104. Воля учасника правочину та її юридичне значення

Правочином є правомірна дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, придбання майна шляхом купівлі-продажу передача землі в оренду, дарування, складання заповіту та ін.). У правочині виявляється воля його учасників, яка має пізнаватися іншими особами, а тому повинна бути виражена зовні. Зовнішній вираз волі визнається волевиявленням. Це — суть правочину. Зміст правочину не може суперечити вимогам закону, інших нормативно-правових актів, а також моральним засадам громадянського суспільства. Правочини, які щоденно вчиняються суб'єктами, досить різноманітні, а тому потребують певної кваліфікації. Залежно від числа сторін, волевиявлення яких потрібне для вчинення правочину, правочини можуть бути одно-, дво- чи багатосторонніми (договорами). Одностороннім визнається правочин, для виникнення «кого досить дії однієї сторони. Якщо для виникнення правочину потрібні зустрічні дії двох сторін, то це двосторонній правочин Для виникнення багатостороннього правочину потрібне волевиявлення і дії трьох і більше сторін. Письмово мають вчинятися: правочини між юридичними особами; правочини між фізичними та юридичними особами; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 разів розмір неоподатковуваного доходу.

Процес формування волі людини, спрямований на вчинення правочину (волестворювання), проходить три стадії: виникнення потреби та усвідомлення способів її задоволення; вибір способу задоволення потреби; прийняття рішення про вчинення правочину. Але воля - це лише внутрішнє бажання особи вчинити правочин, яке не може впливати на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Судити про волю (бажання) можна тільки за зовнішнім проявом волі, який йменується у науці волевиявленням, завдяки чому воля стає доступною для сприймання її іншими особами. Отже, у правочині слід розрізняти волю та волевиявлення, які мають відповідати одна одному.

Залежно від моменту виникнення правочину правочини можна поділити на консенсуальні й реальні. Для консенсуального правочину достатньо узгодження волі та дій учасників правочину. В момент, коли дії узгоджено відносно всіх істотних умов (а в передбачених законом випадках ще й належним чином оформлено), правочин вважається укладеним. З цього моменту в сторін виникають відповідні права і обов'язки. Для укладення реального правочину одного волевиявлення (узгодження волі) сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фактичні дії (наприклад, передати майно). Лише після вчинення фактичних дій правочин вважається укладеним. Якщо консенсуальні правочини виконуються, то реальні - здійснюються.

105. Правочини з недоліками волі

Угода з недоліками волі має місце і тоді, коли вона укладається у зв'язку з тим, що сторона умисно вводить в оману іншу, повідомляючи їй про факти, які не відповідають дійсності. Обман має місце і тоді, коли одна із сторін замовчує обставини, які мають істотне значення для угоди. Наприклад, сторона замовчує недоліки майна, яке відчужується. Угода, що укладається під впливом обману, може бути визнана недійсною. Має місце невідповідність внутрішньої волі особи та її волевиявлення, якщо представник цієї особи укладає угоду з іншою, завідомо знаючи, що шкодить інтересам особи, яку представляє. У таких випадках волевиявлення представника не відповідає справжнім намірам особи, яку він представляє.

Можливі випадки, коли громадянин змушений укласти угоду на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин. Для характеристики таких умов важливі дві ознаки:

а) економічна невигідність для однієї із сторін, тобто угода укладається не на еквівалентних підставах;

б) збіг тяжких обставин для однієї із сторін в угоді або для її родичів та інших близьких осіб (крайня нужденність, хвороба тощо).

ЦК України передбачає можливість визнання недійсними правочинів, вчинених під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, збігу тяжких обставин, тобто запозичив норми попереднього кодексу, які завжди були необхідними в справі захисту інтересів і суб'єктивних прав учасників цивільного обороту від обманщиків, шахраїв, насильників та інших правопорушників. Новий ЦК України відмовився від односторонньої реституції, внаслідок якої потерпіла сторона поновлюється у попередньому майновому стані. Натомість вона мала місце у кодексі 1963 року. Чинний цивільний кодекс допускає двосторонню реституцію, тобто в попередньому майновому стані поновлюється не тільки потерпіла сторона, а й правопорушник. Така двостороння реституція сприяє вчиненню розглядуваних правочинів, а не утриманню від них. Вважаємо (О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова), необхідно поновити односторонню реституцію стосовно потерпілої сторони і стягнення майна або грошей правопорушника у дохід держави, а також відшкодування збитків потерпілій стороні як таких, що забезпечують потрібне регулювання правових наслідків недійсності правочинів, що вчиняються внаслідок протиправних дій осіб.