Основні питання, що розглядаються під час лекції:

1. Поняття політичної системи. Теорії політичної системи.

2. Ознаки політичної системи. Структура політичної системи. Функції політичної системи.

3. Типологія політичних систем.

4. Механізм функціонування політичної системи суспільства.

5. Політична система України.

1.Поняття політичної системи. Теорії політичної системи.

Політична система суспільства — це система політичних явищ, які існують у соціально неоднорідному суспільстві.

Політична система суспільства більш повно - це цілісна, впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підпорядкованих певним політичним, соціальним, правовим, ідеологічним, культурним нормам, історичним традиціям і засадам політичного режиму даного конкретного суспільства.

Політична система включає у себе організацію політичної влади, відносини між суспільством і державою, характеризує протікання політичних процесів, включаючи інституалізацію влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості у суспільстві, характер участі у політичному житті.

Політична система являє собою одну з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною.

Політична система суспільства — інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

Політична система — це цілісна сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб'єктів, засобами яких здійснюється влада і управління суспільством.

Поняття «політична система суспільства» запроваджене відносно недавно — на тому етапі історичного розвитку, коли поряд із державними інституціями почали діяти політичні партії, громадські об'єднання, рухи. Вперше це поняття було вжите Д. Істоном у 1953 р.

Засновником системного підходу в політичній науці є американський вчений Істон. В його розумінні, політична система представляє собою механізм формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей. Істон розглядає політичну систему: 1) як відносно самостійну сферу суспільства, мета якої розподіл ресурсів; 2) як частину більшого за обсягом поняття — суспільство. Її завдання реагувати на імпульси, які подаються ззовні, запобігати конфліктам, які виникають через розподіл ресурсів між індивідами і групами. За Істоном політична система є цілісною множиною багатьох елементів, кожен з яких складається з простіших явищ і процесів.

Системний аналіз, за твердженням вченого, заснований на понятті «системи, зануреної в середовище». Щоб вижити, система повинна мати здатність реагувати, пристосовуватись до змінних умов. Цю здатність забезпечує суспільству політична система, що реагує за допомогою спеціальних механізмів на імпульси.

Модель Д.Істона:

Політична система - це сукупність взаємодій, які здійснюють індивіди в межах призначених для них ролей і які спрямовані на авторитарний розподіл цінностей у суспільстві.

Функції політичної системи:

1. Розподіл цінностей та ресурсів;

2. Забезпечення сприйняття зобов’язуючих рішень в якості обов’язкових більшістю громадян.

Схема «ВХІД-ВИХІД».

Модель Т.Парсонса.

Поява категорії «політична система суспільства» безпосередньо пов’язана з розвитком системного аналізу суспільства Талкоттом Парсонсом. У своїй праці «Соціальна система» він розглядав суспільство як систему, що складається з окремих, інтегрованих елементів, кожен з яких виконує специфічні функції, спрямовані на підтримання цілісності всієї системи. Він виокремив чотири великих підсистеми суспільства: економічну, політичну, культурну та соціетальну).

Елементи політичної системи:

1.      Інститут лідерства (виконує функцію ініціювання суспільних змін та залучення членів суспільства до реалізації поставленої суспільної мети);

2.      Органи влади (виконують регулюючу функцію);

3.      Інститут регламентації (виконує функцію видання норм та правил, які є правовою основою для соціального контролю).

Однак модель Т.Парсонса була надто абстрактною для політології, оскільки не могла пояснити всі процеси, що відбуваються в політичній сфері.

Комунікативний підхід. (К.Дойч)

Такий підхід розробляється в політології у зв'язку з встановленням інформаційної цивілізації. Під політикою Дойч розумів процес управління і координації зусиль людей для досягнення поставлених цілій. Цілі досягаються і коректуються на основі інформації про положення суспільства і його відношення до поставлених цілей, про результати попередніх дій, про відстань до цілі.

