Література для самоосвіти

1. Агеев В.С. Межгруповое взаимодействие. – М.: МГУ, 1990.

2. Донцов А.И. Психология коллектива. – М.: МГУ, 1984.

3. Морозов А.В. Деловая психология. Курс лекцій. – СПб.: Изд. “Союз”, 2002.

4. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. – М., 1982.

5. Парыгин Б.Д. Социально-психологический климат коллектива: Пути и методы изучения. – Л., 1981.

6. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2006.

7. Столяренко П.Д. Основы психологии. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002.

Лекція 11

Педагогіка як наука

Освіта клад; праця ключ до неї.

(П. Буаст)

План

1. Педагогіка – наука про виховання.

2. Основні категорії педагогічної науки.

3. Система педагогічних наук.

4. Загальнокультурне значення педагогіки.

1. Педагогіка – наука про виховання

Всі ми цілеспрямовано чи неусвідомлено виховуємо і повчаємо кого-небудь: своїх близьких, колег по роботі, в крайньому випадку, хоч би самих себе. В житті можна зустріти людей, які відчувають потребу і мають звичку постійно повчати. В такому випадку про людину говорять, що “вона любить виховувати”. Такі люди можуть справедливо вважати, що вони і є справжні вчителі і вихователі. Значить, виховання і освіта людини – один із видів людської діяльності.

Виділяють професійну і непрофесійну педагогічну діяльність. Непрофесійна діяльність характеризується тим, що людина не усвідомлює педагогічну проблему чи завдання. У конкретній ситуації вона діє інтуїтивно (інколи правильно, інколи помилково) і не може пояснити, чому чинить саме так, чого хоче досягти, виховуючи іншого. Педагогіка є прикладною наукою, що спрямовує свої зусилля на оперативне вирішення в суспільстві проблем виховання, освіти і навчання. Педагогічні знання і вміння необхідні не тільки педагогам-професіоналам, але і батькам, і спеціалістам інших галузей народного господарства та сфер діяльності (політикам, журналістам, економістам, медикам та ін.). Тому недопустимо незважати на низький рівень педагогічної освіти сучасних спеціалістів, особливо керівників.

Педагогічна галузь знань є чи не найбільшою і, по суті, невіддільною від розвитку суспільства. Суспільний розвиток людства став можливим лише тому, що кожне нове покоління людей, яке вступає в життя, використовує виробничий, соціальний і духовний досвід предків і, збагачуючи його, вже в більш розвиненому вигляді передає своїм нащадкам. Чим більше розвивалось і ускладнювалось виробництво, чим більше накопичувалося наукових знань, тим важливішого значення набувала спеціальна підготовка підростаючих поколінь до життя, тим гостріше стала необхідність в їх спеціально організованому вихованні – у цілеспрямованій передачі їм досвіду людства.

Історичний розвиток науково-педагогічного знання проходить кілька етапів:

1. Багаторічний практичний досвід виховання, що закріпився у способі життя, традиціях, звичках людей, народній педагогіці.

2. Зародження педагогічних ідей в руслі філософських вчень (Платон, Арістотель, Плутарх, Геракліт, Сенека, Квінтіліан, Конфуцій).

3. Формування педагогічних поглядів і теорій в рамках філософсько-педагогічних творів.

4. Перехід від гіпотетичних і утопічних теорій до концепцій, заснованих на педагогічній практиці і експерименті:

а) потокова світова і відчизняна практики виховання;

б) дані спеціально організованих педагогічних досліджень;

в) досвід педагогів-новаторів, що пропонують оригінальні ідеї і системи виховання в сучасних швидкозмінних умовах.

Освіта і виховання перетворилися в об`єктивну потребу суспільства і стали важливою передумовою його розвитку. На певному етапі розвитку людського суспільства, зокрема, в пізній період рабовласницького суспільства, коли виробництво і наука досягли значного розвитку, виховання виділяється в особливу суспільну функцію, тобто виникають спеціальні виховні заклади, з`являються особи, професією яких стає навчання і виховання дітей.

З античної Греції походить і термін “педагогіка”, який закріпився як назва науки про виховання.

У Древній Греції педагогами називали рабів, яким аристократи доручали наглядати за дітьми, супруводжувати їх у школу. Грецьке слово “пαιδαγωγός” (пαιδα – дитина, γωγός – вести) означає “той, хто веде дитину”. Згодом педагогами стали називати людей, які займалися навчанням і вихованням дітей. Тільки при виділенні навчання і виховання в особливу суспільну функцію, коли виникли спеціальні виховні і навчальні заклади, у рамках яких педагогічний процес став не тільки предметом спеціальної організації, але і предметом осмислення, аналізу, прогнозування і цілеспрямованого дослідження, можна говорити про зародження науково-педагогічних знань. Як особлива наука, педагогіка вперше вирізнилася із системи філософських знань на початку 17 ст. завдяки праці і авторитету видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського (15921670).

Об`єкт пізнання у педагогіці – людина, яка розвивається в результаті виховних відносин. Предмет педагогіки – педагогічний процес, тобто навчально-виховні відносини, що забезпечують розвиток людини.

Педагогіка – це наука про навчання, виховання і освіту підростаючого покоління і дорослих людей. Педагогіка вивчає закономірності, принципи, зміст, методи, форми освіти, виховання і навчання. Педагогіка інколи розглядається як наука і як мистецтво. Коли йдеться про виховання, то необхідно мати на увазі, що воно має два аспекти – теоретичний і практичний. Теоретичний аспект виховання є предметом науково-педагогіч- ного дослідження. У цьому значенні педагогіка виступає як наука і являє собою сукупність теоретичних і методичних ідей з питань виховання, навчання і освіти. Інша справа – практична навчально-виховна діяльність. Її здійснення потребує від педагога оволодіння відповідними вміннями і навичками, які можуть мати різну ступінь досконалості і досягти рівня педагогічного мистецтва.

Основними завданнями педагогіки є:

1. Пізнання законів виховання, освіти і навчання людей та використання їх у педагогічній практиці при обранні шляхів і способів досягнення поставлених цілей.

2. Теоретичне озброєння педагогів-практиків професійними знаннями про особливості виховних процесів людей різних вікових груп, соціальних угрупувань, вміннями прогнозувати і здійснювати навчально-виховний процес у різних умовах, оцінювати його ефективність.

3. Розробка нових технологій навчання, освіти і виховання, ефективних методик, що народжуються в педагогічних лабораторіях.

Отже, педагогіка як наука постійно розвивається і головним її завданням є накопичення та систематизація наукових знань про виховання людини.