118. Зміст суб‘єктивного права власності

Зміст права власності в цілому включає такі елементи: 1) право на власну поведінку (право на здійснення права власності на власний розсуд); 2) право вимагати "від усіх і кожного" не створювати перешкод у здійсненні права власності (не порушувати його); 3) право звернутися до суду за захистом порушеного права власності з речовим позовом (віндикаційним, негаторним тощо). Концепція ЦК з цього питання виходить з того, що зміст права власності у суб'єктивному значенні складається з 3 "прав" власника: 1) права володіння річчю; 2) права користування річчю; 3) права розпорядження річчю.

1. Право володіння - це юридична можливість фактичного впливу на річ.

У зв'язку з тим, що володіння буває законним - таким, що грунтується на законі, і незаконним - протиправним, іноді в літературі з цивільного права зазначають, що цей поділ може стосуватися володіння взагалі, тобто і володіння як елементу права власності.

2. Право користування - це юридична можливість видобувати корисні (споживчі) властивості речі. Користування може здійснюватися шляхом вчинення фактичних дій (користування особистими речами, проживання в будинку тощо). Але воно може полягати й у використанні споживчих властивостей речі за допомогою дій юридичних (надання речі в оренду і одержання відповідних прибутків).

3. Право розпорядження полягає в юридичній можливості власника визначати фактичну і юридичну долю речі. Визначення фактичної долі речі полягає в можливості зміни її фізичної суті аж до повного знищення. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або шляхом відмови від права на річ.

Як зазначалося, у сукупності 3 правомочності власника утворюють класичну для українського цивільного права "тріаду", що характеризує право власності в суб'єктивному сенсі. Якщо йдеться про єдине суб'єктивне право власності, то маємо аналізувати усі правомочності саме стосовно цього поняття - не лише власну поведінку, але й право вимагати відповідної поведінки від інших осіб та правомочність вимагати захисту порушеного права власності. Звідси випливає висновок про необхідність розгляду змісту права власності у 2 площинах: 1) як суб'єктивного права взагалі; 2) як змісту права на власну поведінку власника, котра у багатьох випадках є вираженням права власності.

Таким чином, зміст права власності в цілому має включати такі елементи:

1) право на власну поведінку (право на здійснення права власності на власний розсуд); 2) право вимагати "від усіх і кожного" не створювати перешкод у здійсненні права власності (не порушувати його); 3) право звернутися до суду за захистом порушеного права власності з речовим позовом (віндикаційним, негаторним тощо).

У свою чергу, змістом права здійснення права власності є право володіння, право користування, право розпорядження тощо.

119. Здійснення права власності

При здійсненні права власності особа має дотримуватися меж здійснення права власності.

Загальними засадами меж права власності, що містяться у Конституції, ЦК, інших законах, є наступні: а) встановлення винятково в інтересах загального блага, суспільного інтересу; б) на підставі й у межах закону; в) виходячи з рівності всіх власників перед ними, тобто межі повинні встановлюватися не стосовно окремих власників, а шляхом загального правового регулювання; г) можливості судового заперечування вилучення державою майна; д) справедливої компенсації державою власнику майнових втрат.

Зміст права власносл не виключає наявність у власника й обов’язків. У цьому випадку звичайно говорять про обмеження права власності. Окремим обов’язком власника є тягар утримання майна.

Обмеження права власності, право власності як інститут права обмежує волю власника заради інтересів суспільства. З іншого боку — воно надає суб’єкту права власності визначену сферу волі, на яку не повинні зазіхати інші члени суспільства. Обмеження права власності стосуються можливостей мати певні об’єкти на праві власності, здійснювати правомочності власника.

Обмеження щодо об’єктів права власності. Для суб’єктів права приватної власності передбачає можливість встановлення законом окремих видів майна, які не можуть їм належати. Для суб’єктів публічного права закон також передбачає певні обмеження. Для Українського народу цими обмеженнями є визначення переліку об’єктів, лише на які він має право як суб’єкт права власності. Обмеження можуть стосуватися й особливостей здійснення права власності на певні об’єкти або особливостей їх використання, що значною мірою є обмеженнями права власності. Зокрема це стосується: національних, культурних та історичних цінностей; житлового фонду. Поділ обмежень права власності за підставами їх виникнення: обмеження, що випливають із закону; обмеження, що виникають з договорів; обмеження, встановлені судовим рішенням.