2.2. Завдання та методи науки права со­ціального забезпечення

Залежно від предмета науки права со­ціального забезпечення визначаються її завдання. Основними з них є: 1) до­слідження фундаментальних проблем тео­рії даного права, що стосуються предмета і методів правового регулювання, соціально-забезпечуючих правовідносин, принципів, правових інститутів, системи галузі, джерел, співвідношення з іншими галузями права і юридичними науками; 2) науковий аналіз норм вказаної галузі права; 3) вивчення історії права соціально­го забезпечення; 4) узагальнення практики застосування органами соціального захис­ту населення норм галузі права; 5) творче переосмислення положень, що раніше бу­ли сформульовані у теорії радянського права соціального забезпечення, з ураху­ванням реалій сьогодення; 6) вивчення за­гальних закономірностей і тенденцій встановлення і розвитку систем названого забезпечення в зарубіжних країнах; 7) з'я­сування причин порушення законодавст­ва у сфері вказаного забезпечення насе­лення; 8) розроблення основ викладання права соціального забезпечення в навчальних закладах; 9) обґрунтування пропозицій щодо подальшого вдоскона­лення правового регулювання суспільних відносин у сфері зазначеного забезпечен­ня.

Спираючись на теорію держави і права, галузеві юридичні науки, право соціаль­ного забезпечення розробляє власний ін­струментарій пізнання, поняття і катего­рії, тобто свою професійну мову. За допо­могою останньої відбувається пізнання таких понять, як: «пенсія», «грошова до­помога», «соціальна послуга» тощо. Вка­зана функція спрямована на роз'яснення з правової точки зору суті суспільних явиш, що виникають у названому забез­печенні фізичних осіб, застосування нау­кових методів пізнання при їх досліджен­ні, конструюванні принципів, на яких будується система матеріальної підтрим­ки людей, формування відповідної со­ціальної політики держави, розроблення ідеології соціального захисту особи про­тягом життя, розроблення гарантій на­дання людині різних видів такого забез­печення.

Наука права соціального забезпечення суттєво впли­ває на практику, виступає її теоретичною базою. Вона узагальнює роботу органів соціального захисту населення, застосу­вання ними відповідного законодавства, дає наукове тлумачення соціально забез­печуючих норм, розробляє методику ви­кладання права в освітніх закладах. Фа­хівці беруть участь у навчанні працівників соціальної сфери, провадять серед насе­лення пропаганду соціального законодав­ства, видають коментарі до законодавчих актів, роз'яснюють механізм реалізації громадянами суб'єктивних прав на окре­мі види забезпечення. Наука права со­ціального забезпечення розробляє про­позиції щодо вдосконалення чинного за­конодавства, дає висновки щодо офіцій­ного роз'яснення змісту окремих положень конкретних правових актів.

Юридична наука може виконати постав­лені перед нею завдання лише за умов об'єктивного пізнання суспільних явищ. що є предметом її дослідження. Якщо предмет науки дозволяє зрозуміти, що вивчає дана наука, то її методи дають від­повідь на запитання: за допомогою яких правил і прийомів відбувається пізнання конкретних явищ, тобто яким методологічним інструментарієм користується та­ка наука.

Методи науки права соціального забез­печення — це правила, прийоми, спосо­би, підходи, інші можливі засоби, які ви­користовуються вказаною галуззю знань для здійснення нею пізнання соціально забезпечуючих юридичних норм і право­відносин, правових інститутів, історії розвитку галузі права і науки, практики роботи органів соціального захисту насе­лення, відповідних суспільних явищ за кордоном з метою одержання певних на­укових результатів. Наука використовує не один, а багато методів пізнання. Жод­на наука не має свого єдиного і специ­фічного методу пізнання, навіть у збірно­му вигляді, а завжди використовує певну їх сукупність. В юридичних науках застосовуються одні і ті ж методи пізнання, але з урахуванням специфіки предмета пізнання. Тому наука права соціального забезпечення у своєму арсеналі має сис­тему загальнонаукових, спеціальних і окремих методів пізнання, що викорис­товуються в усіх або в певній групі юри­дичних наук.

