Проблеми знання і мови у філософії.
Розвиток філософії як науки у XX ст. тісно пов'язаний з такими течіями, як аналітична філософія і неопозитивізм (логічний позитивізм). Головним предметом їх дослідження стає мова — наукова і побутова.
Неопозитивізм (грец. neos — новий і лат. positivus — умовний, позитивний) — один із основних напрямів філософії XX ст., який зводить філософію до аналізу мови науки і намагається вилучити з науки поняття («метафізичні залишки»), які, на його думку, не ґрунтуються на фактах.
Аналітична філософія – сучасний філософський напрям, який зводить філософію до аналізу мовних і понятійних засобів пізнання. Аналітична філософія має справу зі словами, аби ліпше зрозуміти реальну дійсність; цим і пояснюється той факт, що головну увагу вона приділяє аналізу мови; дослідженню слів та вивченню змісту висловлювань стають засобами глобального пізнання всього сущого.
Обидві течії тісно взаємопов'язані, їх споріднює предмет дослідження — мова і прагнення вилучити метафізику з наукового знання. У процесі розвитку вони впливали одна на одну. Аналітична філософія досліджує побутову мову, визнає осмисленість філософських тверджень. Виходячи з цього, аналітики розглядають усю філософську проблематику — гносеологічну, аксіологічну, праксеологічну. Неопозитивісти досліджують лише мову науки. Вони за традицією зводять філософію до методології науки. За проблематикою неопозитивізм вужчий від аналітичної філософії.
Програмні положення неопозитивізму були сформульовані у працях М Шліка, Л. Вітгенштейна. Б. Рассела та деяких представників Львівсько-Варшавської школи (Я. Лукасевич, С. Лесьнєвський, А. Тарський). М. Шлік сформулював засади процедури під назвою "верифікація" - перевірка на істинність.
Верифікація передбачала таку послідовність дій: виділення провідних положень певної теорії % зведення їх до простих, далі неподільних "атомарних суджень "; виділення у реальності таких само "атомарних фактів”, „співставлений "атомарних суджень" із "атомарними фактами" обґрунтування отриманих результатів.
На початку 20-х років був виданий твір Л. Вітгенштейна "Логіко-філософський трактат", який був сприйнятий Б. Расселом в якості концептуально-теоретичної засади для всієї сцієнтистської філософії. В "Трактаті" стверджувалось, що дійсність являє собою не більше, ніж сукупність фактів та подій, які можна фіксувати та передавати за допомогою мовної діяльності.
Якщо ми прагнемо точності знання, то повинні прагнути і точності використання мови. Точна мова - це мова наукової термінології, що відповідає вимогам математичної логіки.
Проте практична спроба здійснити верифікацію хоча б найпростіших наукових теорій закінчилася невдало. Поступово почала викреслюватися думка про те, що науку та наукові теорії не можна звести до фактів та логіки, що вони являють собою значно складніше утворення. Неопозитивізм же намагався відстоювати свої позиції введенням нових ідей: або ідею послабленої верифікації, або ідею фальсифікації, або - конвенціональності.
Лекція з філософії
Тема 6. Філософська думка в Україні.
Джерела української філософської культури.
Становлення українського неоплатонізму ХІУ- ХУІ століть. Філософська думка українського ренесансу.
Специфіка реформації в Україні. Зародження професійної філософії в культурно-освітніх центрах України: Острозькій та Києво-Могилянській академіях.
Г.Сковорода - родоначальник української класичної філософії.
Філософія Т.Г. Шевченко.
Академічна філософія XIX століття: особливості, напрямки і основні філософські ідеї.
«Культурне відродження» 20-х та філософське відродження 60 -х років XX століття. Сучасна філософська думка в Україні.
Філософська думка української діаспори.