16. Необхідність кредитів для здобуття ступеня «бакалавр», «магістр»

Згідно із Законом України «Про вищу освіту» бакалавр – академічний ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується в результаті успішного засвоєння освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Обсяг освітньо-професійної програми для здобуття ступеня бакалавра на основі ступеня молодшого спеціаліста становить 120-180 кредитів ЄКТС.

Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності у неї повної загальної середньої освіти.

 Магістр – академічний ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується в результаті успішного засвоєння відповідної освітньої програми. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, а обсяг освітньо-наукової програми – 120 кредитів ЄКТС.

Ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти і присуджується в результаті успішного засвоєння відповідної освітньої програми, обсяг якої становить 300-360 кредитів ЄКТС.

17.Зміст тенденції до урізноманітнення вищих навчальних закладів

18.Коли Україна ввійшла в Болонський процес?

Болонський процес - процес зближення і гармонізації систем освіти країн Європи в рамках Болонської угоди, з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти. У багатьох відносинах, Болонський процес став революційним у сфері європейської вищої освіти. Його початок можна віднести ще до середини 1970-х років, коли Радою міністрів Європейського союзу була прийнята резолюція про першу програму співробітництва у сфері освіти. Потім чотири з міністрів освіти, що брали участь у святкуванні 800-річчя паризького університету Сорбона в 1998 році, зійшлися думками про те, що сегментація європейської вищої освіти в Європі заважає розвитку науки та освіти. Ними була підписана Сорбонська декларація (1998). Рішення брати участь у добровільному процесі створення Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) було оформлено через рік у Болоньї, представниками 29 країн (Болонська декларація, 1999). В даний час очевидно, що це було унікальна угода, тому що сьогодні процес включає в себе 47 країн-учасниць, з 49 країн, які ратифікували Європейську культурну конвенцію Ради Європи (1954). Офіційною датою початку процесу прийнято вважати 19 червня 1999 року, коли було підписано Болонську угоду. Болонський процес відкритий для приєднання інших країн. У 2005 році в Бергені Болонську декларацію підписав міністр освіти України.

19.Що таке Велика Хартія Університетів?

Велика хартія університетів– це результат пропозиції, з якою у 1986 р. Болонський університет звернувся до провідних університетів Європи. Ідею складання та підписання такого документа підтримала наукова, освітянська та політична еліта Європи. На зустрічі в Болоньї (червень 1987 р.) делегати з 80 європейських університетів обрали раду з восьми членів – керівників провідних європейських університетів та представників Ради Європи – для розробки проекту хартії, який було складено в Барселоні у січні 1988 р.

Вже 18 вересня 1988 р. під час урочистостей, присвячених 900-річчю Болонського університету – альма-матер європейської вищої освіти, ректори 430 університетів в урочистій обстановці у присутності багатьох представників громадськості, урядовців та духовенства підписали Велику хартію. Цей документ визначає фундаментальні принципи, якими мають керуватись університети, щоб забезпечити розвиток освіти та інноваційний рух у світі, який швидко змінюється. Метою хартії стало відзначення найважливіших цінностей університетських традицій і сприяння тісним зв'язкам між університетами Європи.

Хартія закріплює основні цінності, права та обов'язки університету як ключового інституту суспільства, діяльність якого присвячена визначенню й поширенню найважливіших принципів і знань, наданню суспільству інтелектуальних орієнтирів.

Університети Європи, які підписали Велику хартію університетів, мають зосереджувати свої зусилля відповідно до цих орієнтирів у таких напрямах своєї діяльності:

- одержувати і поширювати інформацію про автономію університетів у країнах Європи та за її межами, про готовність проводити реформи, що впливають на суспільні перетворення в окремих країнах і в Європі в цілому;

- оцінювати ситуації, коли університети вважають, що їх можливості діяти, розвивати й поширювати нові ідеї стримуються політичною та економічною владою;

- пропонувати теми для дискусій щодо прав та обов'язків університетів у соціальному, культурному й економічному розвитку, виконувати громадські обов'язки університетів.