98. Поняття правочину у цивільному праві України та його ознаки

За ЦК правочин — це дія особи, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. ЦК закріплює загальний поділ правочинів, залежно від кількості осіб, на і односторонні, двосторонні та багатосторонні. У більшості випадків односторонній правочин вчинюється однією особою, але ЦК передбачає можливість вчинення одностороннього правочину сумісно кількома особами (наприклад, при видачі однієї довіреності декількома співвласниками). Але й у цьому разі усі особи, що видали довіреність, вважаються однією стороною.

Односторонні правочини, створюють обов’язки тільки для особи, що його вчинила, до останньої можуть застосовуватися лише положення, які належать до боржників у зобов’язаннях. Двостороннім чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочини відрізняються від інших юридичних фактів такими рисами:

1) правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату. Цим правочини відрізняються від такого виду юридичних фактів, як події, котрі відбуваються та створюють правові наслідки незалежно від волі суб'єктів цивільного права;

2) правочини завжди є діями суб'єкта цивільних відносин. Цим вони відрізняються від адміністративних актів (актів управління), які видають органи державної влади та управління, виступаючи суб'єктами публічного права;

3) правочини завжди є правомірними діями, що тягнуть виникнення або видозміни регулятивних цивільних правовідносин. Цим правочини відрізняються від такого виду юридичних фактів, як релікти, котрі порушують цивільні права і тягнуть виникнення регулятивних відносин;

4) воля у правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну, припинення цивільних прав і обов'язків. Цим вони відрізняються від юридичних вчинків, де волевиявлення не спрямоване спеціально на створення юридичних наслідків;

5) правочини опосередковують динаміку цивільних правовідносин між різними суб'єктами цивільного права. Цим вони відрізняються від такого виду юридичних фактів, як акти цивільного стану, котрі, по-перше, об'єднують і події, і дії; по-друге, нерозривно пов'язані з фізичною особою і не стосуються осіб юридичних; по-третє, слугують передумовою виникнення у фізичної особи можні пості бути суб'єктом цивільних прав і обов'язків.

99. Класифікація правочинів

За ЦК правочин — це дія особи, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. ЦК закріплює загальний поділ правочинів, залежно від кількості осіб, на і односторонні, двосторонні та багатосторонні.

Класифікація правочинів:

1. Залежно від наявності чи відсутності у правочині зустрічного обов’язку однієї сторони надати певне благо іншій правочини поділяються на відплатні та безвідплатні. Відплатним визнається правочин, у якому обов’язку однієї сторони вчинити певну дію відповідає зустрічний обов’язок іншої сторони з надання певного блага. Безвідплатні — право чини, які не мають зустрічного обов’язку іншої сторони з надання певного блага.

2. Залежно від моменту, з якого правочин вважається укладеним, вони поділяються на консенсуальні та реальні. Консенсуальний правочин вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов. Реальний правочин вважається укладеним з моменту передачі речі. Для вчинення названого правочину досягнення між сторонами згоди щодо його істотних умов, таким чином, є недостатнім. Необхідна обов’язкова передача речі однією стороною іншій. Прикладом реального правочину є позика.

3. Залежно від значення підстави правочину для його здійснення вони поділяються на каузальні та абстрактні. Каузальні характеризуються тим, що їх підстави повинні бути наявними, законними та здійсненними. Абстрактні, характеризуються відсутністю підстав правочину у законі. Прикладом абстрактного правочину є вексель, оформлений належним чином, зберігає свою дійсність незалежно від підстави його видачі.

До окремих видів правочинів слід віднести: а) умовні — правочини, щодо яких правові наслідки пов’язуються із настанням певної обставини (умови), б) строкові; в) фідуціарні. Умовними є правочини щодо яких правові наслідки пов’язуються з настанням певної обставини (умовою), передбачена ЦК. Умовні правочини можуть вчинятися під відкладальними або скасуваль- нимиумовами. Правочин вважається вчиненим під відкладальною умовою у випадку, коли особи, які вчинюють його, обумовили нею настання прав та обов’язків. Правочин вважається вчиненим під скасувальною умовою у випадку, коли особи, що вчинюють його, обумовили нею припинення прав та обов’язків.

Строкові правочини — це правочини, у яких обумовлюється момент, з якого він набуває чинності, або момент, з котрого він втрачає чинність. Безстроковими є правочини, у яких не зазначається момент, з якого вони втрачають дію.

Фідуціарні правочини — це ті, що базуються на особливо довірчих відносинах між суб’єктами, які їх вчиняють і надають можливість відмови від виконання зобов’язання кожній зі сторін, (правочин як доручення).