4.8.Додатки

Додатки – продовження курсової роботи на наступних сторінках, розміщують їх у порядку появи посилань у тексті курсової роботи.

Додаток повинен починатися з нової сторінки, мати заголовок, надрукований угорі малими літерами (перша літера велика) симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком жирним шрифтом друкується слово “Додаток___” і велика літера, що позначає його.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, крім літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, Додаток А, Додаток Б і т.д.

Текст кожного додатка може бути поділений на розділи й підрозділи, що пронумеровані у межах кожного додатка. Наприклад, Додаток А.2 ‑ другий розділ додатка А.

Розділ 5 мовна специфіка тексту курсової роботи

Курсова робота відображає особливості наукового стилю сучасної української літературної мови – виклад академічний, логічно послідовний, насичений термінами, чіткими визначеннями, переконливими аргументами. На це потрібно зважати та уникати нагромадження зайвих слів, мовних штампів, виразів, які втратили свою інформативність через часте невмотивоване вживання.

Цілісність наукового тексту передбачає внутрішню організованість, смислову єдність, оформлення початку й кінця, зв’язні переходи між частинами тексту, що забезпечується визначеними мовними одиницями. Послідовність у науковому тексті реалізується через спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на розвиток думки (насамперед, потім, тепер); причину й наслідок, умову й наслідок (тому що, зважаючи (з огляду) на це, через те, що; оскільки, завдяки тому, що; внаслідок (в результаті) цього, у зв’язку з цим, згідно з цим, у цьому (такому) разі (випадку), за цих (таких) умов, на цій підставі); заперечення (проте, тим часом, але, тоді як, тим не менше, аж ніяк, незважаючи на те, що); перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до…, звернімося до..., розгляньмо..., зупинимося на..., розглянувши, перейдемо до..., необхідно зупинитися на..., необхідно розглянути...); підсумок, висновок (отже, таким чином, підсумуємо… можна навести результати..., на підставі отриманих даних..., підсумовуючи сказане..., звідси випливає, що... та ін…).

Лінійне розгортання тексту супроводжують такі слова: цей, той, такий, це, усе це, тут, зазначений, подібний, аналогічний. Слова щось, дещо, що-небудь, певний, даний через неконкретність їх значення в тексті, як правило, не використовують у науковому тексті.

Смислової точності та однозначності досягають шляхом використання термінів. Водночас не бажано перенасичувати наукове мовлення значною кількістю термінів, до того ж іншомовного походження, адже більшість з них має відповідники в українській мові (наприклад: аргумент – доказ).

Більшість дієслів у наукових текстах функціонує у формі теперішнього часу і виражають вони значення констатації факту: існують, відбуваються, доконаного виду (зроблено, вивчено, з’ясовано…). Поширеними в наукових текстах є різновидові дієслова дійсного способу (охарактеризувати, інтерпретувати, мотивувати, доводити, вважати).

Характерні для наукових текстів стійкі сполуки слів (брати участь, дотримуватися вимог, надавати слово, ставити запитання, необхідно відзначити, слід підкреслити, у попередньому розділі було розглянуто, вирішення цього питання є доцільним).

Активні дієприкметники теперішнього часу науковій українській мові не властиві. Варто уникати їх у курсовій роботі, заміняти іменниками, прикметниками, підрядними означальними реченнями. Наприклад: “виступаючий на зібранні вчитель” – “вчитель, що виступає на конференції”; “головуючий на засіданні” – “голова засідання”; “відповідаючий на запитання студент” – “студент, який відповідає на запитання”.

Стиль писемної наукової мови є беземоційним та об’єктивним. Про відсутність суб’єкта мовлення свідчить відсутність займенника першої особи “я”. Для стрункості висловленої думки у тексті доречніше вживати безособові дієслова –“розроблено”, “вивчено”…), інфінітиви (“дослідити”, “з’ясувати”, “описати”, “довести”, “вивчити”, “визначити”, “окреслити”, “виокремити”…).

Обов'язковою вимогою об'єктивності викладу матеріалу є вказівка на джерело повідомлення, на автора висловленої думки чи виразу за допомогою спеціальних вставних слів і словосполучень (“на думку автора”, “як свідчить”, “за даними”, та ін.). При непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), слід бути точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і вказувати на відповідне джерело.

Загальні вимоги до цитування:

а) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручування думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без зміни авторського тексту і позначається трьома крапками у будь-якому місці цитати (спочатку, всередині, вкінці). Якщо перед текстом або після стояв розділовий знак, то він не зберігається;

б) текст цитати потрібно починати і закінчувати лапками, наводити в тій граматичній формі, в якій він поданий у першоджерелі зі збереженням особливостей авторського написання;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело.

Вперше згадане у роботі ім’я слід писати повністю разом з прізвищем, а далі – лише ініціали, які, як правило, ставлять перед прізвищем (К. Д. Ушинський, а не Ушинський К. Д.). Між ініціалами та прізвищем під час набирання електронної версії тексту ставимо нерозривний пробіл (ctrl+shift+пробіл).

Прості кількісні числівники без одиниць виміру, пишуть словами – “п'яти таблиць” (не: 5 таблиць), “на трьох зразках” (а не на 3 зразках). Складні кількісні числівники пишуть цифрами, за винятком тих, якими починається абзац (такі числівники пишуть словами).

Числа зі скороченим позначенням одиниць виміру фіксують цифрами, наприклад, 7 л, 24 кг. Після скорочення “л”, “кг” та ін. крапка не ставиться. Якщо кілька чисел стоять у тексті один за одним, скорочена назва одиниці виміру ставиться тільки після останньої цифри. Наприклад, 3,14 та 25 кг. Після порядкових числівників, позначених арабськими цифрами, якщо вони стоять після іменника, до якого належать, відмінкові закінчення не ставляться. Наприклад: у розділі 3, на рис. 2.

Вибірка поширених утворень скорочених слів: р. (рік); рр. (роки), рис. (рисунок); ун-т (університет); та ін. (та інше), і т. д. (і так далі), і т. п. (і тому подібне), див. (дивись), пор. (порівняй); ст. (століття), т. (том), н. ст. (новий стиль), ст. ст. (старий стиль), н. е. (наша ера), м. (місто), обл. (область), гр. (громадянин), с. (сторінка), акад. (академік), доц. (доцент), проф. (професор).

Слова “та інші”, “і таке інше” у середині речення не скорочуються. Не слід скорочувати слова “так званий”, “наприклад”, “формула”, “рівняння”, “діаметр”.