1. Екранні засоби навчання.

Об’єднаємо два типи класифікацій: за характером пред’явлення (екранні, звукові і екранно-звукові засоби і апаратура); за функціональним призначенням (комбіновані засоби – комп’ютери, мультимедійна апаратура, аудиторні технічні комплекси і група допоміжних ТЗН).

Почнемо з розгляду екранних засобів навчання.

Проекція (від лат. – викидаю вперед) – оптичне зображення об’єкту збільшеного розміру на розсіюючій поверхні, що служить екраном.

Нерухоме (статичне) зображення на екрані можна отримати двома способами проекції: діапроекцією і епіпроекцією.

Рухоме зображення – кінопроекція німого кіно і неозвучених анімаційних фільмів.

Розрізняють проекції діаскопічну і епіскопічну, плоску і стереоскопічну, голографічну.

При діаскопічній проекції зображення на екрані створюється світловим промінням, що проходить крізь прозорий носій інформації.

При епіскопічній проекції зображення на екрані створюється світловим промінням, відбитими і розсіяними непрозорими джерелами інформації.

Плоска проекція забезпечує отримання двомірного зображення відповідного об’єкту.

Стереоскопічна проекція забезпечує отримання зображення, що створює ілюзію об’ємності об’єкту, просторовості спостережуваної картини.

Носіями інформації для стереоскопічної проекції служать плоскі кольорові або чорно-білі стереопари – сукупність двох зображень одного і того ж об’єкту (як правило, на прозорій основі), отриманих з двох ракурсів.

Голографічна проекція забезпечує отримання об’ємного зображення об’єкту.

Для голографічної проекції носіями інформації служать голограми – зафіксовані випромінювання, що розсіюються об’єктом, на плоскій (як правило, прозорої) основі.

2. Статичні екранні засоби навчання

До числа статичних екранних засобів навчання відносяться діапозитиви, діафільми, транспаранти, епіоб’єкти. В даний час в деяких посібниках їх називають відеограмами, визначаючи їх як візуальний образ, призначений для представлення навчальної інформації за допомогою проекції.

Діапозитиви (слайди) – фотографічне позитивне зображення на прозорій основі (скло, плівка), що розглядається на просвіт або проектоване на екран, призначене для навчальної мети. Можуть бути чорно–білими і кольоровими, озвученими і не озвученими.

За характером зображень діапозитиви штрихові і півтонові.

На штрихових діапозитивах зображення виконують лініями, штрихами, крапками і суцільною заливкою. Так виконують схеми, креслення, штрихові малюнки, таблиці, текст.

Півтонові діапозитиви – це фотографії, малюнки, виконані олівцем з розтушовуванням, тушшю, пастеллю з плавним переходом від затемнених ділянок до світла. Вони мають поступові переходи від тіней до світла з великою кількістю проміжних півтонів.

Діапозитиви можуть бути виконані на скляній або плівковій основі. Переваги скла – відсутність викривлень що з’являються від нагріву під час демонстрації діапозитива. Недоліки – крихкість, погана транспортабельність і велика маса.

Діапозитиви поділяються на великоформатні, що розглядаються неозброєним оком на просвіт, і малоформатні для показу за допомогою проекційних апаратів. Великоформатні діапозитиви використовують для оформлення класних кімнат і рекреацій освітніх установ у вигляді вітражів, стендів, що підсвічуються. Їх наклеюють на захисне скло, рідше – розміщують між стеклами.

Застосовувати діапозитиви з освітньою метою почали в другій половині XIX в. Демонстрували їх проекційним («чарівним») ліхтарем, винайденим ще в 1640 р. фізиком Опанасом Кирхером. В книзі Н. И. Борисова «Чарівний ліхтар в народній школі», опублікованій в 1869 році, указувалося, що скляні діапозитиви, які демонструвалися за допомогою проекційного ліхтаря, використовувалися не тільки у вищих навчальних закладах, але також в полкових навчальних командах і народних школах.

На початку століття в Києві вже існувало виробництво чорно–білих і розфарбованих навчальних діапозитивів з предметів шкільної програми. В 1904–1905 роках з’явилися перші діафільми на целулоїдній плівці. Широке застосування вони знайшли в радянській школі.

