Розділ 1. Поняття, види та порядок обчислення строків у праві соціального забезпечення

1.1. Поняття та види строків у праві соціального забезпечення

Стратегічна лінія на нормалізацію соціально-економічного становища в Україні визначає необхідність повніше враховувати фактор часу у суспільній діяльності та при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу набуває важливого значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямованого регулювання людської діяльності.

Час відіграє істотну роль у правовідносинах соціального забезпечення. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлюються у праві соціального забезпечення як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.

Питання про роль і місце строків у правовідносинах у сфері соціального захисту може розглядатися у різних аспектах:

• як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин;

• як одна з умов, що визначає їх зміст;

• як критерій оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду її своєчасності тощо [17, с. 172].

Найчастіше строки відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (строку). Строк обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Оскільки права та обов'язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення, особливо захисту прав у сфері соціального забезпечення передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встановлені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їхню зміну за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Не викликає сумніву вольовий характер строків, встановлюваних самими учасниками правовідносин або за рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу [8, c.403].

Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права строки мають на собі відбиток суб'єктивного, але будучи встановленими, вони існують об'єктивно. У сфері соціального забезпечення юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі (наприклад, досягнення пенсійного віку). Перебіг і обчислення строків у праві соціального забезпечення відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця.

Строки є часовою (темпоральною) формою руху соціальнозабезпечувальних правовідносин, формами існування і розвитку суб'єктивних прав та обов'язків, що становлять їх зміст. Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.

Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не займають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма, час (строк) властивий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Наприклад, пропуск строку виходу на пенсію завислугою років тягне за собою відмову у її наданні не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що особа у встановлений строк не звернулася за використанням їй належного права.

В українській правовій термінології поряд з поняттям "строк", що відображає певний період (проміжок) у часі (наприклад, рік, місяць), часто вживається поняття "термін", з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати.

Взагалі, відповідно до ст. 240 ЦК України строком визнається період у часі, із закінченням якого пов'язана певна дія або подія, що має юридичне значення. У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Терміном же визнається момент у часі, із настанням якого пов'язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Визнанням строків (термінів) часовою формою перебігу подій або здійснення дій (бездіяльності) роль строків у зовсім не применшується. Як правова форма строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення цілей, поставлених ними.

Класифікацію строків можна провести за різними критеріями. За правовими наслідками строки поділяються на:

• правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов'язків. Так, саме з досягненням громадянином пенсійного віку (60-ти років) законодавець пов'язує виникнення права на отримання пенсійного забезпечення в повному обсязі;

• правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких законодавець пов'язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов'язків. Так, наприклад, по закінченню певного часу досягненням дитиною трирічного віку, мати втрачає право на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку. По закінченню цих строків припиняються одні права та обов'язки і виникають інші.

За підставами встановлення строки розрізняють:

• законні (тобто строки, встановлені законом чи підзаконним актом). Ці строки сторони не можуть змінювати за домовленістю.

• договірні. Це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей конкретних правовідносин (наприклад, строк надання соціальних послуг за договором із територіальним центром).

За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

- імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін;

- диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін [16, c.103].

За призначенням:

- строки здійснення суб'єктивних прав, тобто строк, протягом якого володар суб'єктивного права може реалізувати можливості, закладені у відповідному праві. В основному такі строки встановлюються законом.

За способами визначення, а саме — строки, які визначаються:

• календарною датою;

• певним періодом часу (поквартально, щомісячно);

• вказівкою на подію, яка неодмінно має настати.

За ступенем визначеності:

• визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане;

• невизначені строки, якщо це пов'язано з певною подією, яка обов'язково настане.

Право на соціальне забезпечення, можливість його реалізації обмежені тимчасовими межами, в рамках яких існують матеріальні правовідносини. Розвиток принципу різноманіття підстав і видів соціального забезпечення знаходить своє відображення в появі нових, зникнення, заміні та еволюції вже стали традиційними соціальних виплат і послуг.

