3. Етапи розвитку супутникової геодезії

Перші праці, що відносять до космічної геодезії, були опубліковані в другій половині 18 століття. До середини 20 століття були розроблені методи, засновані на використанні Місяця та планет сонячної системи для визначення координат точок, що значно віддалені від опорних пунктів.

4 жовтня 1957р. в СРСР було запущено перший штучний супутник Землі. Починаючи з цього моменту почалася не тільки ера освоєння космосу людиною, але й бурхливий розвиток космічної геодезії. Так уже 14 серпня 1959 року американським супутником «Explorer 6» було зроблено перший знімок Землі. А на початку 60-х років 20 століття в США почала створюватись навігаційна система першого покоління TRANSIT на базі низькоорбітальних супутників. Вона почала працювати вже з 1967 р. і дозволяла визначати координати із субметровою точністю.

В СССР у 1976 р. була створена військова система "Циклон-Б", а у 1979 р. цивільна система ЦИКАДА, що дозволяли визначати положення з точністю 50-100 метрів.

Проте справжню революцію в космічній геодезії створили супутникові радіонавігаційні системи (СРНС) наступного покоління – GPS в США и ГЛОНАСС в СРСР.

GPS (Global Positioning System) – глобальна система

визначення місцеположення, відома також під назвою NAVSTAR (Navigation Satellite Timing and Ranging). Розробка системи почалась у 1973 році. У 1978 році виведено перший супутник цієї системи. Повністю готовою GPS визнана лише у 1995 році, проте активно використовується з середини 80-х. На даний час на навколоземній орбіті існує 31 робочий супутник (планується 36), хоча для повноцінної роботи достатньо 24-х. Додаткові супутники виведено з метою підвищення точності та зменшення «мертвих зон», що з’являються внаслідок перекривання частини небосхилу перешкодами.

ГЛОНАСС (ГЛОбальна НАвігаціойна Супутникова Система) – офіційно почала розроблятися в СРСР у 1979 (насправді з середини 70-х) і у 1993 р. була офіційно прийнята в експлуатацію МО РФ (Міністерством оборони Россії). Для роботи системи достатньо 18 супутників, але на початку 80-х було заявлено про необхідність виведення на орбіту 24-х супутників. Що (за офіційними заявами) було виконано у 1987р. Проте на кінець 90-х існувало лише 9 робочих супутників. На даний час існує 18 робочих супутників і відомо про заяву виведення на орбіту 30-ти.

Кількість супутників суттєво підвищує точність GPS- вимірювань та дає можливість використовувати СРНС в умовах закриття частини небосхилу перешкодами, наприклад, в містах. Це значно розширює галузь їх застосування в геодезії.

Саме з початком експлуатації СРНС нового покоління та досягнення ними в середині 80-х років субсантиметрової, а пізніше і субміліметрової точності і виник термін

«супутникова геодезія».

Супутникова геодезія розвивається найбільш активно серед інших геодезичних наук. Наприклад, в середині 80-х років минулого століття почалися перші спроби використання GPS- вимірювань для розв’язання прикладних інженерних задач, а вже в на початку 90-х провідні країни світу на їх основі

проводили повне топографічне знімання своєї території. В 2000 році в Україні було лише близько десятка організацій, що використовували GPS-приймачі геодезичного призначення, а на даний час лише в Рівненській області близько десятка землевпорядних організацій використовують такі приймачі.

Зрозуміло, що розвиток супутникової геодезії не вичерпався. Завдяки кропіткій роботі вчених різних країн постійно розвиваються і вдосконалюються GPS і ГЛОНАСС. Крім того, впроваджуються європейська система Galileo та китайська Compass, запуски перших супутників яких заплановано на 2010 рік.