Розділ 2. Право соціального забезпечення як наука

2.1. Предмет науки права соціального забезпечення

Термін «право соціального забезпечен­ня» у юридичній літературі розгляда­ється у трьох значеннях: як галузь права, галузь юридичної науки, навчальна дис­ципліна. Ці поняття мають спільні і від­мінні риси, тому їх не слід змішувати.

Наука названого права — це система наукових уявлень, знань і теоретичних положень про суспільні явища, що вини­кають з приводу правового регулювання суспільних відносин у сфері матеріального забезпечення і соціальної підтримки населення.

Право соціального забезпечення як нау­ка представлена монографіями, підруч­никами, дисертаціями, статтями, допо­відями і повідомленнями, в яких аналізу­ються суспільні явища, пов'язані із со­ціальним захистом населення, а як галузь права — нормативно-правовими актами, що регулюють відповідні відносини. Вка­зана наука характеризується особливим предметом пізнання і системою викладу отриманих знань.

Предметом науки зазначеного права є те, то вона вивчає, то є об'єктом науко­вого пізнання вчених, які працюють уда­ній галузі права. У загальних рисах пред­метом названої науки є норми права со­ціального забезпечення в їх історичному розвитку та у взаємозв'язку з відповідни­ми правовими нормами інших країн, а також пов'язані з ними суспільні явища. Складовими предмета науки права со­ціального забезпечення є:

— Норми даного права чи однойменна га­лузь права або чинне право соціального за­безпечення як сукупність юридичних норм. Останні вивчаються за структурою, ви­діляються їх особливі ознаки та критерії класифікації на окремі види, з'ясовується співвідношення між логічними нормами права і текстами нормативних актів та системою права соціального забезпечен­ня і системою відповідного законодавст­ва, здійснюється об'єднання норм у пра­вові інститути та підгалузі права. Особли­ва увага звертається на тлумачення норм, підготовку коментарів до чинних норма­тивних актів;

— Суспільні відносини у сфері соціального забезпечення. До них належать ті, що ви­никають у зв'язку з матеріальним забез­печенням за системою соціального стра­хування або державного забезпечення чи державної соціальної допомоги, а також з приводу встановлення юридичних фак­тів, реалізації права на певний вид забез­печення, захисту порушеного права. Ви­значається коло осіб, які потребують со­ціальної підтримки, органи, що можуть таку надати, соціальні факти, які повинні при цьому враховуватись, джерела фінан­сування витрат, можливий порядок мате­ріального забезпечення;

— Соціально-забезпечуючі правовідноси­ни. Виступають юридичною формою сус­пільних відносин, що регулюються пра­вом вказаного забезпечення. Аналізують­ся такі елементи правовідносин у сфері соціального забезпечення, як: суб'єкти, об'єкти, зміст. Проводиться їх класи­фікація, розкривається зміст правосуб'єктності суб'єктів даного права, ана­лізуються підстави виникнення, зміни і припинення цих правовідносин;

— Практика роботи органів соціального захисту населення щодо застосування норм права соціального забезпечення. Право вивчається у дії. Це забезпечує можливість виявити прогалини у механізмі реа­лізації окремих його норм, недоліки чи невідповідність реаліям життя. Узагаль­нення практики роботи зазначених орга­нів дає можливість розробити рекоменда­ції щодо внесення змін до чинних право­вих актів, їх скасування, розроблення проектів нових актів, роз'яснення окре­мих положень;

— Історія виникнення права соціального забезпечення як галузі права та науки. Нормативні акти з вказаного права інтен­сивно почали прийматись з кінця XIX ст.. а відповідна галузь склалась вже у XX ст. В цей же період бере початок і відповідна наука. Розвиток останньої неможливий без вивчення її історії, нормативних па­м'яток, розроблених різний час концепцій, дискусії, що велись з тих чи інших проблем;

— Міжнародно-правові акти з питань права соціального забезпечення. Вказані норми містяться в численних міжнарод­них багатосторонніх і двосторонніх дого­ворах, угодах, а також в актах рекоменда­ційного характеру. Ними встановлюють­ся міжнародні стандарти у сфері даного забезпечення з метою гармонізації і ко­ординації національних законодавств з питань соціального захисту осіб при пе­реїзді з однієї країни в іншу, встановлен­ня мінімальних норм названого забезпе­чення тощо. Науковий їх аналіз сприяти­ме висуненню пропозицій щодо інтегра­ції національного законодавства про соціальний захист із законодавством ін­ших держав;

— Право соціального забезпечення зару­біжних країн. Українська наука вказаного права може повноцінно розвиватися ли­ше за умови засвоєння досвіду та досяг­нень відповідних наук зарубіжних країн. Вивчаються нормативні акти, наукові розробки, історія розвитку галузі і науки, практика роботи органів соціального за­хисту населення цих держав. Виявляють­ся спільні і відмінні риси існуючих сис­тем соціального забезпечення, законо­мірності і тенденції їх розвитку.