2. Увага

Увага – це зосередженість діяльності суб'єкта в цей момент часу на якомусь реальному або ідеальному об'єкті (предметі, події, образі, міркуванні тощо).

Увага людини має п’ять основних властивостей: стійкість, зосередженість, переключення, розподіл та обсяг.

Стійкість уваги виявляється в здатності протягом тривалого періоду часу зберігати увагу на певному об'єкті, предметі діяльності. Стійкість уваги залежить від багатьох причин:

• індивідуальних фізіологічних особливостей людини, зокрема властивостей її нервової системи, загального стану організму в цей момент;

• психічного стану (наприклад, збудженість);

• мотивації (наявність чи відсутність інтересу до предмета діяльності, його значимість для особистості);

• зовнішніх обставин здійснення діяльності (стійка увага може зберігатися протягом 10–15 хв).

Зосередженість уваги – утримування уваги на одному об'єкті або на одній діяльності, абстрагуючись від усього іншого. Зосередженість уваги іноді називають концентрацією.

Переключення уваги розуміють як зміну її спрямованості з одного об'єкта на інший, з одного виду діяльності на інший.

Розподіл уваги – це одночасна увага на значному просторі, на кількох об'єктах, одночасне виконання кількох видів діяльності.

Обсяг уваги – це така її характеристика, яка визначається кількістю інформації, що одночасно може зберігатися у сфері підвищеної уваги людини (середній обсяг уваги людини – 5–7 одиниць інформації).

Види уваги розрізняються за різними критеріями. Залежно від особливостей об'єктів уваги людини виділяють зовнішню і внутрішню увагу. Зовнішня увага зумовлена структурою зовнішніх подразників, що впливають на людину. Внутрішня увага пов'язана з структурною організацією діяльності суб'єкта.

За походженням увагу поділяють на природну та соціально обумовлену.

Природна увага надається людині від народження у вигляді вродженої здатності вибірково реагувати на ті чи інші зовнішні або внутрішні стимули, що мають у собі елементи інформаційної новизни.

Соціально обумовлена увага складається протягом життя в процесі навчання та виховання і пов'язана з вольовою регуляцією поведінки, з вибірковим усвідомленим реагуванням на об'єкти.

Залежно від форми організації уваги виділяють колективну, групову та індивідуальну увагу.

Колективна увага – зосередження сукупності індивідів на одному об'єкті. Наприклад, студентська аудиторія слухає лекцію.

Групова увага – зосередження групи в умовах роботи в колективі. Наприклад, увага студентів під час вирішення ситуаційних завдань, підібраних відповідно до можливостей окремих груп.

Індивідуальна увага – зосереджена увага суб'єкта на певному об'єкті.

За характером цільового спрямування та рівнем вольових зусиль виділяють мимовільну та довільну увагу.

Мимовільна увага виникає незалежно від наміру та мети людини.

Довільна увага характеризується спрямованим і регульованим зосередженням, зумовленим потребами діяльності.

Виділяють також безпосередню увагу (не управляється ніким, крім того об’єкта, на який вона спрямована та який відповідає актуальним інтересам і потребам людини) та опосередковану (регулюється за допомогою спеціальних засобів, наприклад, жестів, слів, предметів тощо).

Можна розрізняти чуттєву та інтелектуальну увагу. Чуттєва увага пов'язана з емоціями та вибірковою роботою органів чуття, а інтелектуальна  із зосередженістю та спрямованістю думки.

3. Пам'ять

Пам'ять – це процеси організації та зберігання минулого досвіду, що дають можливість його повторного використання в діяльності або повернення у сферу свідомості.

Пам'ять лежить в основі здібностей людини, є умовою здобуття знань, формування вмінь та навичок.

Пам'ять також можна визначити як здатність отримувати, зберігати та відтворювати життєвий досвід.

Залежно від того, що запам'ятовується і відтворюється, виділяють рухову, зорову, слухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам'ять.

Рухова нам'ять полягає в запам'ятовуванні і відтворенні людиною своїх рухів і є однією з умов утворення різноманітних умінь та навичок, необхідних для діяльності людини.

Зорова пам'ять пов'язана зі збереженням та відтворенням зорових образів. Вона є надзвичайно важливою для представників усіх професій, особливо для інженерів і художників.

Слухова пам'ять – це запам'ятовування і точне відтворення різних звуків (музичних, мовних тощо).

Емоційна пам'ять – це відтворення переживань і почуттів, пов'язаних з подіями минулого. Як правило, те, що викликає у людини емоційні переживання, запам'ятовується легко і на довгий час.

Образна пам'ять – це запам'ятовування цілісних образів дійсності.

Словесно-логічна пам’ять пов'язана з мисленням та мовою. Залежно від того, як здійснюється запам'ятовування виділяють мимовільну пам'ять (здійснюється без конкретно визначеної мети) та довільну пам’ять (протікає з чіткою постановкою мети).

За часом зберігання матеріалу пам'ять поділяють на миттєву, короткочасну, оперативну, довготривалу та генетичну.

Миттєва пам'ять пов'язана з утриманням картини щойно сприйнятого органами чуттів (її тривалість від 0,1 до 0,5 с).

Короткочасна пам'ять – це збереження інформації протягом нетривалого часу (близько 20 с).

Оперативна пам’ять розрахована на збереження інформації протягом певного заданого терміну. Термін зберігання інформації визначається конкретним завданням, що стоїть перед людиною.

Довготривала пам`ять характеризується здатністю зберігати інформацію протягом необмеженого терміну.

Генетична пам’ять – це пам'ять, при якій інформація передається у спадок.