Які різноманітні при цьому матеріальні правовідносини по соціальному забезпеченню, настільки численні і різноманітні терміни , що регламентують їх існування. При цьому тривалість відповідних строків в чому залежить від правообразующих складів і характеру соціальних ризиків , що викликають необхідність соціального забезпечення. Самі такі терміни одночасно є визначальними для існування корреспондирующей обов'язки держави в особі відповідних органів та установ з надання того чи іншого виду соціального забезпечення.

Говорячи про зв'язок терміну з суб'єктивним правом, про тривалість існування прав, необхідно брати до уваги питання про оптимального ступеня соціального захисту, про можливість якомога повнішої реалізації конституційного права на соціальне забезпечення (про те, як довго людина може розраховувати на конкретний вид виплати або послуги). При цьому більшість матеріальних строків прямо або побічно впливають на обсяг грошових або натуральних надань по соціальному забезпеченню, тому заперечення можливості використання терміну як самостійного критерію класифікації правовідносин з соціального забезпечення видається не зовсім виправданим.

Так, застосовуючи до ряду виплат (найчастіше пенсійних) термін «основний вид соціального забезпечення» , дослідники виходять не тільки з масовості їх отримання (а також коефіцієнта заміщення, джерел фінансування тощо), а й з тривалості існування прав – терміну, на який встановлюється відповідна виплата або забезпечення громадян соціальними послугами в натуральній формі. Не випадково вказівку на термін надання того чи іншого виду соціального забезпечення часто закладено до відповідних законодавчих або наукові визначення [18, c.72].

Таким чином, розглянута підгрупа термінів має загально-регулятивне (вимірювальне ) призначення , існує з метою впорядкування та стабілізації суспільних відносин. Крім того, ряд відповідних строків орієнтований на вирішення особливих галузевих завдань, тому їх функції також мають відповідну спрямованість (демографічну, реабілітаційну і т.д.).

Крім того, не можна упускати той факт, що терміни розглянутої групи здійснюють великий вплив на формування поведінки суб'єктів соціального забезпечення, служать основою для побудови соціальних очікувань громадян, а отже їх зменшення, оскільки часта їх зміна може чинити негативний вплив на безліч суспільних процесів . Оскільки і матеріальні та нематеріальні терміни, тісно пов'язані в рамках окремих видів соціального забезпечення, законодавцю слід прагнути до чіткої нормативної регламентації їх меж, не допускаючи пробілів і нормативних протиріч. Як вже було зазначено, більшість правовідносин з соціального забезпечення має триваючий характер, при цьому періоди, на які призначаються пенсії, допомоги, інші види виплат, а також соціальне обслуговування, медичної допомоги та лікування, державної соціальної допомоги, обмежені абсолютно чи відносно певними строками або не мають такого обмеження. В останньому випадку використовуються законодавчі формулювання «безстроково» (наприклад, щодо призначення пенсії) або «довічно». Термінологічна різниця в таких випадках здається несуттєвою, оскільки смерть одержувача ( на прикладі пенсійного правовідносини ) так чи інакше означає втрату правосуб'єктності. Водночас прив'язка строків, на які призначаються пенсії, саме до факту смерті особи (або відповідної презумпції ) не завжди вірна, оскільки виплата може бути припинена також у зв'язку з іншими обставинами (наприклад, тривале неотримання пенсії, безвісна відсутність) [10, c.217].

В цілому формулювання «безстроково» виявляється більш точної стосовно тривалості виплати як трудових, так і пенсій по державному пенсійному забезпеченню. Крім того, однаковість термінології зробило б позитивний вплив на формування понятійного апарату галузі. Аналізуючи нормативне закріплення відповідних строків, слід зазначити, що законодавець визначає їх з різним ступенем точності.

