Лекція з філософії

Тема 13. Цінності в житті людини і суспільства.

1. Поняття „аксіологія". Місце аксіології в системі культури. Цінності як визначальні характеристики людського буття. Людина в системі цінностей. Структура цінностей.

2. Цінність як ядро духовного світу людини. Проблема суб'єктивного вибору. Цінність і ціль. Цінність і життєвий смисл. Цінність як регулятор поведінки людини. Базові цінності людського буття. Цінність орієнтації. Вищі духовні цінності. Поняття про духовну досконалість.

3. Глобальні проблеми людства і людина: екологічний і моральний імперативи виживання людства. Стратегія людства в планетарному масштабі. Проблема переходу від техногенної до антропогенної цивілізації.

1. Поняття „аксіологія". Місце аксіології в системі культури. Цінності як визначальні характеристики людського буття. Людина в системі цінностей. Структура цінностей.

І в науковому, і в буденному вжитку часто вдаються до поняття цінності. Важливу роль у житті та пізнанні людини відіграють цінності. Ціннісне відношення людини до світу і себе приводить до фор­мування ціннісних орієнтацій особистості. Зріла особистість зазви­чай має досить стійкі ціннісні орієнтації, які мають характер норм, оскільки визначають форми поведінки людей у суспільстві. Ціннісне відношення особистості до себе і світу реалізується в емоціях, волі, творчості та ін. Якщо проблему цінностей розглядати у загальному: сенсі, то як цінність виступають істина, добро і краса.

Природу, походження, розвиток і роль цінностей у житті людини і суспільства вивчає – аксіологія – вчення про цінності (аксіа – цінність, вартість; логос – слово, поняття, вчення).

Аксіо­логія — складова філософського знання, що вивчає закономірності створення людиною системи цінностей, символів.

Цінністю є для людини все, що має певну значимість, особистісний чи суспільний зміст.

Цінності – специфічні соціальні визначення об’єктів навколишнього світу, що виявляють їх позитивне або негативне значення для людини і суспільства (благо, добро, зло, чудове і потворне, що втілюються в явищах суспільного життя або природи).

Цінність – філософське поняття, з допомогою якого і характеризується соціально-історичне значення певних явищ дійсності для суспільства, індивідів.

Цінності виконують роль споконвічної, вхідної основи вибору потреб, інтересів, переживання мети засобів їх реалізації, результатів діяльності і тих умов, у яких здійснюється вибір.

Цінності не речовинні, а духовні, можуть здатися не суттєвими і ніби не існуючими. Але всі цінності духовні, навіть матеріальні, тому що саме поняття цінності є людська, соціальна категорія: з її допомогою вимірюються всі предмети та явища, суспільні та природні. Людина є мірилом всіх речей, справедливо стверджував давньогрецький філософ Протагор, але інструментом виміру, мірилом виступають цінності.

Поняття цінності – ідеал, мета, спрямованість. Світ цінностей – світ належного.

Цінності поділяються на дві великі групи:

• „нижчі” або „матеріальні” ( те, що задовольняє біологічні потреби);

• „вищі” або „духовні”.

За змістом, духовні цінності поділяються на релігійні, моральні, естетичні, політичні, правові та ін..

Існує також поділ цінностей на:

• індивідуальні;

• колективні;

• універсальні або вселюдські.

Універсальні – це ті, що прийняті різними народами, культурами, націями, цивілізаціями.

Колективні – це цінності даного суспільства, самостійної культури, нації, цивілізації.

Індивідуальні – існують включені в контекст кожної із культур, націй чи цивілізацій.

Серед цінностей людини важливе значення має воля — свідома саморегуляція суб'єктом своєї діяльності, що виявляється як цілеспря­мованість, рішучість, самовладання.

Визначальне значення для людини має також віра – суб’єктивний акт прийняття чого-небудь як істинного.

Віра залишається одним із найбільш значущих феноменів духовного життя людини. Мається на увазі і така риса особистості, як віра в себе, яка переходить у впевненість у своїх можливостях. Віра як цінність має співвідношення з ідеалами, які впливають на життя людини.

До людських цінностей відносять моральні (добро, сумління, мужність) естетичні (краса, гармонія), соціально-культурні та ін..

