Перші відомості про такі пристрої потрапили до Європи з пекінського архіву: на одному з давніх паперів було написано, що у 1306 році з нагоди коро-

Леонардо да Вінчі та його «парусиновий намет»

нації китайського імператора Фу Кієна в Пекіні були продемонстровані стрибки смільчаків з високих веж. Повітряні артисти опускались на паперових парасолях, які мали жорсткий каркас. В історичному минулому авіації можна знайти літальні апарати, принцип яких складає основу сучасного парашута. Одним з перших теоретиків парашутизму був великий вчений і художник XV століття Леонардо да Вінчі (1452 - 1519). Він теоретично обґрунтував можливість спуска на парашуті і накидав ескіз чотирикутного пірамідального «парусинового намету», що віддалено нагадує сучасний парашут. Він писав: «Якщо в людини є намет з накрохмаленої полотнини, шириною в 12 ліктів і висотою 12, то він зможе кидатися з будь-якої висоти без небезпеки для себе».

Праці Леонардо да Вінчі довгий час не були відомі нащадкам, і наступні піонери парашутизму створювали конструкції парашута поза залежністю від теоретичних вишукувань великого вченого.

Вперше практичний стрибок був зроблений у 1617 році, коли венеціанський інженер-механік Ф. Веранціо зробив пристрій і стрибнув з даху високої вежі та благополучно приземлився. Так фактично у XVII-XVIII століттях оформилися і були практично здійснені ідеї сучасного парашута. У 1617 році в Італії вийшов технічний збірник Фауста Веранціо «Нові машини…», у якому є вказівки на винахід вітрильного, квадратної форми парашута. Малюнок зображує людину, яка спускається на цьому парашуті і супроводжується описом. У цьому описі не зазначений розмір парашута, але можливість його використання була незабаром доведена.

У 1628 році ув'язнений в одній із французьких фортець Лавен спробував вибратися на волю за допомогою апарата, що він сам таємно сконструював із простирадл, вони були зшиті разом, згідно даних, приведених у збірнику Фауста Веранціо. Діставши звичайну дощову парасольку, Лавен за допомогою тонких мотузок з'єднав кінці спиць, зроблених з китового вуса, з рукояткою, учепився за цю тендітну споруду і кинувся в темряву з високої фортечної стіни вниз. Спуск було зроблено благополучно, але варта помітила втікача, і перший парашутист був поміщений назад у в'язницю

ХVІІІ століття дало цілий ряд талановитих винахідників парашута і мужніх експериментаторів. Є відомості, що в цей час у Росії винахідник «попівський син Симеон» представив імператриці свій апарат типу парашута. Однак він не був випробуваний.

У другій половині ХVІІІ століття у Франції, один з винахідників Жозеф Монгольф’єр, провів вдалі дослідні спуски повітряної кулі.

До своїх дослідів Жозеф Монгольфье приступив у 1777 році. Спираючись на свої розрахунки опору повітря, що виправдалися при попередніх іспитах, він сконструював апарат, з яким сам вирішив зробити стрибок. Піднявшись з апаратом на дах сараю, він сміливо кинувся вниз. Дослід пройшов цілком вдало.

Через якийсь час Монгольфье додав до свого апарату значні поліпшення й у 1779 році знову приступив до дослідів, використовуючи для цього тварин. Він виготовив купол напівкруглої форми діаметром 2,5 м. Дванадцять мотузок скріплювали купол, а внизу до них був підвішений вербовий кошик, у який поместили тварину. Під кошиком для зм'якшення удару при приземленні були прикріплені міхури, наповнені повітрям.

Цей парашут був скинутий з вежі висотою 35 м. Першу половину шляху парашут стрімко падав, потім розкрився і став плавно спускатися.

У 1783 році брати Жозеф і Этьен Монгольфье побудували повітряну кулю і тим самим поклали початок повітроплаванню. Здійснилася багатовікова мрія людини про політ. Поряд з розвитком повітроплавання продовжувалося удосконалювання парашута. Але тепер винахідники створювали парашут не як апарат для самостійного польоту, а як засіб безпеки для повітроплавців.

Одним з перших розпочав роботи в цьому напрямку французький фізик Ленорман. Ним було введено термін «парашут», що зберігся дотепер (від грецького «раrа» – проти і французьського «chute» – падіння). Свій апарат він побудував і особисто випробував, зробивши в 1783 році стрибок з вікна обсерваторії.

22 жовтня 1797 року інший французький повітроплавець Гарнерен першим зробив стрибок з парашутом своєї конструкції з повітряної кулі; він залишив його на висоті 700 м і плавно спустився на землю.

Подальші досліди дозволили удосконалити парашут.

Довгий час парашутистів турбувало сильне розгойдування парашута при спуску. В результаті ряду іспитів розгойдування було усунуто пристроєм - отвором в центрі купола.

Наприкінці XIX століття повітроплавець Болдуін сконструював парашут, що є прототипом сучасних парашутів автоматичної дії. Парашут Болдуіна, зроблений з матерії, прикріплювався до сітки оболонки повітряної кулі. При стрибку парашутиста, парашут відокремлювався від повітряної кулі і, падаючи, наповнявся повітрям і розкривався.

Початок XX століття ознаменувався новою ерою в завоюванні повітря. Був створений літак. Перші ж польоти показали, що завоювання повітря буде здійс-нено за допомогою літаків. Разом з тим знову гостро встало питання про забезпечення безпеки польотів.

Парашути, що застосовувалися в повітроплаванні, унаслідок своєї громізд-кості і недосконалості не могли бути використані в авіації. Почалися пошуки конструкції парашута, придатного для льотчика.

У 1909 р. французький конструктор Вассер запропонував парашут, що діяв за так названим методом зриву. Цей парашут закріплювали на фюзеляжі позаду льотчика. Однак через громіздкість він не одержав поширення.

1910 рік багатий пропозиціями всіляких конструкцій парашутів.

Постійним місцем іспитів парашутів стала Ейфелева вежа в Парижі.

Французький кравець Франсуа Рейхельт запропонував у цей час особливий костюм-парашут. При іспиті його, він стрибнув з першого майданчику Ейфелевої вежі, але парашут не розкрився, і експериментатор загинув.

Піонерами вітчизняного парашутизму є Станіслав, Юзеф і Ольга Древницькі. Юзеф до 1910 р. зробив уже більш 400 стрибків з парашутом.

У 1911 році Глеб Євгенович Котельников розробив і запатентував парашут РК-1. Його випробування пройшли успішно 19 червня 1912 року. Новий парашут був компактний і відповідав всім основним вимогам до застосування в авіації. Купол його виготовлявся із шовку, стропи розділялися на групи, підвісна система складалася з пояса, нагрудного обхвату, двох плечових ременів і обхватів для ніг. Головною особливістю парашута була його автономність, що дає можли-вість користуватися ним незалежно від літака.

В наслідку перших дослідів ще не було знайдено досконалу конструкцію парашута, однак стало зрозумілим, що з усіх парашутів найбільш придатні такі, які знаходяться при стрибаючій людині, в складеному стані.

Згодом конструкція парашутів Котельникова була змінена, і, за пропозицією Когутова, вони укладалися в особливий вузький чохол, що зберігав їх від передчасного розкриття вітром і псування від непогоди. Парашут Котельникова зробив гарну послугу спостерігачам. Він виявився більш надійним, ніж інші парашути, у яких при застосуванні в наслідок не розкриття було більше 10% смертних випадків, а при застосуванні парашута Котельникова – жодного.