Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………….....3

РОЗДІЛ1.Європейська комісія…………………………………………………...4

1.1 Становлення Європейської комісії як інституту……………………………4

1.2 Порядок формування комісії…………………………………………………5

1.3 Організаційна структура комісії……………………………………………11

РОЗДІЛ 2. Повноваження Європейської комісії………………………………16

2.1 Основні повноваження Європейської комісії……………………………...16

2.2 Порядок винесення актів……………………………………………………19

Висновки…………………………………………………………………………23

Список використаної літератури……………………………………………….24

Вступ

Актуальність: Європейська Комісія є найунікальнішою інституцією в усій політичній системі Європи. Історія Комісії це значною мірою історія Європейського Союзу. Щоб повністю зрозуміти витоки та етапи формування феномену ЄС слід ознайомитися з історією та різними поглядами на Комісію.

Загалом, дослідження, присвячені функціонуванню Комісії, не завжди розкривають усю її внутрішню складність та не висвітлюють її структуру, щоб виявити всі невідповідності, а не лише традиційно згадувану суперечність між політичним та адміністративним вимірами. Зрештою, Комісія і не вписується у загальні моделі, розроблені для вивчення зв’язків між ними на національному рівні.

Предмет курсової роботи: Європейська комісія. Її призначення, функції, склад та робота.

Мета курсової роботи : Мета полягає у вивченні зв’язків співпраці та суперечностей, які виникають у різних підрозділах всередині самої Комісії, а також між Комісією та іншими суб’єктами спільнотової системи. Для цього ми будемо розглядати Комісію з різних боків та у різних вимірах: інституційному, політичному й адміністративному, внутрішньому та зовнішньому, тобто у загальній системі зв’язків з іншими національними інституціями та органами управління, насамперед тими, які пов’язані з процесом ухвалення рішень та виконання спільних політик.

Завдання:

1. Дослідити історичну сутність Європейської комісії як інституціонального органу Європейського Союзу.

2.Висвітлити основні повноваження , та напрям роботи Європейської комісії.

3. Дати чітке визначення місцю Європейської комісії в інституційній системі Європейського Союзу та її співпрацю з іншими органами.

Наукова новизна: Це дослідження зосереджується на деяких внутрішніх аспектах та аналізує певні стосунки Комісії з іншими установами, а також розглядає, безперечно, одну з найскладніших тем повної чи неповної відповідності Комісії веберівській моделі унітарної установи, згідно з якою принципова лінія внутрішнього розподілу в такій інституції має відповідати розподілу завдань між рівнем політичним колегія та рівнем адміністративним генеральні директорати.

Аналіз структури та юридичної й адміністративної діяльності враховує також і головні політологічні теорії, які супроводжували розвиток системи Спільноти і, зокрема Комісії, як на самому початку процесу інтеграції (неофункціоналізм , міждержавний підхід), так і пізніші, сучасніші дослідження явищ «мережі», лідерства та неоінституціоналізму.

Ступінь дослідження: Дослідженням Європейської комісії займаються такі вчені як : Сандро Ґоці; Лючія Серена Россі; Гнатовскій Н.Н;ЭнтинЛ.М; Капустін А.Я; Топорнін Б.М; Зайцев А.Ю та інші.

Розділ1.Європейська комісія

1.1 Становлення Європейської комісії як інституту

За десятиліття свого існування Комісія пройшла кілька етапів розвитку, які повною мірою відобразили щаблі інтеграції, її перепади. Відповідно змінювалися функції, завдання та повноваження Комісії. Не випадково, що навіть у установчих договорах її призначення визначається по-різному.

Договір про ЄОВС 1951р. виходив з того, що Комісія (як наступник Вищого керівного органу) повинна бути інститутом, який ініціює і приймаючим самостійно важливі рішення. Тільки в найвідповідальніших ситуаціях необхідно було отримати згоду Ради. [2] Договори про ЄЕС і Євратомом 1957р. поглянули на Комісію іншими очима. Хоча їй і була відведена роль ініціатора і розробника «законодавства» спільнот, але при цьому позбавили її права самостійного прийняття рішень. Разом з тим Комісії додали повноваження, необхідні для виконання «законів» та інших важливих правових актів співтовариств. [3] У Маастрихтському договорі можна відзначити прагнення підвищити статус Комісії, розширити коло стоять перед нею завдань. Одна зі статей Договору ставить її майже на один рівень з Радою міністрів. Тим не менш, Договір про Європейський союз не вніс принципових змін у загальний статус Комісії.

Зміни звелися до того, що посилилися наднаціональні характеристики Комісії, дозволяють їй проводити в життя політику як стосовно до держав-членів, тобто внутрішню політику, так і по відношенню до третіх країн та іншим міжнародним організаціям, тобто зовнішню політику.

Комісію дуже часто називають «хранителем договорів», що неабиякою мірою підтверджується закріпленням за нею повноважень, які дозволяють вживати заходів з відновлення порушених принципів установчих договорів і грунтуються на них правових актів.

Процес ослаблення реального значення Комісії в системі інститутів співтовариств продовжувався. Певну стабільність вніс Єдиний європейський акт з його процедурою співробітництва, що включала Рада, Комісію та Європарламент. Важливим було й положення про прийняття Радою пропозицій Комісії у другому читанні кваліфікованою більшістю голосів. Але співвідношення престижу і реального авторитету Ради і Комісії невідворотно схилялося на користь Ради. [4]

Коли створювалася єдина Комісія, в її складі було 13 членів. Це число зростало у міру збільшення числа держав - членів спільнот. Але справа не тільки в цьому. Як встановлено в установчих договорах, до Комісії входить як мінімум один громадянин кожної держави-члена. Був встановлений і максимум: чи не більше двох громадян від одного і того ж держави. Отже, число членів Комісії не могло бути менше 12 і більше 24. Будь-яких інших визначених критеріїв установчі договори не містили. [5] Після вступу до Європейського союзу Австрії, Фінляндії та Швеції, чисельність Комісії була збільшена до 20 осіб. Але і цей склад може бути переглянутий. Необхідно тільки згода членів Ради. Розподіл встановленого числа мандатів не регулюється жодним актом. Тут діє негласне правило про тому, що держави - члени «великої четвірки» (Великобританія, Німеччина, Італія і Франція) плюс Іспанія пропонують до складу Комісії по два, а решта країн по одному члену. З 1985р. функції та повноваження Комісії сформульовані в найзагальніших рисах. У центрі її уваги були і залишаються проблеми становлення спільного ринку. Вони охоплюють не тільки економіку, але і соціальну сферу, політичні відносини і багато проблем міжнародних відносин.