158. Загальні положення про гарантію

У чинному цивільному законодавстві гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’язання фактично не має чіткого визначення, але формально, виходячи із ЦК України, гарантія зберігає статус самостійного способу забезпечення виконання зобов’язання, фактично правовий режим застосування забезпечувальних механізмів передбачає субсидіарне застосування правил, які регулюють поруку , що призводить до того, що гарантія практично майже не застосовується.

Разом з тим, на відміну від поруки, гарантія встановлювалася лише у відносинах між соціалістичними організаціями, для застосування гарантії характерним був спеціальний суб’єктний склад учасників.

У новому Цивільного кодексу гарантії як способу забезпечення виконання зобов’язання надано новий зміст. Гарантією визнається письмове зобов’язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації тощо ( гаранта ), яке видається на прохання іншої особи ( принципала ), за яким гарант зобов’язується сплатити кредиторові принципала ( бенефіціарові ) відповідно до умов гарантійного зобов’язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

Гарантія, на відміну від поруки, є самостійним і незалежним від основного зобов’язання зобов’язанням. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не передбачено інше. Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передане іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.

З цього слідує, що гарантію в контексті нового ЦК України слід розглядати як стороннє зобов’язання, відповідно до якого гарант зобов’язаний сплатити бенефіціарові - кредитору за забезпеченим гарантією зобов’язанням відповідну грошову суму. Право бенефіціара може бути реалізоване шляхом подання позовної вимоги, що має відповідати умовам, передбаченим у самій гарантії.

Стосовно обсягу відповідальності гаранта, то передбачене гарантією зобов’язання обмежується сплатою суми на яку видано гарантію.

Підставами для припинення гарантії визнаються :

1. сплата бенефіціарові суми, на яку видано гарантію ;

2. закінчення визначеного в гарантії строку, на який її видано ;

3. відмова бенефіціара від своїх прав за гарантією і повернення її гарантові ;

4. відмова бенефіціара від своїх прав за гарантією за допомогою письмової заяви по звільнення від його зобов’язань.

Такими є основні положення нового ЦК України про гарантію як самостійний спосіб забезпечення зобов’язання.

Така оновлена гарантія може розглядатись як один з надійніших способів, які гарантують права кредиторові.

159. Поняття та види застави

Відповідно до ст.1 Закону України “ Про заставу”, застава - це спосіб забезпечення зобов’язань. Існує декілька підстав виникнення застави : договір ; закон ; судове рішення ; заповіт.

Сторонами договору застави є заставодавець і заставодержатель. Відповідно до ст.. 11 Закону України “Про заставу” сторонами договору застави ( заставодавцем і заставодержателем ) можуть бути фізичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Застава майна означає також і надання заставодержателю права звертати стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане.

Заставодавцем може бути і сам боржник, а також третя особа (майновий поручитель). При цьому відносини між таким заставодавцем і основним боржником мажуть мати різну природу і значення для застави не мають.

Предметом застави не можуть бути:

• національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;

• вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом;

• об’єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

Як самостійні види застави Закон України “По заставу” виділяє наступні : іпотеку. Договір про іпотеку повинен бути нотаріально посвідчений. Державний нотаріус, якщо це передбачено договором, одночасно з посвідченням договору накладає заборону на відчуження предмета іпотеки ; заставу товарів в обороті або у переробці. Договір застави товарів в обороті або у переробці повинен визначати вид товару, інші його родові ознаки, а також види товарів, якими може бути замінено предмет застави. При заставі товарів в обороті або у переробці заставодавець зберігає за собою право володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави ; заклад- застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя. ; заставу майнових прав У договорі застави прав повинна бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця. Заставодавець зобов’язаний повідомити свого боржника по здійснену заставу прав. Строкове право вимоги, яке належить заставодавцю-кедитору, може бути предметом застави тільки до закінчення строку його дії. У договорі застави прав, які не мають грошової оцінки, вартість предмета застави визначається угодою сторін; заставу цінних паперів. Застава цінного паперу, який не передається шляхом індосаменту, здійснюється за угодою заставодежателя і особи, на ім’я якої було видано цінний папір. За угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути передані на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку.