Структура світогляду: світовідчуття; світосприйняття; світорозуміння.

Світовідчуття – спосіб ствердження світогляду, в якому світ і ставлення людини до нього відтворюються у чуттєво-емоційній формі. Переживання та оцінки звернені не до окремих явищ, а до світу в цілому і до загальної позиції людини в ньому. Це є духовний стан людини, який визначає прийняття чи неприйняття людиною світу, її довіру або недовіру у ставленні до людей тощо.

Світосприйняття – на цьому рівні світогляду світ дається людині як цілком предметна реальність, яка певним чином організована та впорядкована. На цьому етапі переважають різного типу знання, просторово-часові уявлення про світ, які об’єднуючись утворюють цілісний образ світу.

Світорозуміння – рівень світогляду, на якому відбувається подальша конкретизація світосприйняття, що перетворює його в вищий рівень організації світогляду, що дозволяє надати людині мотиви та орієнтири вибору у кожній життєвій ситуації. Тобто світ набуває цілісності. Світорозуміння – абстрактне мислення + теоретичне пізнання.

Світобачення має такі принципи: монізм, плюралізм, скептицизм, догматизм, раціоналізм, сенсуалізм.

Монізм (грец. monos - один)– розуміння буття як єдиного у своїй основі.

Дуалізм (віл лат. dualis – подвійний) – визнання двох коренів буття – морального та духовного – рівноправними і взаємодіючими.

Плюралізм (лат. pluralis – множинний) – розуміння буття як абстракції від реально існуючої множини речей, якостей, процесів і явищ.

Скептицизм (від греч. skepsis - розглядання) – філософський напрямок, що висуває сумнів в якості принципу мислення, особливо сумнів у надійності істини.

Догматизм ( грец. dogma - думка, вчення, постанова) - некритичний, односторонній, антиісторичний тип мислення, що оперує незмінними поняттями без урахування конкретних умов місця, часу дії, що спирається на бездоказові, довільні положення.

Раціоналізм (від лат. ratio – разум) – філософський напрямок, що визнає розум основою пізнання і поведінки людей.

Сенсуалізм (франц. sensualisme, від лат. sensus - сприйняття, почуття, відчуття) - напрямок в теорії пізнання, згідно з яким чуттєвість (відчуття, сприйняття) - основа і головна форма достовірного пізнання.

4. Предмет і функції філософії. Філософія в системі культури.

Питання, що вивчає філософія, є найбільш проблематичним для неї, оскільки проблематика її історично змінювалася. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то про пізнання, то політичні та етичні проблеми. Виходячи із загальної спрямованості філософії, її предметом можна трактувати як осягнення розумом всезагального.

Предметом філософії є найбільш загальні засади сущого (буття-небуття, простір-час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода), з яких «конструюється» світ.

Філософія передбачає здатність підноситись до всезагального. Вона є певною настановою на всезагальне. На основі всезагального (ідей, принципів) філософія намагається пізнати і пояснити світ. Система ідей є теорія, то філософія – теоретичний світогляд.

Предмет філософії умовно можна поділити на три основні частини: навколишній природній світ; суспільство; внутрішній світ людини. Ці три частини взаємопов’язані. Так, унікальність і неповторність «Я» кожної людини можна уявити собі через порівняння з іншими людьми. Суспільство ж повноцінно функціонує тільки у взаємодії з навколишнім природним середовищем, з яким воно обмінюється речовиною, інформацією та енергіями.

Предметом і об'єктом філософії є відношення „людина-світ”, то природно що на перший план виходить питання про природу і сутність світу і людини, про загальні граничні основи їхнього буття, про перші початки, а також про те, як цей світ улаштований, які взаємозв'язки існують у світі, а також між людиною і світом.

Особливості предмету: предмет - історично змінний, оскільки історично змінними постають самовиявлення і самоусвідомлення людини; уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми і здатні окреслити «топографію людськості»; філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної непереривності людської свідомої само ідентифікації.

Філософія покликана тримати увесь час у полі уваги та актуальному стані всі основні виявлення людини як людини, але практично всі концепції та напрямки включали в себе і досліджували різні групи філософських проблем, які безпосередньо і складають частини і розділи філософського знання, що представляють структуру сучасної філософії.

Структура філософії:

- онтологія (вчення про першооснову буття, сфери буття і категорії, основне питання : „Що таке світ?” „ Як він влаштований?”)

- гносеологія (теорія пізнання яка досліджує закономірності процесу пізнання, основне питання - „Що означає пізнати?” „Що таке пізнання?”)

- антропологія (вчення про сутність людини, а також про співвідношення в людині природи та культури, основне питання „Хто така людина”, „Яке місце займає людина?”)

- аксіологія (вчення про цінності, яке досліджує закономірності побудови сфери цінності, основне питання „У чому цінність і сенс життя?”)

- соціальна філософія ( вчення про сутність суспільства і його структуру в цілому, у найбільш загальних законах його розвитку, основне питання „Що є суспільство?”)

- етика ( вивчає морально-цінне відношення до світу, основне питання „ В чому сутність добра і зла?”) - естетика (наука про красу, „В чому суть краси і гармонії”)

- логіка (наука про мислення, вивчає форми, закони та норми правильного мислення, основне питання „ Яка природа людського мислення?”)

