68. Засоби забезпечення зобов’язань

Кредитор завжди зацікавлений у тому, щоб зобов'язання було виконано реально та у встановлений строк. У разі його невиконання боржником кредитор має право повернути стягнення на його майно. Однак кредитор воліє бути впевненим як у реальному і своєчасному виконанні самого зобов'язання, так і в реальній можливості відшкодування збитків, заподіяних невиконанням зобов'язання. Крім того, він хоче мати правові засоби, які б примушували боржника до добровільного і своєчасного виконання зобов'язання настанням негативних для нього наслідків.

Римська юриспруденція створила досить струнку систему правових засобів забезпечення зобов'язань, основними з яких є: arra (завдаток), stipulatio poena (штраф, або ж неустойка), застава (pignus, hypotheca), порука (adpromissio, fidejussio).

Arra (завдаток) — грошова сума або інша цінна річ, яку одна сторона — боржник (найчастіше покупець) — дає другій стороні — кредитору (продавцеві) в момент укладення договору. Спочатку завдаток відігравав роль доказу факту укладення договору. Без нього договір не втрачав свого юридичного значення, проте завдаток підтверджував факт угоди. Штрафну функцію він набув уже за часів Юстиніана, який у 528 р. передбачив можливість примусу боржника до виконання зобов'язання — arra poenalis. При забезпеченні зобов'язання завдатком боржник втрачав його, якщо відмовлявся від виконання. Кредитор, який відмовився від договору, зобов'язаний був повернути завдаток у подвійному розмірі. При нормальному виконанні договору завдаток зараховувався як частка платежу за зобов'язанням.

Stipulatio poena (штраф, або ж неустойка) — визначена в договорі грошова сума, яку боржник зобов'язаний був виплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Угода про штраф укладалась у формі стипуляції і мала характер акцесорного (додаткового) договору. Тому, якщо основний договір за яких-небудь причин виявлявся недійсним, визнавалась недійсною і угода про штраф.

У разі невиконання зобов'язання кредитор мав право вимагати або виконання зобов'язання, або виплати штрафу (не-устойки). Витребування виконання зобов'язання і сплати штрафу допускалось лише як виняток (так звана кумулятивна неустойка).

Застава (pignus, hypotheca) — право на чужу річ. Про неї йшлося у відповідному розділі речевого права.

Порука (adpromissio, fidejussio) — забезпечення виконання зобов'язання шляхом залучення додаткового боржника. Про поруку йтиметься при висвітленні положень відповідних вербальних договорів.

69. Предмет регулювання цивільно – правових відносин

Предметом цивільного права є:

а) майнові відносини, тобто відносини, що виникають з приводу належності, користування і переходу майна (законодавець визначає правомочність власника, регулює відносини, пов'язані з оплатою (купівля-продаж, міна) та безоплатною передачею майна (дарування, спадкування);

б) особисті немайнові відносини, тобто відносини, об'єктом яких виступають нематеріальні блага, які не можна відділити від особи (честь, гідність, ділова репутація);

в) відносини інтелектуальної власності, тобто відносини, що виникають при реалізації особами своїх авторських прав чи права промислової власності.

Більшість авторів включає відносини інтелектуальної власності у склад особистих немайнових відносин.

1.3. Метод правового регулювання

Для встановлення характеру відносин, що виникають, необхідно визначити не лише предмет регулювання (майнові відносини регулюються, наприклад, і нормами аграрного, фінансового права), а й з'ясувати, яким чином здійснюється регулювання цих відносин, якими засобами право впливає на ці відносини, тобто специфіку методу регулювання.

Особливості методу цивільно-правового регулювання полягають у тому, що:

o учасники цивільних правовідносин перебувають у рівному правовому становищі. Вони не підпорядковані один одному. Між ними відсутні відносини субординації. Суб'єкт цивільно-правових відносин, як правило, нікому не зобов'язаний, скажімо, давати у борг гроші, виконувати роботу чи надавати послуги, і, відповідно, Його не можна примусити укласти саме цей договір саме з цією особою.

Юридична рівність сторін - найяскравіша ознака цивільних правовідносин;

o учасники цивільних правовідносин мають певну самостійність,

o свободу вибору. Цю особливість традиційно визначають терміном "диспозитивність", тобто сторони у встановлених законом межах самостійно визначають характер своїх відносин на власний розсуд. Наприклад, законодавець передбачає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом чи договором. Сторони самостійно визначають характер і зміст своєї поведінки у межах, проте у межах, встановлених законом.

Так, наймодавець і наймач житла погоджують питання щодо предмета договору, строку найму, розміру оплати, проте, вони позбавлені права змінювати цільове призначення житлового приміщення, скажімо, використовувати квартиру як майстерню, склад, курник тощо;

o у майновому характері цивільної відповідальності. На відміну від кримінального права, у цивільному праві вплив на порушника здійснюється шляхом ущемлення його майнових інтересів - з нього стягуються збитки, штраф, пеня, неустойка або покладається обов'язок виконати зобов'язання в натурі.

І що характерно, якщо для кримінально-правової відповідальності істотне значення відіграє форма вини (наприклад, вчинення вбивства умисно чи з необережності), що впливає як на кваліфікацію злочину, так і на покарання, то розмір цивільної відповідальності, як правило, не залежить від форми вини. Сусіда, якому залили квартиру, не цікавить: кран забули закрити чи залишили навмисно відкритим, чи своєчасно не полагодили. Потерпілий склав розрахунок збитків і чекає, щоб вони були відшкодовані у повному обсязі;

o в особливому порядку розв'язання спорів між учасниками цивільних правовідносин. За захистом порушених прав сторони звертаються до органів, які не пов'язані з жодною зі сторін, а спеціально створені для розгляду спорів - суд, третейський суд.

Отже, цивільне право - це галузь права, яка на висадах юридичної рівності, диспозитивності регулює майнові, особисті немайнові відносини та відносини, пов'язані з інтелектуальною власністю, з метою задоволення інтересів учасників цивільних правовідносин,