Говорячи про допоміжному характері процедурних відносин, що входять в предмет галузі, необхідно враховувати, що їх зв'язок з основними – матеріальними, виникаючими щодо грошових виплат і натуральних видів соціального забезпечення, будується на основі взаємної обумовленості. Це особливо явно виражено в рамках правообразующего складу, де одні факти носять сутнісний характер , відображають головний зміст соціальної ситуації, а інші пов'язані з організаційною, процедурно -процесуальної стороною розвитку складу. Неможливість реалізації суб'єктивного права на той чи інший вид виплати або послуги в системі соціального забезпечення робить безглуздим його існування. Рух ж правовідносини в підсумку обумовлено розвитком обслуговуючої його системи нематеріальних фактів , де термінами відведено значне місце.

.В цілому, розглянутий різновид нематеріальних термінів отримав досить детальне і послідовне централізоване закріплення. При цьому процедурні терміни в праві соціального забезпечення являють собою відрізки часу ( періоди ), протягом яких компетентним правозастосовні органом у сфері соціального забезпечення, одержувачами відповідних благ мають (можуть) бути вчинені певні процедурні дії – по встановленню (підтвердженню) юридичних фактів або по безпосередній реалізації суб'єктивних прав громадян у галузі соціального забезпечення.

Дані терміни відображають особливості галузевого методу, а вся їх сукупність може бути класифікована залежно від виду соціального забезпечення, надання якого темпорально регламентується. Так , значимість і масовий характер пенсійних відносин зумовили детальну правову регламентацію великої групи процедурних термінів, що визначають тривалість стадій так званого « пенсійного процесу» ( комплексу відносин по реалізації прав на пенсійне забезпечення). В якості таких стадій виділяють:

- призначення пенсії (первинне призначення пенсії, переклад (перехід) з одного виду пенсії на інший, призначення пенсії повторно);

- зміна розміру пенсії (перерахунок, індексація розміру пенсії , коректування розміру пенсії) ;

- виплата пенсії ( нарахування, перерахування, доставка , призупинення, відновлення, продовження, припинення і відновлення виплати пенсії). Перші дві з зазначених стадій пов'язані з правовстановлюючими діями, третя виконує забезпечувальної – розподільну функцію, а всі вони в сукупності являють собою приклад і зручну основу для аналізу ролі процедурних термінів у сфері реалізації прав на соціальне забезпечення .

Зокрема в рамках першого етапу стадії призначення пенсії суб'єктами пенсійних правовідносин вчиняються такі процедурні дії :

- звернення за пенсією;

- розгляд звернення за пенсією ( перевірка дотримання умов виникнення права на пенсію та їх належного підтвердження);

- визначення розміру пенсії;

- винесення рішення пенсійного органу про встановлення пенсії або відмову у встановленні пенсії , що містить обов'язкове зазначення на вид, розмір пенсії і термін її встановлення;

- повідомлення пенсійним органом заявника про винесене рішення. Як згадувалося раніше, заявний характер виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню зумовлює виняткову важливість термінів , що регламентують порядок реалізації суб'єктивних прав [15, c.136].

Завданням законодавця тут є послідовне закріплення меж кожної стадії руху правовідносини. Так, детальну регламентацію отримує момент призначення пенсії, де визначальне значення належить дню звернення громадян із заявою про призначення пенсії у відповідний правозастосовний орган. З метою забезпечення доступності розглянутих процедур таким днем є день безпосереднього звернення громадян (день прийому заяви з усіма необхідними документами територіальним органом Пенсійного фонду), або день опосередкованого звернення - шляхом використання послуг поштового зв'язку ( визначається датою , зазначеної на поштовому штемпелі організації федеральної поштового зв'язку за місцем відправлення заяви) або звернення у відповідну кадрову службу органу державної влади.

У зв'язку з цим одним з недоліків правового регулювання призначення пенсій є відсутність належної регламентації порядку звернення працюючих громадян за пенсією по старості опосередковано, через представника – роботодавця. Механізм подібного представництва заснований на наявності широких можливостей роботодавця оперативно вживати заходи з контролю за станом документів, необхідних для встановлення пенсії (виявленню помилок, надання допомоги в оформленні наявних і зборі відсутніх документів і т.д.), що в підсумку взаємовигідно як для працівників, так і для роботодавця [9, c.12].