187. Скасування та зміна заповіту

Зміна заповіту провадиться шляхом подачі відповідної заяви в нотаріальну контору. Скасування його здійснюється або шляхом посвідчення нового, більш пізнього за датою заповіту, який скасовує попередній, або шляхом подачі в нотаріальний орган заяви про скасування засвідченого раніше заповіту без заміни його іншим. Якщо виявляться протиріччя між декількома заповітами однієї особи, то розпорядження заповіту, складеного пізніше інших, вважаються такими, що скасовують суперечні їм розпорядження всіх попередніх заповітів.

Зміна й скасування заповіту — право заповідача, яке може бути здійснене тільки ним особисто. Заповідач має право змінити чи скасувати складений ним заповіт у будь-який час, не зазначаючи при цьому причин його зміни чи скасування. Для зміни чи скасування заповіту не вимагається будь-чия згода, утому числі осіб, призначених спадкоємцями в скасованому чи зміненому заповіті.

Заповіт може бути скасований шляхом складання нового заповіту або поданням заяви про його скасування нотаріусу, який посвідчив заповіт. Зміна заповіту можлива складанням нового заповіту, в якому заповідачем будуть скасовані чи змінені окремі розпорядження попереднього заповіту. У будь-якому випадку більш пізній заповіт скасовує попередній повністю або в частині, в якій він йому суперечить.

Скасування заповіту шляхом складання нового є остаточним, тобто заповіт, скасований більш пізнім заповітом, не поновлюється, якщо пізніше складений заповіт потім скасований шляхом подання заяви. Аналогічне правило діє і тоді, коли пізніше складений заповіт згодом буде визнаний недійсним.

188. Зміст заповіту

Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно його майнових прав та обов'язків. Оскільки склад спадщини визначається на час відкриття спадщини, немає значення, чи були в наявності зазначені у заповіті майнові права та обов'язки на момент складання заповіту.

Отже, при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається надання доказів про наявність у нього певного майна, яке вказане в заповіті. Якщо таке майно на момент відкриття спадщини буде втрачене, відчужене тощо, то в цій частині заповіт буде недійсним.

Якщо у заповіті згадується тільки частина майна, яке належить спадкодавцю, то решта розподіляється між спадкоємцями за законом.

Заповідач вправі зробити розпорядження, що стосуються організації похорону, увічнення його пам'яті; розпорядження його особистими паперами.

Складаючи заповіт, заповідач може пов'язати виникнення права на спадкування в особи, яка призначена в заповіті, з наявністю певної умови, котра має існувати на час відкриття спадщини.

Умова спадкування, встановлена у заповіті, може бути як пов'язана, так і не пов'язана з поведінкою спадкоємця за заповітом. Зокрема, право на спадщину може бути обумовлене наявністю інших спадкоємців або народженням спадкоємцем дитини, здобуттям освіти тощо.

Не допускається визначення в заповіті умови, яка суперечить закону або моральним засадам суспільства. Порушення цієї вимоги тягне нікчемність заповіту.

Тлумачення змісту заповіту можливе одним з 3 способів: 1) самим заповідачем за його життя; 2) його спадкоємцями після відкриття спадщини; 3) судом — у разі спору між спадкоємцями після відкриття спадщини.

У перших двох випадках фактично йдеться про уточнення змісту заповіту. Якщо зміст заповіту викликає сумніви у спадкоємців, а спадкодавець помер і немає можливості уточнити його дійсну волю, тлумачення заповіту може бути здійснене судом на вимогу заінтересованих осіб. При цьому до уваги беруться однакове для всього змісту заповіту значення слів і понять, а також загальноприйняте значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте значення термінів не дає змоги з'ясувати точний зміст заповіту, то він установлюється порівнянням відповідної частини заповіту зі змістом інших його частин, усім його змістом, наміром заповідача тощо .