185. Поняття та вимоги до заповіту

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно Цивільного кодексу України заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначення місця та часу його складання. За загальним правилом місцем складання заповіту повинно буди приміщення нотаріальної контори, приватного нотаріуса або приміщення органу місцевого самоврядування населених пунктів, де немає нотаріусів. В окремих випадках, коли громадянин не може з"явитися до зазначеного місця(наприклад, внаслідок хвороби, тощо) нотаріальні дії можуть бути вчинені поза зазначеним и приміщеннями.

Вимога закону щодо вказівки місця і часу складання заповіту має важливе значення у випадку заперечення справжності заповіту або виникнення спору стосовно дієздатності спадкодавця на час складання заповіту або коли в наявності є два чи більше заповітів і необхідно встановити, який з них має більшу юридичну силу як такий, що складений пізніше.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо громадянин у зв"язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за його дорученням і за власної присутності та в присутності нотаріуса заповіт може підписати інша особа. Не вправі підписувати заповіт за спадкодавця особа, на користь якої заповідається майно, нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом та члени їх сімей або близькі родичі, особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Закон чітко визначає, що заповіт має бути обов"язково посвідчений нотаріусом або іншими посадовими чи службовими особами, які мають право на вчинення нотаріальних дій. Недотримання правил про письмову форму заповіту та його посвідчення управомочними на це законом особами тягне за собою недійсність заповіту, який у таких випадках відноситься до числа нікчемних правочинів.

186. Види заповітів

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Залежно від змісту заповіту та характеру волевиявлення заповідача доцільно визначити такі види заповітів:

1) частковий заповіт, яким охоплена не вся спадщина, а лише її частка;

2) натуральний заповіт, коли кожному спадкоємцю буде визначено, яке майно перейде у його власність після смерті заповідача;

3) пропорційний заповіт, коли частки спадкоємців визначаються рівними або нерівними;

4) змішаний заповіт, коли частину майна заповідач залишає конкретним особам, а іншу частину спадщини ділить між спадкоємцями на пропорційній основі.

До змішаних можна віднести й натуральні заповіти, коли частина майна залишиться не заповіданою.

5) заповіт з умовами: із заповідальним відказом з покладенням на спадкоємців обов'язків; з умовою; з встановленням сервітуту;

6) заповіт з підпризначенням спадкоємців;

7) заповіт з позбавленням прав на спадкування: з вказівкою причин усунення від права на спадкування; без зазначення причин усунення від права на спадкування; шляхом незазначення в заповіті.

За суб'єктним складом можна виділити такі види заповітів: особистий заповіт; заповіт подружжя.

За особливостями процедури посвідчення заповіту можна виділити: секретний заповіт; заповіт з участю свідків.

Наведені класифікації спрямовані надати послідовності в діяльності нотаріусів, які на підставі цієї класифікації можуть пропонувати різні види заповітів, а спеціалісти та громадяни можуть обрати тип заповіту.

Право на заповіт здійснюється особисто, а тому особа вправі вимагати від нотаріуса посвідчення заповіту, написаного особисто.