Лекція з філософії

Тема 5 . Філософія XIX -XX століть. План:

1. Своєрідність російської філософії: релігійно-ідеалістичний, революційно-демократичний напрямки, руський космізм.

2. Перегляд класичної моделі світорозуміння у філософії ХІХ-ХХ століть. Програми радикального оновлення філософії - філософія Маркса й Енгельса, позитивізм, філософія життя.

3. Некласична філософія XX століття: основні напрямки та їх особливості. Критика цінностей західних техногенних цивілізації, відмова від проектів тотального перевлаштування світу, сцієнтизм та антисцієнтизм, проблеми ірраціонального та несвідомого, екзистенціальна філософія. Проблема знання та мови у філософії.

1. Своєрідність російської філософії: релігійно-ідеалістичний, революційно-демократичний напрямки, руський космізм.

Філософська думка в Росії має два витоки: давньоруська традиція та західноєвропейські філософські ідеї. У ХІХ – ХХ ст. проблематика особливості російської філософської думки і російської історії яскраво проявилася у творчості П.Я.Чаадаєва. У його «Філософічних листах» поставлена проблема особливого географічного положення Росії – між Сходом і Заходом. Це, на думку Чаадаєва, зумовлює не лише своєрідність російської історії, але й особливу культуру, що має стати синтезом східної та західної культур. Для Сходу характерне споглядальне ставлення до світу і заглиблення у внутрішній світ людини. Для Заходу – активізм та прагнення зо зміни соціальних порядків.

Антитеза «Росія – Захід» стала основою дискусій слов’янофілів та західників. Слов’янофіли (брати Аксакови, О.С.Хомяков, А.І.Кошелєв та ін.) протиставляли Росію Заходу, виділяючи в російській культурі такі особливі риси, як громада, православ’я, самодержавність та народність. Ці особливості визначають антибуржуазність російської культури. Тобто, з погляду слов’янофілів, буржуазна культура з її індивідуалізмом, користю, споживацьким ставленням до природи не приживеться на російській основі.

Західники (Т.М.Грановський, К.Д.Кавєлін, В.П.Боткін, П.В.Аннєнков та ін.) відстоювали буржуазно-демократичний, західний шлях розвитку Росії. Теоретичні дискусії між слов’янофілами та західниками були усунені лише практикою народництва.

Поступово під впливом дискусій слов’янофілів і західників у філософській думці Росії сформувалися два напрямки – релігійно-ідеалістичний та революційно-демократичний.

Революційно-демократичний напрямок сформувався як логічне продовження ідей західників і був представлений працями О.І.Герцена, М.П.Огарьова, М.О.Бакуніна, В.Г.Бєлінського, М.Г.Чернишевського, М.О.Добролюбова, П.Л.Лаврова. Філософська традиція представників революційно-демократичного напрямку зазнавала значного впливу філософії Г.-В.-Ф.Гегеля, а пізніше – К.Маркса та Ф.Енгельса. Тому філософські ідеї російських демократів були поставлені на службу революційному руху лівими російськими політичними партіями того часу.

Релігійно-ідеалістичний напрямок виріс з слов’янофільства і відчував помітний вплив філософії всеєднання та філософії руського космізму. Ідеї всеєднання відстоює видатний російський мислитель В.С.Соловйов. Він вважав, що ідеї соціальної революції зрештою замикаються на перерозподілі матеріальних цінностей за принципом «віддай капітал, бо вб’ю». На думку Соловйова, такий шлях розвитку суспільства є руйнівним. Людина – перш за все духовна істота, тому слід знайти істинні форми людської солідарності, такі, що засновані на моральних цінностях і стали б основою етики всеєднання. Реалізація такої установки неможлива, якщо не буде досягнуто примату духовних цінностей над матеріальними.

Л.М.Толстой також відстоює ідею про примат духу над матеріальним буттям і вважає любов до ближнього тією соборною силою, що єднає людей. На першому місці у творчості Толстого стоїть не філософія, а етика та релігійно-моральні настанови, спрямовані на єднання людей.

Філософські ідеї Ф.М.Достоєвського дещо різняться від філософії всеєднання. Достоєвський не будує закінчену доктрину чи філософську модель. Філософські ідеї Достоєвського проявляються у його творчості. Головний герой Достоєвського – це людина перед проблемою вседозволеності. Обираючи гріх і злочин, герой страждає і через страждання приходить до заповіді «люби ближнього». Спокута гріха – своєрідний катарсис, що знову повертає людину до життя, знову ставить її перед світом і власним майбутнім.

Філософською основою ідей руського космізму стали не лише релігія. але й наука. У роботах основних представників цього напрямку (В.Ф.Одоєвський, М.Ф.Федоров, М.О. Морозов та ін.) обґрунтовується думка про об’єднання людей на основі ідей екологічного змісту. Ідеї руського космізму пізніше, в ХХ ст. привели до появи антропо-космічного світогляду та розробки вчення В.І.Вернадського про ноосферу.

Особливе місце у російській філософії посідає екзистенціальне вчення М.О.Бердяєва. Він обґрунтовував на основі релігійного світогляду проблему екзистенціальної свободи. Але, на відміну від західного екзистенціалізму, екзистенція Бердяєва пов’язана з відчуттям і переживанням божественного.

Російська філософія ХХ ст. після революції 1917 р. зазнала тяжкого впливу марксистської ідеології. Філософські дослідження, що суперечили ідеям діалектичного матеріалізму переслідувалися і практично не розвивалися.