Робота в класі з діапозитивами багато в чому подібна роботі з навчальною настінною картиною. Але на відміну від останньої діапозитив має свої переваги: спроектований на екран, він утворює велику світлову картину, що дозволяє учням, що сидять в кінці класу, детально розглянути зображення. Діапозитив можна затримати на екрані стільки часу, скільки необхідно вчителю.

Для успішного засвоєння змісту діапозитива зображення не повинне бути переобтяженим малоістотними деталями, що захаращують картину і відволікають увагу учнів від головного.

Текст діапозитива повинен бути лаконічним. Він дає поняття про те, що зображено в кадрі, не розкриваючи його вмісту в подробицях. Такий текст зручний коли діапозитиви використовуються по окремості.

Іноді в діапозитивній серії робиться спроба передавати її зміст від кадру до кадру у вигляді тексту, що передбачає показ всієї серії саме в авторському порядку. .

Діапозитивний фільм, або скорочено діафільм, – це серія чорно-білих або кольорових діапозитивів, об’єднаних в єдиний твір і віддрукованих на кіноплівці в певній послідовності. Тільки при спогляданні кадрів діафільму в тій послідовності, як це задумано автором, можна отримати необхідний навчальний, виховний і емоційний ефект.

На стрічці звичайно змонтовано від 25 до 45 кадрів. Діафільми бувають з розміром кадру 18x24 мм або 24x36 мм Діафільми бувають також озвучені і не озвучені. Діафільм можна вважати перехідним наочним засобом навчання від статичної світлової картини до кінофільму. Тільки в діафільмі кадр несе велике смислове навантаження, нерідко відображаючи те, що по значенню в динамічних кінокадрах рівноцінно епізоду або невеликій сцені. Як і в кінофільмі, в діафільмі часто одні кадри розкривають задум, тему твору, інші служать монтажними (зв’язуючими) ланками, що допомагають глибше розкрити зміст основних кадрів, наприклад, шляхом збільшення істотних для розуміння змісту деталей попереднього кадру.

При виготовленні діафільмів використовують різні прийоми монтажу, внутрішньокадрової побудови зображення, композиції кадру. Монтаж забезпечує виділення суті, найважливішого, головного в об’єкті або явищі. Він несе певну ідею, думку, причому розкриває її в русі. В навчальному процесі монтажне поєднання кадрів діафільму, як і кінофільму, служить інструментом формування думки учня.

Текст в діафільмі грає значно більшу роль, ніж в серії діапозитивів. Він розкриває ідею і зміст твору, смислові зв’язки, пояснює, допомагає краще сприймати зорові образи. Пов’язуючи попередній кадр з подальшим і будучи тісно пов’язаний із зображенням, текст служить свого роду елементом монтажу, в цілому утворюючи закінчений, самостійний твір. Через обмеженість місця в кадрі мова тексту гранично лаконічна і виразна. У ряді діафільмів в кінці або через певні порції матеріалу (що набагато доцільніше в більшості випадків) пропонуються питання і завдання для перевірки засвоєння матеріалу учнями.

Сюжет в діафільмах розгортається не так поступово, як в кінофільмі. В ньому відчуваються смислові пропуски, скачки в образотворчій частині. Пропущені епізоди глядач заповнює в думках. Щоб легше проходив цей процес заповнення відсутніх ланок в ланцюзі, в діафільмі слово і зображення постійно обмінюються ведучими ролями: в одних кадрах головує в розвитку сюжету зображення, в інших – текст. Тому існують також діафільми, де текст дається в супровідній брошурі, і діафільми із записом тексту і музики на грамплатівці або магнітній плівці (для їх відтворення використовують звичайну проекційну апаратуру, електропрогравач або магнітофон).

Застосовуються в діафільмах і цілком текстові кадри без зображення, або титри. Вдаються до них, коли зміст не піддається ілюстрації. Звичайно вони співпадають з паузами при переході від однієї сюжетної лінії до іншої, що розвивається паралельно.

Нажаль, прекрасний дидактичний засіб навчання, яким є діафільм, активно витісняється сучасними ТЗН з іншими носіями інформації. Тим часом діафільми дотепер є самими поширеними ТЗН, якими найбільш широко і охоче користуються вчителі. Діафільми завжди були недорогими, доступними, випускалися у великій кількості і найрізноманітнішої тематики, жанру і призначення. Нескладна в користуванні і апаратура для їх трансляції. В багатьох освітніх установах країни дбайливо зберігають накопичені фонотеки і фільмоскопи, які можуть ще використовуватись певний час.