Політичні рішення, за Дойчем, приймаються на основі двох потоків інформації: зовнішнього і внутрішнього. Політичне управління вчений порівнює з пілотажем: визначення курсу тут відбувається на основі інформації про рух об'єкта в минулому і місце розташування в теперішньому, а також по відношенню до поставленої цілі.

Модель К.Дойча.

К.Дойч першим провів аналогію між політичною системою та кібернетичною машиною.

Політична система – це сукупність комунікацій, спрямованих на координацію зусиль для досягнення поставлених цілей.

К.Дойч доповнив модель Д.Істона, розглянувши не тільки зовнішні зв’язки політичної системи з оточуючим середовищем, а й канали проходження та обробки сигналів всередині політичної системи (будова самої політичної системи!)

Формулювання цілей та їхнє корегування здійснюється політичною системою на основі інформації. Інформація – основна категорія політичної системи в інтерпретації К.Дойча. Для функціонування системі потрібна інформація про: 1) стан суспільства, 2) відстань, що залишилась до запланованої цілі та 3) результати попередніх дій самої системи. Відповідно, функціонування політичної системи залежить від якості та обсягу 1) інформації, що надходить із зовнішнього середовища, та 2) інформації про власний стан (рух). На основі цих двох потоків інформації приймаються політичні рішення, що передбачають подальші дії на шляху до поставленої цілі.

К. Дойч виділяє три основні типи комунікацій, здійснюваних в політичній системі:

-особисті неформальні комунікації, наприклад персональні контакти кандидата у депутати з виборцями в невимушеній обстановці;

-комунікації через організації та групи тиску, наприклад, коли контакт з урядом здійснюється за допомогою політичних партій, профспілок тощо;

-комунікації через засоби масової інформації (друковані та електронні).

Функціональний підхід. Політична система визначається Алмондом як сукупність ролей, взаємопов'язаних між собою, що виконуються не тільки державними інститутами, але й іншими елементами суспільства (партіями, елітами тощо).

Модель Г.Алмонда та Дж.Пауела.

Політична система – це сукупність інститутів і органів, які формулюють та втілюють в життя колективні цілі суспільства або окремих груп, що його складають (сучасне визначення).

Алмонд і Пауел доходять висновку, що політична система повинна виконувати такі функції:

1. функцію взаємозв'язку з зовнішнім середовищем;

2. функцію внутрішньополітичної сфери;

3. функції, що забезпечують збереження і адаптацію системи.

При дослідженні різних політичних систем треба визначити перелік основних функцій кожного елемента системи, які сприяють ефективному соціальному розвитку.

Функції входу :

1) артикуляція інтересів, тобто формування вимог, які відповідають реальним, або уявним інтересам;

2) агрегування, тобто поєднання інтересів (цю функцію виконують переважно політичні партії);

3) політична комунікація, тобто забезпечення різних форм взаємодії та обміну інформацією між різними структурами політичної системи, лідерами, громадянами;

4) політична соціалізація (тобто засвоєння індивідом політичних цінностей, ідеалів, знань, досвіду, які дозволяють йому успішно виконувати різні політичні ролі).

Функції виходу або «урядові функції»:

1) розробка норм (виконують органи законодавчої влади, парламент);

2) застосування норм (органи виконавчої влади);

3) контроль за дотриманням норм (виконують судові органи).

На сучасному етапі політична система суспільства, тлумачена у найзагальнішому, абстрактнотеоретичному сенсі слова, визначається в якості такої царини суспільного життя, котра становить собою цілісну та впорядковану мережу політичних інститутів, процесів, відносин, ролей. А також — засад політичної організації певного суспільства, підпорядкованих властивій для нього сукупності соціокультурних (передусім політичних) цінностей і норм, традицій і установок існуючого політичного режиму.

За соціологічного підходу політична система визначається як динамічний механізм, що перетворює імпульси, які йдуть від оточення і від самих політичних структур, у політичні рішення, що формують політичну поведінку та інші громадянські позиції.

За інституціонально-правового підходу політична система — це сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління суспільством, регулюють відносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечують стабільність суспільства, відповідний порядок у ньому.