- історія філософії ( вивчення історичних досягнень філософської думки від античності до сьогодення, основне питання „ Як розвивається філософська думка?”).

Функції філософії:

- світоглядна (філософія бере участь у формуванні світогляду з теорем. та понятійним поясненням світу)

- методологічна ( сукупність найбільш загал. ідей та принципів, що застосовується у вирішенні конкретних та практичних завдань)

- гносеологічна ( розроблення оцінювання припущень пізнавального процесу)

- прогностична ( формуються гіпотези про загал. тенденції розвитку буття і свідомості, людини, суспільства)

- критична( у процесі суспільного розвитку люди відмовляються від застарілих погляді та уявлень, стереотипів, цінностей, хибних світогляд. настанов)

- аксіологічна ( виявляється у допомозі людині визначити цінності і самоцінності життя, моральні принципи, гуманістичні ідеали. Це особливо важливо в умовах загострення глобальних проблем сучасності)

- гуманістична ( полягає в адаптації та життєстверджувальній ролі філософії для кожної людини у сприянні формування гуманістичних цінностей та ідеалів).

Філософія в системі культури. Як стверджував Гегель, філософія не «галерея людських помилок», а пантеон, сповнений величних ідей – ідей про всесвіт, по-різному оформлених й по-різному зіставлених, в яких людина дістає, коли здобуде ключ до цього пантеону, зразки і матеріали своєї світоглядної творчості.

Філософи часто порушують такі питання: куди прямує людство, чи не відбувається деградація культури, чи істинні цінності воно сповідує тощо. Оця самокритика цінностей (культури загалом) є однією з найважливіших функцій філософії. Філософи не тільки критикують певні цінності, а й пропонують свою систему цінностей. Але в цьому питанні, як практично в усіх інших, у філософії, існують розбіжності. У поглядах на практичну роль філософії в житті суспільства існує два протилежних підходи. Перший, сформульований Гегелем у відомому афоризмі «Сова Мінерви вилітає в сутінки»: Мінерва (Афіна) є богинею мудрості, а її посланець (сова) – символ мудрості – приходить тоді, коли день уже минув, події здійснились, – націлює філософію на пасивну позицію. Вона повинна тільки пояснювати те, що в житті вже здійснилось.

Інший погляд на відношення філософії до життя сформульований у знаменитій 11 тезі Маркса про Фейєрбаха: філософи тільки пояснювали світ, а йдеться про те, щоб його змінити. Маркс звинуватив попередню філософію в пасивно-споглядальному ставленні до життя, а свою філософію замислив як теорію революційного перетворення світу. Наслідки такого зведення філософії до революційної теорії відомі. Можливості розуму щодо перетворення і вдосконалення дійсності виявилися далеко не безмежними, а історична творчість не такою безпроблемною. Тому філософія, яка претендувала на роль теорії радикальних глобальних соціальних змін, дискредитувала себе. Однак не може задовольнити і позиція, згідно з якою історію пояснюють заднім числом. Теорія, яка не націлена на майбутнє, втрачає сенс.

Ситуація глухого кута зумовлена тим, що філософія претендувала на невластиві їй функції творця історії. Звідси песимістичні (Гегель) і оптимістичні (Маркс) варіанти відповіді. Насправді ж роль філософії значно скромніша. Вона не повинна перетворюватись на ідеологію. Суб'єктом філософії є не маси, не політичні партії, а окрема особа. Духовне вдосконалення особи (суспільства через особу) є основним завданням філософії. Саме через особу філософія виходить на суспільство і соціальні проблеми.

Філософія як наука, форма суспільної свідомості і світогляд має потужний гуманістичний потенціал. Це виявляється в тому, що вона,

– по-перше, розглядає людину як єдино можливий суб'єкт. Людина включається у предмет філософії в контексті співвідношення "людина-світ";

– по-друге, філософія утверджує людину як найвищу цінність світу, творця знання взагалі і філософського зокрема;

– по-третє, філософія завдяки своєму логічному арсеналу, своїми формами і методами створення понять, узагальнень розвиває теоретичне мислення, мову, сутнісні сили людини, її пізнавальні можливості;

– по-четверте, філософія будь-яка, незалежно від її спрямування і сутності, - це форма пізнання, пошук істини, спроба проникнути у світ речей, ідей і явищ;

– по-п'яте, філософія завжди стояла біля джерел ідеології – могутнього фактора впливу на суспільну свідомість, людську діяльність, суспільний прогрес;

– по-шосте, філософія з'ясовує світоглядні проблеми і тому є теоретичною основою будь-якого світогляду.

Позитивна роль прогресивних філософських ідей у суспільстві безперечна. Захист невід'ємних прав людини, якими є право на життя, на свободу, на особисту недоторканність, – формування ідеології такого ґатунку – все це є важливим людським виміром філософії. Якщо сучасні європейські країни і мають такий рівень демократичних свобод, таку правову систему їх захисту, то ці здобутки необхідно віднести на адресу європейських філософів і європейської філософії.

Отже, філософія відіграє важливу роль в духовній культурі людства. Вона виникає водночас із появою особи, яка покладається на розум у спілкуванні зі світом. Філософія – закономірний продукт людського розуму, вища форма його вияву.

Філософія як теоретичний світогляд поряд з наукою, мистецтвом, мораллю і правом – одне з видатних надбань людської цивілізації та культури.