Створити серію діапозитивів або діафільм доступно кожному вчителю, що володіє елементарними знаннями і навиками з техніки фотографування і обробки фотоматеріалів. Додаткових знань тут буде потрібно дуже мало. Якщо неможливо зняти об’єкт в натурі, то підбирають матеріал з наявних фотографій, малюнків, схем, якісних ілюстрацій з книг і т.п.

Окрім образотворчого матеріалу готується текст. Працювати над текстом для серій діапозитивів простіше, ніж над текстом для діафільмів. В сюжетній серії текст складніше, оскільки він повинен зв’язувати окремі діапозитиви єдиною сюжетною лінією. Оскільки в діафільмі кадри тісніше зв’язані текстом, заздалегідь розробляють кадроплан текст, що містить інформацію до кожного кадру фільму.

Транспаранти (кодопосібники) – зображення на фоліях (прозірках) – прозорій термостійкій плівці, виконані поліграфічним і фотографічним способами або надруковані на принтері, ксероксі. Розміри кадрів транспарантів широко варіюються. Максимальні розміри кадрів обмежуються площею столу графопроектора – 142 х 103 мм, 250 х 250 мм

Застосовують транспаранти, що складаються з одного кадру або серії 2 – 6 кадрів, що накладаються один на інший (багатошарові) або змонтовані на безперервній прозорій стрічці шириною 260 мм і завдовжки до 30 м.

Серії бувають трьох видів: одні призначені для демонстрації способом накладення, інші – способом зняття, треті – способом кашетування (кашування), зсуву. Серія транспарантів, що накладаються, дозволяє створити на екрані як цілісний образ із його складових, або представити явище в розвитку, так і виділити ці складові частини шляхом послідовного зняття транспарантів. Кашетування – спосіб, при якому на транспаранті, що містить складний малюнок або схему, закривають більшість деталей будь–яким непрозорим матеріалом (шторками), а потім, поступово знімаючи прикриття, ускладнюють малюнок, виводячи на екран нові елементи.

Використання прозорої стрічки звільняє викладача від роботи з дошкою. Знаходячись обличчям до аудиторії, він фломастером, склографом або кульковою ручкою (при добрій якості плівки) робить необхідні записи і графічні зображення. Можна до уроку промальовувати простим олівцем контури найскладніших малюнків, схем.

Використовуються в освітніх установах і саморобні транспаранти, що виготовляються на поліетиленовій, лавсановій, діацетатній і іншій плівці за допомогою фломастерів, туші, чорнил, пастельних або склографічних олівців. Схеми, тексти, малюнки, креслення вчитель може заготовити наперед або виконати в процесі уроку.

Кодопосібник може бути виконаний у вигляді прозорої моделі з плівки або тонкого оргскла різних забарвлень Модель встановлюють на предметний столик графопроектора і її зображення проектується на екран.

Епіоб’екти – зображення (тексти, фотографії, малюнки, репродукції і т.п.) на непрозорій основі або плоскі натуральні об’єкти, виконані у форматі предметного столика епіскопа, проектовані на екран у відбитому світлі. Можуть бути як чорно–білими, так і кольоровими. Чим світліше і контрастніше проектований об’єкт, тим якісніше буде зображення на екрані. Істотний недолік епіпроекції – недостатня освітленість зображення на екрані. Тому підвищуються вимоги до затемнення приміщень. Використовувати епіпроекцію можливо тільки для невеликої аудиторії.

Епіпроекція передає колір плоских непрозорих об’єктів. Порівняно невеликі розміри об’єкту епіпроекції (140х140мм) слід враховувати при виготовленні посібників, що підлягають проектуванню на екран, наприклад карт, схем, креслень або просто схематичних малюнків, ескізів і т.п

Епіпроекція приваблює простотою отримання великого кольорового зображення. Навіть газетна ілюстрація набуває на екрані більш якісного вигляду. Іноді на екрані виникає стереоскопічний ефект. Це буває у тому випадку, коли зображення на фотографії або малюнку передає перспективу. Відчуття об’єму і масштабності об’єктів при епіпроекції створюється виразніше, ніж при безпосередньому розгляді маленької картинки.