2. Структура особистості

У сучасній психології виділяють різні підходи до вивчення особистості. Кожний підхід має свою теорію, свої уявлення про властивості і структуру особистості, свої методи їх виміру.

Теорії особистості намагаються не тільки пояснити, але і передбачити поведінку людини. Основні питання, на які має відповісти теорія особистості:

1. Який характер головних джерел розвитку особистості – вроджений чи набутий?

2. Який віковий період найбільш важливий для формування особистості?

6. 3. Які процеси є домінуючими в структурі особистості – свідомі (раціональні) чи несвідомі (ірраціональні)?

4. Чи володіє особистість свободою волі і якою мірою людина здійснює контроль над своєю поведінкою?

5. Чи є особистий (внутрішній) світ людини суб’єктивним, чи внутрішній світ об’єктивний і може бути виявлений за допомогою об’єктивних методів?

Виділяють психоаналітичну, аналітичну, гуманістичну, когнітивну, поведінкову, діяльнісну і диспозиційну теорію особистості.

Структуру особистості розглядають по-різному. Одні дослідники вважають, що в структурі доцільно розглядати тільки психологічні її компоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), а інші виділяють в ній і біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати в процесі виховання особистості. Структура особистості (за К.К. Платоновим) подана на схемі 3.1.

Всі підструктури взаємопов’язані і знаходяться в єдності, являють собою “Я” особистості. Дане “Я” керує всією діяльністю і відносинами з іншими.

СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ

(цілі,цінності, потреби, інтереси,

мотиви, установки, ідеали)

ОСОБЛИВОСТІ ПІЗНАВАЛЬНОЇ СФЕРИ

(індивідуальні властивості відчуттів, сприймань, уваги,

пам`яті, мислення, уяви, мови)

ІНДИВІДУАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

(темперамент, характер, здібності)

LJCDS

ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОВОЛЬОВОЇ СФЕРИ

(емоції, почуття, саморегуляція)

ДОСВІД

(знання, вміння, навички)

Схема 3.1 - Структура особистості за К.К.Платоновим

3. Біологічне і соціальне в структурі особистості,

умови психічного розвитку особистості

Проблема співвідношення біологічного (природного) і соціального начал у структурі особистості людини є однією з найскладніших і дискусійних у сучасній психології. Є думка, що особистість людини розпадається на ендопсихічну та екзопсихічну організацію.

Ендопсихіка (від грец. endo  усередині) як підструктура особистості відображає внутрішню взаємозалежність психічних елементів і функцій, начебто внутрішній механізм людської особистості, ототожнюваний з нервово-психічною організацією людини.

Екзопсихіка (від грец. ekzo  ззовні) визначається відношенням людини до навколишнього середовища, тобто до всієї сфери того, що протистоїть особистості, до чого особистість може так чи інакше відноситися.

Ендопсихіка містить в собі такі риси, як сприйнятливість, особливості пам'яті, мислення та уяви, здатність до вольового зусилля, імпульсивність, екзопсихіка  систему відносин людини та її досвід, тобто інтереси, нахили (схильності), ідеали, переважаючі почуття, сформовані знання.

Як же в людині взаємодіють ці два фактори?

Природні нахили розвитку індивіда, його тілесна організація, нервова та ендокринна системи, переваги й вади, фізична організація значно впливають на формування його індивідуально-психологічних особливостей.

Ви, напевне, помічали, що приблизно при однакових інтелектуальних і фахових якостях службовими щаблями скоріше просуваються люди з певною фізичною організацією  зростом, статурою, виразом обличчя тощо. Як кажуть, із представницьким чи презентабельним виглядом.

Часто фізично розвинуті люди не сприймають худих, слабких статурою, малих на зріст, хоч би які розумні речі ті казали.

Отже, йде мова про домінування в комунікативних відносинах ендопсихіки над екзопсихікою. Буває і навпаки.

Поведінка людини, її ставлення до інших, досвід, фахова підготовка, розуміння інтересів і спонукань інших забезпечує зовнішньонепоказній людині становище як формального, так і неформального лідера. Особливо тоді, коли все це підкріплюється здатністю останнього до вольових зусиль.

Звідси висновок, що природні й соціальні якості не можуть існувати окремо та бути протиставлені одне одному як самостійні підструктури особистості.

Розглянемо умови психічного розвитку індивіда. Психічний розвиток індивіда, формування особистості є біологічно і соціально зумовленим процесом. Людський індивід розвивається і як біологічна істота (представник біологічного виду Homo sapiens), і як член людського суспільства. Історія попереднього розвитку людини, тобто її філогенез, впливає на індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами – біологічним і соціальним. За даними Г.С. Костюка, онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості - соціальною. Дані дві детермінанти тісно пов'язані в процесі розвитку людини. Біологічна спадковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що сформувався у процесі біологічної еволюції і визначає розвиток її організму. Соціальна спадковість являє собою сукупність культурних досягнень людства, накопичених у процесі його історичного і суспільного розвитку.

Наявність цих двох детермінант визначили й два протилежних погляди на чинники походження особистості. Представники першого погляду вважали, що онтогенез психіки людини детермінується лише біологічним фактором, біологічною спадковістю. Згідно з іншою думкою, психічний розвиток індивіда визначається не природою, а соціальними умовами його життя.

З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов. Останнє слово у розвитку особистості належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов. Дія біологічних передумов полягає в тому, що з людського зародку виникає людський організм із притаманними йому можливостями подальшого розвитку. Становлення людського організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічні і фізіологічні ознаки, будову нервової системи, стать, характер тощо. Генотип визначає також динамічні особливості нервових процесів, безумовно-рефлекторні мозкові зв'язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки, пов'язані з її органічними потребами.

Хоча вихідний фонд спадково організованих потреб і актів поведінки в дитини невеликий, однак її нервова система має у собі спадково обумовлені величезні можливості утворення нових потреб та форм поведінки, яких немає у тварин.

Людські задатки – це природні потенції виникнення, розвитку і функціонування психічних властивостей особистості. Задатки реалізуються у психічних властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соці-алізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості.