1. Типологія політичних систем.

Суспільно-політичний лад кожної країни характеризується не тільки рисами, спільними для нього та суспільно-політичного устрою інших країн, але й, можливо, не меншою мірою — ознаками прикметними, властивими тільки для однієї країни. Внаслідок цього навряд чи можна виявити хоча б дві країни з однаковими політичними системами.

Кожна країна має політичну систему, що зростає на тлі своєрідного, навіть неповторного природного, соціального, економічного та духовного середовища й відповідно до власних внутрішніх, політичних, обставин, досвіду і традицій, теж по-своєму унікальних. Усе це цілком закономірно породжує невичерпну множинність різновидів політичних систем.

Утім, попри все неозоре розмаїття політичних систем конкретних суспільств, певне ix погрупування не лише можливе, а й необхідне.

Скажімо, Платон, Аристотель і Полібій типологізували політичні системи (які вони, щоправда, ще не відрізняли від держав) за формами правління. Точніше — за їхньою кількісною та якісною ознаками і на основі єдності обох ознак водночас. За кількісною — на єдиновладдя, владу небагатьох і владу більшості. За якісною ж — на правильні та неправильні.

Чимало типологій, теж за різними критеріями, пропонується й представниками сучасної філософії політики. Найбільш поширеним критерієм є відповідність ідеалів і цінностей суспільства тим формам, у які це суспільство організоване. За типом цінностей політичні системи кваліфікуються як конституційні, ліберально-демократичні, авторитарні, тоталітарні.

Конституційна — англо-американська політична система. Населення країн, які мають цю політичну систему (США, Англія, Канада, Австралія), поціновує над усе свободу особи, масовий добробут і безпеку, законослухняність громадян. Для цієї політичної системи характерні чітко структурована багатопартійність, поділ влади і високий ступінь стабільності.

Ліберально-демократична — політична система континентально-європейського типу, що функціонує, зокрема, у Франції, Німеччині, Італії. Для цих країн характерні різноманітність політичної культури, співіснування нових і старих культур, прихильність до ліберально-демократичних традицій. Політичній системі цього типу притаманна наявність великої кількості політичних партій з різними ідеологіями і традиціями. Політичні партії мають значний вплив у суспільстві.

Авторитарна — політична система доіндустріальних або частково індустріальних країн Азії, Африки та Латинської Америки. Цій політичній системі властиві поєднання західних цінностей, етнічних і релігійних традицій, невиразний поділ влади. Армія й бюрократичний апарат часто беруть на себе законодавчі функції, владні органи втручаються в судові процедури. Для цієї системи характерний особистий авторитаризм, влада однієї партії, високий потенціал насильства. Політична участь громадян у державних справах обмежена, у кращому разі місцевим рівнем.

Тоталітарна політична система. Характерними прикладами є фашистська Італія, нацистська Німеччина. У політичній системі такого типу відсутні незалежні групи інтересів. Діяльність засобів масової інформації суворо контролюється владою. Для тоталітарних держав характерні надзвичайна централізація влади та високий ступінь насильства. Звідси функціональна нестабільність, засилля бюрократії.

Доволі широко використовуються й інші критерії типологізації політичних систем суспільства. Наприклад, політичні системи часто-густо типологізують:

а) за характером взаємодії з середовищем — на закриті та відкриті;

б) за типом суспільства — на традиційні, тоталітарні та модернізовані

демократії;

в) за характером політичної культури та способом взаємодії різних політичних інститутів — на англо-американську, континентальну європейську, до- або частково індустріальну та тоталітарну;

г) за формами державно-адміністративного устрою — на унітарні, за яких панує єдина централізована система органів влади та правосуддя на усій території; федеральні, сформовані з політичних одиниць, що характеризуються певною політичною самостійністю; конфедеративні, які постають як союз незалежних політико-державних утворень.

Утім, попри всі типологічні відмінності, будь-яка політична система, щоб залишатися життєздатною, має принаймні на задовільному рівні здійснювати свої функції.