- •15. Виникнення та припинення володіння
- •16. Емфітевзис
- •17. Еманципація
- •18. Позовна давність
- •19. Поняття права власності
- •20. Батьківська влада
- •21. Суперфіцій
- •22. Спадкування за законом
- •23. Підстави припинення шлюбу
- •24. Новели юстиніана
- •25. Система державного суду
- •26. Види зобов’язань
- •27. Відмінність кодексу Юстиніана від сучасного кодексу
- •28. Поняття володіння
- •29. Іпотека
- •30. Відмінність одностороннього правочину від одностороннього договору
- •31. Відмінність реальних контрактів від консесуальних
- •32. Реституція
- •33. Негаторний позов
- •1. Законодавство про негаторному позові
- •2. Структура негаторного позову
- •34. Основи римської сім’ї
- •35. Особливості формулярного процесу
- •36. Позадоговірні зобов’язання
- •38. Опіка і піклування
- •39. Припинення зобов’язань
- •40. Визначення римського цивільного права
- •42. Стипуляція
- •43. Часткова дієздатність
- •44. Особливі засоби преторського захисту
- •45. Джерела пізнання римського приватного права
- •46.Види володіння
- •47. Діяльність юристів – як джерело правоутворення
- •48. Види речового права
- •49.Поняття виникнення зобов’язань
- •50. Відмінність едиктів магістратів від едиктів імператора
- •51. Поняття юридичної особи
- •52. Відмінність звичаю від звичаєвого права
- •53. Майнові відносини подружжя
- •54. Поняття зобов’язального права
- •55. Види юридичних осіб в Римі
- •56.Роль претора у легісакційному і формулярному процесах
- •57. Сторони у зобов’язанні
- •58. Ознаки юридичної особи
- •59. Вербальні та літеральні контракти
- •60. Види права власності
- •61. Сервітут
- •62. Спадкування за законом
- •63. Інституції Юстиніана
- •64. Види консесуальних контрактів
- •65. Відмінність речового права від зобов’язального права
- •66. Учасники та сторони процесу
- •67. Система римського приватного права
- •68. Засоби забезпечення зобов’язань
- •69. Предмет регулювання цивільно – правових відносин
- •70. Обмежена дієздатність
- •71. Поняття позову
- •72. Суб’экти римського цивільного права
- •73.Поняття договору
- •74. Предмет римського приватного права
- •75. Поняття делікту
- •76. Елементи кодифікації Юстиніана
- •77. Конкубінат
- •78. Система цивільного процесу
- •79. Джерела правоутворення
- •80. Поняття шлюбу
- •81. Поняття цивільної правоздатності
- •82. Поняття зобов’язання
- •83. Поняття сім’ї
- •84. Рабський пекулій
- •85. Наслідки визнання набувача добросовісним не добросовісним
- •86. Особливості легісакційного процесу
- •87. Віндикація
- •88. Рецепція римського приватного права
- •89. Поняття особи та суб’єкта права
- •90. Застава
17. Еманципація
Емансипація - лат. emancipatio
Емансипація - оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (див. Дієздатність ) . Інститут Емансипація виник в римському праві як антипод манципації - обряду , за допомогою якого римські громадяни здійснювали операції з речами і особами , включаючи їх купівлю-продаж . За допомогою Емансипація діти і внуки звільнялися з-під влади патерфаміліас (глави сім'ї). Їх у присутності 5 свідків і весодержателя відпускали на волю , наділяючи таким чином усіма ознаками правоспособності.В цивільне законодавство РФ термін " Емансипація " був введений тільки з прийняттям у 1994р. частини першої ДК РФ . Відповідно до ст . 27 ГКРФ неповнолітній, який досяг 16 років, може битьоб'явлен повністю дієздатним , якщо він працює за трудовим договором , у тому числі за контрактом , або за згодою батьків , усиновителів або піклувальника займається підприємницькою діяльністю. Емансипація проводиться за рішенням органу опіки та піклування - за згодою обох батьків , усиновителів чи піклувальника або за відсутності такої згоди - за рішенням суду. Батьки , усиновителі і піклувальник не несуть відповідальності за зобов'язаннями емансипованого неповнолітнього , зокрема за зобов'язаннями , що виникли внаслідок заподіяння їм шкоди.
18. Позовна давність
Встановлений законом строк, протягом якого особа може звернутися за захистом порушеного права в суді, називається позовною давністю.
Позовна давність не була відома в стародавньому римському праві. Поки існувало саме право, існувало й право на позов. Однак уже претори обмежили право на судовий захист строком на один рік, бо й сама влада претора тривала тільки один рік. І лише імператор Феодосій ІІ у 424 р. вводить спеціальні строки для погашення права на позов тривалістю в 30 років. Згодом для деяких позовів встановлюються строки в 40 років.
Призупинення позовної давності лише на деякий час зупиняє її сплив. Вона мала місце у випадках воєнних дій, епідемії, стихійного лиха, а також коли особа неповнолітня і не здатна пред’явити позов. Після усунення обставин, які зупинили перебіг давності, вона продовжує спливати. До строку, який минув до зупинення, додається новий строк, який сплив після зупинення. Проте в сумі він не повинен перевищувати загального строку позовної давності.
Наслідком пропущення строку позовної давності було погашення права на позов, хоч право на річ не припинялося, продовжувало існувати, і виконання зобов’язання після спливу строку позовної давності (зокрема, повернення боргу) вважалося належним виконанням, оскільки саме право існує, хоч і позбавлене захисту позовом. Такі зобов’язання дістали назву натуральних.
19. Поняття права власності
Право власності в будь-якій системі права ( в тому числі й римській) є центральним правовим інститутом, який визначає характер усіх інших інститутів приватного права (договорів, сім’ї, спадкування тощо).
Інституції Юстиніана визначають право власності як повну владу особи над річчю. Однак головна властивість права власності, безумовно, - це поєднання необмеженого панування особи над річчю з правом розпоряджатися нею, правом визначати її долю (продати, обміняти, віддати в заставу, знищити тощо). У розвитку римського права особливе значення мало право власності на землю.