Добро – основна позитивна категорія моралі, є повною протилежністю зла, відображає сукупний зміст вимог, цінностей моральної свідомості.

Сумління – (добросовісність) – поняття етики, що відображає ставлення індивіда до праці, до виконання своїх обов’язків перед суспільством.

Істина – філософська категорія, що відбиває глибинний смисл людського світо відношення та осягнення буття, шукань людського духу та твердження гуманістичних ідеалів, вираження сукупних змін та безпосередню мету пізнавального процесу і характеризує його результат – знання як адекватне відображення суб’єктивної та об’єктивної реальності в свідомості людини.

При більш кон­кретному розгляді виділяють економічні, політичні, естетичні, моральні, релігійні та інші цінності.

2. Цінність як ядро духовного світу людини. Проблема суб'єктивного вибору. Цінність і ціль. Цінність і життєвий смисл. Цінність як регулятор поведінки людини. Базові цінності людського буття. Цінність орієнтації. Вищі духовні цінності. Поняття про духовну досконалість.

У своїй діяльності людина не може бути абсолютно вільною, вона обмежена рамками цінностей, які, як свідчить історичний досвід, при всій їх мінливості мають відносну стабільність і не піддаються суттєвим змінам. Людина – як особистість свідомо формує свій ціннісний світ. При особистісному визначенні людини провідне значення мають її ціннісні орієнтації та їх реалізація в поведінці. Соціальна сила видатних осо­бистостей полягає в тому, вони конструюють ціннісний світ, який вітається більшістю представників суспільства.

Для будь-якої людини велике значення мають ціннісні орієнти­ри.

Спрямованість діяльності суб’єкта (людини) на певну цінність називають ціннісною орієнтацією.

Цінність постає як цілісний, інтегральний мотив діяльності та характеристика людських вчинків у тому сенсі, що вчинок вказує на те, що для певної людини постає найважливішим. З одного боку, це тому, що людина досить часто не може раціональ­ними аргументами довести, чому певні речі (або стосунки) є для неї цінностями. З іншого боку, реальні ситуації життя (особливо так звані "критичні ситуації") досить часто можуть виявити, навіть несподівано для самої людини, її справжні, глибинні ціннісні орієнтації, які можуть не збігатися із свідомими уявленнями про них.

До найголовніших людських цінностей можна віднести:

• насамперед найвищу цінність — саме людське життя; визнання жит­тя людини найвищою цінністю постає вихідним принципом сучасного гума­нізму (людина - завжди мета, але не засіб);

• із такого визнання органічно випливає у значенні другої за важливістю цінності право людини на вибір життєвого призначення. Це означає, що перше право розпорядитися життям належить самій людині;

• якщо це так, то наступною цінністю для людини є свобода.

Свобода - наявність у людини мож­ливостей для максимального самовиявлення.

У цьому розумінні свобода протистоїть межі, обмеженню. На перший погляд, свобода і є відсутністю опору, відсутністю обме­жень; тут свобода постає у своїх негативних проявах. Але на­справді це не так, по-перше, тому що відсутність, обмежень була б повною невизначеністю, тобто нереальною для людини ситуа­цією, а по-друге, безмежність зробила б невизначеними і немож­ливими будь-які оцінки, у тому числі - оцінки й самої свободи як свободи. Свобода є радше подолання меж, розширенням меж, а не їх відсутністю. Тобто свобода не виключає необхідності.

Як звичайно, розрізняють такі види свободи.

ВИДИ СВОБОДИ:

♦ Зовнішня свобода: можливість змінювати обставини життя практично, реально.

♦ Внутрішня свобода: вміння зберігати розкутість та сміливість думки за будь-яких обставин життя.

♦ Свобода дії: коли людина не заблокована фізично у здійсненні певних операцій.

♦ Свобода волі: визнання того, що сама люди­на є вихідним пунктом у внутрішньому став­ленні до будь-чого.

ХАРАКТЕР ПРОЯВІВ СВОБОДИ:

Негативний характер свободи (або негативна свобода): "свобода від чогось " (від нагляду, обмежень, скерувань, примусу та ін.).

Вірогідний характер свободи: можливість вибору з певних варіантів.

Позитивно-творчий характер свободи: умі­ння оцінити ситуацію, усвідомити її внутрішні необхідності, знайти "відмички" до її розв'язання та змінити її.