4. Основні типи неправильного виховання в сім’ї і їх причини

Сьогодні все більше уваги приділяють фактору психологічної деформації сім’ї. Численні дослідження переконливо свідчать, що психологічна деформація сім’ї, порушення системи міжособистих стосунків і цінностей в ній мають могутній вплив на негативний розвиток особистості дитини, підлітка, призводять до різних особистісних деформацій від соціального інфантилізму до асоціальної і делінквентної (злочинної) поведінки.

Негармонійний розвиток деяких рис дитини може залежати від особливостей сімейних стосунків. Виділяють кілька типів неправильного виховання.

1. Безнаглядність (безконтрольність) зустрічається, коли батьки занадто зайняті своїми справами і не приділяють належної уваги дітям. Як наслідок, діти проводять час, шукаючи розваги, потрапляють під вплив “вуличних” компаній.

2. Гіперопіка. Життя дитини знаходиться під постійним наглядом, вона чує весь час строгі вказівки, численні заборони. У результаті дитина стає нерішучою, безініціативною, боязкою, невпевненою в своїх силах, не вміє постояти за себе, за свої інтереси. Поступово наростає образа за те, що іншим “дозволено”. У підлітків все це може перетворити в бунт проти батьківського “насилля”: вони принципово порушують заборони, втікають з дому. Друга різновидність гіперопіки  виховання за типом “кумира” сім’ї. Дитина звикає бути в центрі уваги, її бажання, прохання беззаперечно виконуються, нею захоплюються, а в результаті, подорослішавши, вона не може правильно оцінити свої можливості, подолати свій егоцентризм. У колективі її не розуміють. Глибоко переживаючи це, вона звинувачує всіх, тільки не себе, виникає істероїдна акцентуація характеру, що примушує людину переживати протягом подальшого життя.

3. Емоційне відторгнення (за типом Попелюшки). Дитина відчуває, що вона обтяжує близьких. Обстановка байдужості, холодності спричиняє душевний біль. Стороннім може здаватися, що батьки досить уважні і добрі до дитини. “Немає нічого гіршого удаваної доброти,  писав Л. Толстой,  удавана доброта відштовхує більше, ніж щира злоба”. Дитина переживає дуже сильно, якщо когось іншого в сім’ї люблять більше. Така ситуація сприяє появі невротиків, надмірної чутливості до незгод чи озлобленості дітей.

4. Виховання в культі хвороб. Це ситуація, при якій хвороба дитини, навіть незначне слабування, надає їй особливих прав і ставить у центрі уваги сім’ї. Таким чином, культивується егоцентризм.

5. Суворе виховання. Такий тип виховання виявляється у зганянні зла на підлітку і душевній строгості батьків. За найменшу провину дитину строго карають, і вона зростає в постійному страху. Таке “виховання” сприяє розвитку у дітей жорстокості, озлобленості, пристосування, конформності.

6. Виховання в умовах підвищеної моральної відповідальності. У таких сім’ях на дитину покладають недитячі турботи і підвищені вимоги. З ранніх років дитині навіюють думку, що вона обов’язково повинна виправдовувати численні надії батьків. Як наслідок, у дітей з’являються нав’язливі страхи, постійна тривога за благополуччя своє і близьких. Таке “виховання” спричиняє нервові зриви, складні стосунки з оточуючими.

7. Відсутність єдності виховання. Це суперечливі виховні підходи різних членів сім’ї. Дитина звикає до маніпуляцій, у неї сповільнюється формування вмінь, навичок, ставлення до навколишнього світу.

Причини неправильного виховання в сім’ї різні. Серед них виділимо основні:

1. Порушення особистості самих батьків (Є.Г. Ейдеміллер):

а) відхилення у характерах самих батьків (педантичність, дистимічність, істероїдність, емотивність і т. ін.). Неусвідомлення батьками взаємозв’язку між особливостями свого характеру, стилем виховання і порушеннями в поведінці підлітка ще більше загострює ситуацію;

б) особистісні проблеми батьків, які розв’язуються за рахунок підлітка. В цьому випадку в основі порушення виховання лежить якась, частіше неусвідомлена, потреба (бути значущим, владним). Її-то батьки і намагаються задовольнити за рахунок виховання підлітків.

2. Порушення подружніх стосунків батьків.

Нерідко при цьому мати (рідше батько), самі того не усвідомлюючи, хочуть, щоб дитина, а потім і підліток стали для них чимось більшим, ніж просто дитиною.

3. Надання дитячих рис підлітку.

Для таких батьків підліток все ще “маленький”.

4. Виховна невпевненість батьків.

Дитина (підліток) знаходить “слабке місце” батьків і використовує це, щоб досягнути ситуації “мінімум вимог –максимум прав”:

а) фобія втратити дитину. “Слабке місце”  підвищена невпевненість батьків, страх помилитися, перебільшене уявлення про хворобливість дитини - все це могло розвинутися у зв’язку з історією народження дитини (її довге чекання, народилася ослабленою, кволою і хворобливою, насилу вдалося виходити). Друге джерело  перенесені важкі захворювання дитини. Стосунки батьків з підлітком формуються під впливом накопиченого страху втратити дитину (тривожно прислухаються до кожного бажання, поспішають із виконанням, опікують);

б) нерозвиненість батьківських почуттів. Зовнішньо такі стосунки проявляються в небажанні мати справу з підлітком, у незадоволенні через його присутність, в поверховому інтересі до його справ. Причиною нерозвиненості батьківських почуттів може бути “відторгнення” самих батьків у дитинстві їх батьками, те, що вони недоотримали в свій час батьківського тепла. Другою причиною може бути особливість характеру батьків, наприклад, шизоїдність. Типові вислови таких батьків містять скарги на втомлюваність батьківськими обов’язками, жалкування, що ці обов’язки відривають від чогось більш важливого і цікавого;

в) проекція на підлітка власних небажаних якостей. Причиною такого виховання підлітка нерідко є те, що в підлітку батько (мати) бачить риси, які відчуває, але не визнає в собі. Це може бути агресивність, схильність до лінощів, тяга до спиртного, ті чи інші сексуальні нахили, надмірна тяга до опору, протесту, нестриманість. Ведучи боротьбу з такими ж істинними чи надуманими якостями у підлітка, батьки (частіше батько) має з цього емоційну вигоду для себе (вірить, що у нього самого такої якості немає);

г) внесення конфлікту між подружжям у сферу виховання. У таких сім’ях виховання нерідко перетворюється в “поле битви” конфліктуючих батьків. Один із батьків наполягає на достатньо строгому вихованні, другий  схильний жаліти підлітка. При цьому легко спостерігається, що кожного цікавить не стільки те, як виховувати підлітка, скільки те, хто правий у виховних суперечках.