21. Суперфіцій

Суперфіцій ( superficies ) - спадкове і відчужуване право користування чужою міською землею для зведення на ній будови , право безстрокового користування земельною ділянкою, на якій була проведена забудова , або за договором з власником , або якщо власник не заперечив свого часу неправомірність забудови його ділянки. По суті це був міський варіант емфітевзису , оскільки обов'язок використання ділянки під сільськогосподарську обробку передбачалася тільки для сільської місцевості.

Суперфициарий зобов'язаний сплачувати власнику землі solarium ( плату за землю) з відповідальністю за попередників і податі. Він мав право закладати річ і обтяжувати її сервитутами , не порушуючи інтересів власника землі , а відчужувати - за згодою власника. При припиненні суперфіцію зберігалося право власності на будівельні матеріали , будова ж надходило на користь власника землі . Суперфіцій охоронявся владельческими інтердиктами і петиторном позовами ( utiles rei vindicatio ) . Якщо суперфіцій належав кільком особам , вони були уповноважені на позов , аналогічний позовом про розділ спільної власності .

Суперфіцій встановлювався договором , легатом і давністю . Для передачі суперфіцію була потрібна традиція.

Суперфіцій припинявся шляхом закінчення терміну , невзнос плати , відмови , злиття і погасительной давності . Знищені будови не припиняли суперфіцію.

22. Спадкування за законом

Докорінно порядок спадкування ab intes - tato був реформований в Новелах Юстиніана 118 і 127

За цими новелами перший клас спадкоємців ab in ¬ testate становили спадні родичі ( сини, дочки , онуки , онучки і т.д.). Спадний більш поблизу ¬ кою мірою виключає спадкування низхідних більш віддалених ступенів; наприклад , якщо є діти , то чи не закликаються до спадкування онуки і т.д. Однак спадний родич більш віддаленій ступеня при ¬ ни опиняються до спадщини поряд з більш близькими сходячи ¬ ські спадкодавця , якщо та особа , через яку такий більш віддалений спадний походив від спадкодавця ¬ теля , померла до відкриття спадщини. Наприклад , в мо ¬ мент смерті спадкодавця опинилися в живих з числа його низхідних діти і внуки від раніше померлого сина чи дочки. У цьому випадку внуки мали право отримати ту частку , яка дісталася б їх померлому батьку чи матері , якщо б ті пережили спадкодавця . Таке навчаючи - стіе у спадкуванні називається спадкуванням за правом представлення ( внуки в даному випадку як би представ ¬ ляють собою свого померлого батька чи матір) .

2 . Спадкування за правом представлення не слід змішувати з так званої спадкової трансмісії ¬ їй . Спадкоємці за правом представлення є на ¬ тися спадкоємцями не свого батька чи матері ( які не прийняли спадщини) , а самого спадкодавця (у наведеному прикладі - діда ) . При спадковій трансмісії на ¬ спадкоємець пережив смерть спадкодавця , так що наслед ¬ ство відкрилося йому, та спадкоємець помирає , не встигнувши придбати спадщини , і що виник в його особі право

294

придбати спадок саме переходить у спадок до його спадкоємців . Таким чином , якщо знову взяти для прикладу тих же родичів (які були взяті при викладі права подання ) і припустити , що в момент смерті діда його син (батько онуків) був живий , але до вступу в спадщину помер , до його дітей переходить право прийняти спадщину, що залишився після діда , але де ¬ ти вважаються в цьому випадку спадкоємці не діда , а батька.

На початку розвитку римське право заперечувало наслед ¬ ственную трансмісію : право, що виникає у наследни ¬ ка в момент відкриття спадщини , розглядалося як строго приватне (як би особливий вид правоздатності ) ;

тому право прийняти спадщину не могло переходити в спадщину. У кінцевій же стадії розвитку римського права проводиться під впливом виступила на перший план майново- правового боку спадкоємства і ослаблення містичного уявлення про втілення у спадщині особистості спадкодавця інший принцип . Саме , якщо особа, якій відкрилося спадщину (за заповітом або за законом - байдуже ) , померло , не встигнувши придбати спадщини , право придбати відкривши ¬ шееся спадщину переходило до його власних наслед ¬ никам з обмеженням , однак , строку прийняття ( в тече ¬ ня року з дня повідомлення первісного спадкоємця про відкриття йому спадщини ) .

Між спадними однієї і тієї ж міри родст ¬ ва спадщина ділилося порівну.

Оскільки в праві Юстиніана підвладні діти , за загальним правилом , набували майно для себе , уста ¬ новлених претором collatio bonorum (див. § 1 даної гла ¬ ви , п. 2 ) 1 втратила сенс . На зміну їй була введена колляція в іншому значенні: спадні , отримали від спадкодавця за його життя придане або предбрач -ний дар (див. розд. IV , § 3 ) , повинні були включати це майно в спадщину ( з метою рівняння часток) .

3 . У другій черзі призиваються до спадщини , за новелою Юстиніана , висхідні родичі ( батько ,

мати, дід, баба і т.д.) , а також повнорідні брати і се ¬ стри (і діти раніше померлих братів і сестер). При нали ¬ ності висхідних найближчій ступеня більш віддалений висхідний родич не закликав до спадщину ( на - приклад , якщо після померлого залишився в живих батько або мати , то дід і баба не призивалися ) . Якщо успадковували одні висхідні , спадщина ділилося по лініях (батька й матері). Це мало значення , якщо до спадщини призову -лись не батьки , а діди і бабки ; наприклад , після насле - додателя залишилися дід по батькові , дід і баба по матері ; вони отримували спадщину не порівну ; половина йшла по отців ¬ ської лінії і діставалася дідові по батькові , а інша половина йшла по материнській лінії і ділилася між дідом і баб ¬ кою порівну. Якщо призивалися до спадщини одночасно висхідні та неповнорідні брати і сестри , спадщина ділилося між ними всіма порівну ( in capita , поголовно ) .

4 . Третя черга законних спадкоємців становили , за новелою , неповнорідні брати і сестри (і діти померлих раніше неповнорідних братів і сестер , насле ¬ дують за правом представлення ) .

5 . У четвертій черзі призивалися всі інші бічні кревні родичі ( без обмеження степе ¬ ній ) , причому найближча ступінь виключає подальшу .

6 . У наведеному переліку спадкоємців не названий пережив чоловік (чоловік або дружина). Він призивався до спадкоємства в останню чергу , якщо не вступив у спадок жоден із спадкоємців чотирьох перерахований ¬ них черг. Зате за « бідною вдовою » (тобто не має власного майна або приданого , що дозволяє жити відповідно громадському статусу женщи ¬ ни) визнано було право так званого необхідного спадкування , тобто право на обов'язкову частку у розмірі однієї чверті спадщини ( втім , якщо успадковували діти в числі більше трьох , вдова отримувала рівну з ними частку ) . Чоловік не міг своїм заповітом позбавити дружину обя ¬ ково частки .

7 . Якщо до спадщини закликалося кілька осіб од ¬ ної і тієї ж ступеня споріднення ( наприклад , три сини ) і один з покликаних не придбавав своєї частки в наслед ¬ стве , вона приростала до часток інших одночасно при ¬ кликаних спадкоємців (у наведеному прикладі при отка ¬ зе від спадщини одного з синів два інших сина по одержували по половині ) .