2. Закономірності навчання
Закономірності навчання – це об’єктивні, суттєві, стійкі зв’язки між складовими компонентами процесу навчання. Ці залежності (на відміну від законів навчання) мають переважно вірогідно-статистичний характер, проявляються як тенденція, тобто не в кожному окремому випадку, а в деякій їх більшості.
Виділяють зовнішні і внутрішні закономірності навчання.
До зовнішніх закономірностей відносять залежність навчання від суспільних процесів і умов (соціально-економічної, політичної ситуації, рівня культури, потреб суспільства і держави в певному типі і рівні освіти).
До внутрішніх – зв’язки між компонентами процесу навчання (між цілями, змістом освіти, методами, засобами і формами навчання, між вчителем, учнем і змістом навчального матеріалу).
Всі закономірності, що діють у навчальному процесі, поділяють на загальні та конкретні. Наведемо приклад загальних закономірностей навчання:
– цілі навчання залежать від рівня, темпів розвитку потреб і можливостей суспільства; рівня розвитку і можливостей педагогічної науки і практики;
– зміст навчання (освіти) залежить від темпів соціального і науково-технічного прогресу; вікових можливостей учнів; матеріально-технічних і економічних можливостей навчальних закладів і т. ін.
Конкретні закономірності навчання поділяють на дидактичні, гносеологічні, психологічні, кібернетичні, соціологічні, організаційні.
Дидактичні:
– результати навчання залежать від застосовуваних методів;
– результати навчання знаходяться у прямо пропорційній залежності від майстерності викладача.
Гносеологічні:
– результати навчання (в розумних межах) прямо пропорційні вмінню учнів навчатися;
– результати навчання залежать від регулярності і систематичності виконання учнями домашніх завдань.
Психологічні:
– продуктивність навчання (у розумних межах) прямо пропорційна інтересу учнів до навчальної діяльності;
– продуктивність навчання (у розумних межах) залежить від рівня розвитку пам’яті і т. ін.
Кібернетичні:
– якість навчання прямо пропорційна якості управління навчальним процесом;
– якість знань залежить від ефективності контролю. Частота контролю є функцією залежною від тривалості навчання:
де N – кількість оцінок, що спостерігається;
а – кількість учнів, що піддаються інспектуванню;
S – кількість уроків за навчальним планом за період, що інспектується (Г.В. Воробйов).
Соціологічні:
ефективність навчання залежить від рівня “інтелекту- альності середовища”, інтенсивності взаємонавчання;
ефективність навчання залежить від якості спілкування вчителя з учнями.
Організаційні:
– ефективність навчання залежить від організації;
– розумова втома призводить до гальмування органів чуття: чотири години навчальних занять знижують поріг чутливості аналізаторів більше чим у 2 рази (Вагнер, Блашек).
3. Дидактичні принципи
Принципи навчання виступають основним орієнтиром у викладацькій діяльності. У сучасній дидактиці принципи навчання розглядаються як рекомендації, що спрямовують педагогічну діяльність і навчальний процес в цілому, як способи досягнення педагогічних цілей з урахуванням закономірностей навчального процесу.
Можна сформулювати сучасні дидактичні принципи вищої і середньої школи так:
1. Розвиваюче і виховуюче навчання.
2. Науковість і доступність, посильна трудність.
3. Свідомість і творча активність учнів при керівній ролі викладача.
4. Наочність і розвиток теоретичного мислення.
5. Системність і систематичність навчання.
6. Перехід від навчання до самоосвіти.
7. Зв’язок навчання з життям і практикою професійної діяльності.
8. Міцність результатів навчання і розвиток пізнавальних здібностей учнів.
9. Позитивний емоційний фон навчання.
10. Колективний характер навчання і врахування індивідуальних здібностей учнів.
11. Гуманізація і гуманітаризація навчання.
12. Комп’ютеризація навчання.
13. Інтегративність навчання, врахування міжпредметних зв’язків.
14. Інноваційність навчання.
Принципи навчання виступають в органічній єдності, утворюючи деяку концепцію дидактичного процесу, яку можна зобразити як систему, компонентами якої вони є.