Наступним компонентом вказаної нау­ки є її система. Обширні, хаотично розки­дані знання потрібно якимось чином сис­тематизувати і зробити придатними до ви­користання. Тому під системою науки права соціального забезпечення розу­міють науково обґрунтовані способи об'єднання знань про правові засоби со­ціального захисту населення у відносно самостійні і взаємопов'язані групи та розташування їх у певній послідовності.

Ядром системи науки є система права соціального забезпечення як галузі права.

Системи науки і галузі багато в чому збігаються, але не є тотожними. Пред­мет пізнання науки набагато ширший, ніж предмет правового регулювання сус­пільних відносин однойменної галузі пра­ва. У літературі висловлені різні погляди щодо системи галузі права, оскільки від­сутні кодифіковані нормативні акти, а проблематика системи науки тільки поча­ла розроблятись¹⁹. На думку Б.І. Сташківа, систе­ма даної науки складається з таких еле­ментів²⁰.

1. Поняття соціального забезпечення і його економіко-правовий зміст. Функції і форми даного забезпечення. Соціальна держава та її соціальна функція. Право людини на вказане забезпечення. Форму­вання системи соціального забезпечення в Україні і його сучасний стан. Фінансу­вання названого забезпечення. Управлін­ня соціальним забезпеченням. Ці питан­ня досліджуються економічними та ін­шими юридичними науками, але, врахо­вуючи їх значення для права соціального забезпечення, вивчаються під відповід­ним кутом також фахівцями даної галузі права.

2. Поняття науки права соціального за­безпечення, її завдання, предмет, метоли і система. Соціальні функції науки, спів­відношення її з іншими юридичними на­уками. Галузева бібліографія. Джерела науки. Історія науки.

3. Право соціального забезпечення як галузь права: поняття, предмет, методи правового регулювання, функції, систе­ма, принципи, джерела. Норми права со­ціального забезпечення. Матеріальні і процедурні правовідносини у сфері вка­заного забезпечення та їх елементи. Со­ціальні ризики та інші юридичні факти. Відповідальність у праві соціального за­безпечення. Місце даного права у системі вітчизняного права. Історія національно­го законодавства про соціальне забезпе­чення. Перспективи подальшого розвитку вказаного права.

4. Інститути Особливої частини права соціального забезпечення: пенсійне за­безпечення, грошові допомоги і компен­саційні виплати, соціальне обслуговуван­ня, медична допомога і лікування, пільги за системою такого забезпечення.

5. Практика роботи органів соціального захисту населення. Аналіз статистичних даних у сфері даного захисту.

6. Зарубіжне право соціального забез­печення як галузь права та науки. Порів­няльне право соціального забезпечення.

З викладеного вище можна зробити висно­вок, що система науки права соціального забезпечення будується з урахуванням таких критеріїв, як види надання со­ціального забезпечення та правові інсти­тути.

Знання про предмет пізнання науки да­ного права фахівці галузі одержують з пев­них джерел. До них належать чинні нор­мативно-правові акти, рішення органів соціального захисту населення і судів, нормативні акти, що втратили чинність, законодавство зарубіжних держав, прак­тика діяльності соціальних служб інших країн, міжнародно-правові акти, праці ріхшізняних і зарубіжних вчених. До недавнього о часу багато джерел з ідеологічних міркувань були недоступні для вітчизня­них фахівців. Нині ці обмеження зняті.

Наука права соціального забезпечення виникла у надрах таких юридичних наук, як трудове, цивільне, адміністративне і колгоспне право. Саме їх представники, досліджуючи проблеми матеріального за­безпечення непрацездатних, у 70—80 рр. XX ст. обґрунтували самостійність даного права як галузі. Вказана наука переважно одержала розвиток на теренах Росії. В Укра­їні вона практично не розвивалась, а поо­динокі публікації в основному були пере­казом тих чи інших нормативних актів, що регулювали суспільні відносини у сфері соціального забезпечення фізичних осіб.

Ситуація суттєво змінилась після роз­паду СРСР. Необхідність створення са­мостійної законодавчої бази, потреба у соціальному захисті значної частини зу­божілого населення змусили науковців взяти участь у вирішенні назрілих право­вих проблем у соціальній сфері. В юридич­них виданнях почастішали публікації з права соціального забезпечення, захище­но ряд кандидатських дисертацій, з'явилися перші навчальні посібники з цієї га­лузі.