2.4. Трансформація норм міжнародних договорів у норми національного законодавства україни

У сфері міжнародного приватного права положення міжнародних до­говорів застосовуються до юридичних та фізичних осіб держав-учас-ниць не прямо, а опосередковано — за допомогою надання чинності тому чи іншому міжнародному договору на території відповідної держа­ви, використовуючи для цього певний встановлений законодавством прийом. Уявімо собі, що згадувані вже Правила ІНКОТЕРМС-90 є між­урядовим документом. Все інше залишається реальним. Адміністрація Президента ці Правила не створювала і навіть не переформульовувала усталеною українською мовою. Було лише виконано переклад і затверд­жено їх президентським Указом. Міжнародний документ блискавично став національним нормативно-правовим актом.

Очевидно, здебільшого норми національного законодавства, що сто­суються іноземного елемента, формулюються на основі відповідних міжнародних договорів. Розглянемо, як це виконується в Україні.

У подальшому прикладі під поняттям "Союз" слід мати на увазі Па­ризький союз, до якого належать країни—учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р.

У ст. 5-3 цієї Конвенції зафіксовано:

"У будь якій країні Союзу не розглядається як порушення прав патен-товласника таке:

1. Використання на борту кораблів інших країн Союзу пристроїв, що становлять предмет його патенту, у корпусі корабля, машинах, передачах та інших приладдях, коли такі кораблі тимчасово чи випадково входять у води названої країни, за умови, що такі пристрої використовуються виключно для потреб такого корабля.

2. Використання пристроїв, що становлять предмет патенту у конст­ рукції або дії літака або сухопутних транспортних засобів інших країн Союзу, або приладдях такого літака або засобів, коли ці літак і засоби тимчасово або випадково входять у названу країну".

Тепер наведемо витяг з п. 2 ст. 25 "Дії, які не визнаються порушен­ням патенту" Закону України "Про охорону прав на винаходи (корисні моделі)" від 15 грудня 1993 p.:

"Не визнається порушенням прав, що надаються патентом, викорис­тання запатентованого винаходу (корисної моделі):

в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряно­му просторі чи на території України, за умови, що винахід (корисна мо­дель) використовується виключно для потреб зазначеного засобу..."

Як бачимо, наш законодавець зміст ст. 5-3 Конвенції передав повніс­тю і виконав це дещо стисліше. Порівняємо аналогічні положення між­народної конвенції та національного закону стосовно авторського права.

У п. 1 ст. 7 Бернської конвенції про охорону літературних і худож­ніх творів від 9 вересня 1886 р. встановлено: "Термін охорони, наданий цією Конвенцією, становить життя автора і п'ятдесят років після його смерті".

У п. 1 ст. 24 "Термін охорони прав авторів" Закону України "Про ав­торське право й суміжні права". зафіксовано: "Охо­рона, що надається цим Законом, діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею".

Щодо творів мистецтва й рукописів Бернська конвенція передбачає "право слідування" (droit de suite). У п. 1 ст. 14 Конвенції це право сфор­мульовано так: "Автор або після його смерті особи чи установи, уповно­важені національним законодавством, щодо оригінальних творів мистец­тва й оригінальних рукописів письменників і композиторів користують­ся невідчужуваним правом на відсотки за кожного перепродажу цього твору, що відбувається після першої передачі автором його твору".

У ст. 23 "Право слідування" Закону України "Про авторське право й суміжні права" було встановлено: "Автор протягом життя, а після його смерті спадкоємці у встановлений ст. 24 цього Закону термін щодо пере­даних автором оригінальних творів образотворчого мистецтва користу­ються невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, мага­зин тощо, що йде за першим його відступленням, здійсненим автором твору (право слідування)..."

Як бачимо, термін дії авторського права сформульовано аналогічно як у Конвенції, так і в українському законі. Проте наш законодавець на­звав конкретний розмір відсотків (у Бернській конвенції це не зазначе­но). В українському законі детальніше, ніж у Конвенції, викладено, де саме можуть відбуватися наступні перепродажі твору. Щоправда, наш законодавець не згадує про рукописи, а веде мову лише про твори обра­зотворчого мистецтва.

Наведемо ще один приклад, як національний закон відхиляється від положень міжнародного договору.

У ст. 6-6 Паризької конвенції про охорону промислової власності за­значено: "Країни Союзу беруть зобов'язання охороняти знаки обслуго­вування. Від них не вимагатиметься надання реєстрації таким знакам".

Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993 р. встановив обов'язкову реєстрацію не лише товарних знаків, а й знаків обслуговування, якщо фізичні та юридичні особи хо­чуть забезпечити їх правову охорону в Україні.