2. Основні джерела філософії: міфологія, релігія.

Міфологія. Перша спроба людини пояснити походження і пристрій світу, причини стихійних явищ й те породили міфологію (від грецьк. mifos - переказ, сказання і logos-слово, поняття, вчення). У духовного життя первісного суспільства міфологія домінувала, виступала як універсальна форма суспільної свідомості.

Міфи –давні оповіді різних народів про фантастичних істот, про богів, про космосі. Міфи пов'язані з обрядами, звичаями, містять моральні норми й естетичні уявлення, поєднання дійсності й фантазії, думки і почуття. У міфах людина не виділяє себе з природи.

Міфи різних країн укладають у собі спроби відповіді питання про початок, походження світу, про виникнення найважливіших явищ природи, про світової гармонії, безособової потребі - і ін. Формування світу розумілося в міфології як він творіння чи як поступове розвиток з первісного безформного стану, як впорядкування, перетворення з хаосу до космосу, як творення шляхом подолання демонічних сил. Існували також міфи – есхатологічні, що описували прийдешню загибель світу, часом з наступним її відродженням.

Особливе місце займали міфи про культурних досягненнях людей – винахід ремесел, добуванні вогню, землеробстві, обрядах, звичаї. З іншого боку багато уваги приділялося і походженню, народженню людей, стадіям життя, смерть людини, різним випробувань, які перебувають з його життєвий шлях.

Інтелектуальне своєрідність міфу проявлялося у тому, що тоді полягала у конкретних емоційних, поетичних образах. У міфології зближалися явища природи й культури, людські риси переносилися на світ довкола себе, уособлювались, одушевлялися, олюднювались космос та інші природні сили. Ці загальні риси ріднять міф з мисленням дітей, поетів, художників. Разом із цим у вигадливої тканини міфологічних образів полягала узагальнена робота думки – аналізу, класифікацій, особливого символічного уявлення світу - як цілого.

Справді, міфологічне свідомість у межах тій історичній епохи лежало способом розуміння світу. З допомогою міфу минуле пов'язували з сьогоденням і майбутнім, забезпечувалася духовна міжпоколінну тяглість, закріплювалася система цінностей, підтримувалися певні форми поведінки… Міфічна свідомість включало у собі також пошук єдності природи й суспільства, світу й ослаблює людину, вирішення суперечностей, гармонії, внутрішнього згоди людського життя.

Через казки, легенди, історичні перекази міфологічні образи увійшли до культуру різних народів – у літературу, живопис, музику, скульптуру. Міфами наповнені світові релігії – християнство, іслам, буддизм. З іншого боку, деякі особливості міфологічного мислення зберігаються у масовій людській свідомості та тоді, коли міфологія втрачає своє старе роль.

З згасанням первісних форм життя міф як особлива щабель розвитку суспільної свідомості зжив себе, зійшов із історичної сцени. Не припинився розпочатий міфологічним свідомістю пошук відповіді особливий питання – про походження світу, людини, культурних навичок, соціального устрою, таємниці походження і смерть. Їх успадкували від міфу співіснуючі у століттях дві найважливіші форми світогляду – релігія і філософія.

Релігія. Релігія (від латів. religio – благочестя, побожність, святиня, предмет культу) – таку форму світогляду, у якій освоєння світу здійснюється через його подвоєння на посюстороній – «земної», природний, сприймалася органами почуттів, і потойбічний – «небесний», надчутливий.

Релігійне світогляд відрізняється від міфологічного вірою в існування надприродних зусиль і їх чільну роль світобудові і життя людей. Релігійна віра проявляється у поклонінні вищих сил: тут спліталися початку добра і зла, демонічні і божественні боку релігії довгий час розвивалися паралельно. Звідси змішане відчуття страху й поваги віруючих стосовно вищих сил.

Пізніше формується образ єдиного Бога – вищого істоти. У зрілих формах релігій ідея бога перемагає все демонічне, звільняється з нього. Бог мислиться як страж звичаю, традиції, моральності.

Віра – спосіб існування релігійним усвідомленням, особливого настрою, переживання. Зовнішньою, соціально значимої формою прояви віри служить культ – система усталених ритуалів, догматів.

Релігійні уявлення неможливо вивести ринок із почуттів, переживань окремої людини. Вони – продукт історичного поступу суспільства. Існувало і є багато варіантів релігійних вірувань. Такі форми релігій, як християнство, буддизм, іслам, вважаються світовими і з сьогодні і мають великий кількість прибічників за кордоном.

Релігія – складне духовна освіта і суспільно-історичний явище, яке входить у однозначні, прямолінійні характеристики. Однією з історичних місій релігії, які одержують в світі небувалу актуальність, виступало й виступає формування свідомості єдності людського роду, значимості загальнолюдських моральних норм, цінностей. За допомогою урочистої, святкової обрядовості релігія культивує людські почуття любові, доброти, терпимості, співчуття, милосердя, совісті, боргу, справедливості та інші, прагнучи надати їм особливої цінності, пов'язати з переживанням піднесеного, священного.

Однак у релігійному ж світогляді можуть виражатись і це зовсім інші настрої, ідеї: фанатизм, ворожнеча до людей іншої віри, чому чимало прикладів у минулому і теперішньому.

Спорідненість, близькість філософії і релігії у тому, що обидві вони – суспільно-історичні форми світогляду, вирішують подібні завданнями світопоянення і впливу і на свідомість, поведінка людей. Але велика і їх відмінність. Тисячоліттями філософськи мислячих людей становили мізерну частину - у загальній кількості глибоко релігійних людей. Природно, що мислити вільно, самостійно могли лише освічені, інтелектуально розвинені люди. А більшість черпало свої моральні норми та загальносвітоглядні установки з релігійно-церковних джерел. Лише зі зростанням освіченості, культури, із великим науковим прогресом двох століть філософські знання, дослідження отримали більш як стала вельми поширеною у світі.