Тема 4. Принципи та гарантії адвокатської діяльності

Лекція 4. Принципи та гарантії адвокатської діяльності

1. . Основні міжнародні регламентації діяльності адвокатури

2 Міжнародно-правові документи, які регламентують діяльність адвокатури

3. Загальні принципи організації інституту адвокатури

4. Громадсько-самодіяльний (недержавний) статус адвокатури

5. Професійно-етичні принципи діяльності адвокатів.

1. Основні міжнародні регламентації діяльності адвокатури

На сьогодні у світі вироблено фундаментальні засади щодо правового захисту людини, її прав та основних сво­бод. Наприклад, Статут Організації Об'єднаних Націй під­тверджує право людей усього світу на створення умов, за яких законність буде додержуватися, і проголошує як од­ну з цілей досягнення співробітництва у створенні та під­триманні поваги до прав людини й основних свобод без поділу за ознаками раси, статі, мови та релігії.

10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла і проголосила Загальну декларацію прав людини, яка утвер­джує принципи рівності перед законом, презумпцію неви­нуватості, право на неупереджений відкритий розгляд справи незалежним і справедливим судом, а також усі га­рантії, що є необхідними для захисту будь-якої особи, об­винуваченої у вчиненні караного діяння.

4 листопада 1950 р. у Римі держави — члени Ради Єв­ропи прийняли Конвенцію про захист прав і основних свобод людини, яка проголошує, що кожна людина, зви­нувачена у скоєнні кримінального злочину, має щонай­менше такі права:

а) бути негайно і детально проінформованою зрозумі­лою для неї мовою про характер і причину обвинувачення проти неї;

б) мати достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту;

в) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника на власний вибір або, якщо вона не має коштів для оплати правової допомоги захисника, одер­жувати таку допомогу безплатно, коли цього вимагають ін­тереси правосуддя;

г) допитувати свідків, що свідчать проти неї, або вима­гати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків з її сторони на тих самих умовах, що і свідків, які свідчать проти неї;

д) отримувати безоплатну допомогу перекладача, якщо вона не розуміє і не розмовляє мовою, яка використовуєть­ся в суді.

Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями, затверджені ЗО серпня 1955 р. І Конгресом ООН з профілак­тики злочинності і поводження з в'язнями, рекомендують га­рантувати для осіб, що перебувають в ув'язненні, юридичну допомогу та конфіденційність у процесі її здійснення.

16 грудня 1966 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, а також Міжнародний пакт про економічні, соціальні і куль­турні права.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права проголошує право бути вислуханим без тяганини та право на неупереджене і відкрите слухання справи компетент­ним, незалежним і справедливим судом.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культур­ні права проголошує обов'язок держав відповідно до Стату­ту ООН сприяти загальній повазі до людини та додержан­ню її прав і свобод.

Декларація про основні принципи правосуддя для жертв злочину і перевищення влади, прийнята Організа­цією Об'єднаних Націй 29 листопада 1985 р., рекомендує вжиття заходів на міжнародному та національному рівнях для поліпшення доступу до правосуддя і справедливого

ставлення, відшкодування шкоди, компенсації і допомоги жертвам злочину.

Резолюція 43/173 від 9 грудня 1988 р. Генеральної Асамблеї ООН, яка проголосила Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню чи ув'язненню в будь-якій формі, фіксує, іцо затримана особа має право на отримання юридичної допомоги від адвоката. Ця особа невдовзі після арешту інформується компетентним органом про своє пра­во, і їй надаються розумні можливості для здійснення цьо­го права. Якщо затримана особа не має адвоката за своїм вибором, вона у всіх випадках, коли цього потребують ін­тереси правосуддя, має право користуватися послугами ад­воката, призначеного для неї судовим чи іншим органом, без оплати його послуг, якщо ця особа не має достатніх коштів. Крім того, проголошується, що затримана чи ув'язнена особа має право зв'язуватися та консультувати­ся з адвокатом, для чого їй надаються необхідний час і умо­ви. Побачення затриманої чи ув'язненої особи зі своїм ад­вокатом можуть відбуватися в умовах, які дають мож­ливість посадовим особам правоохоронних органів бачити їх, але не чути.

Конвенція Співдружності Незалежних Держав про пра­ва та основні свободи людини від 26 травня 1995 р. затвер­джує, що кожний обвинувачений у вчиненні злочину мас як мінімум право захищати себе за допомогою обраного ним самим захисника або мати призначеного йому захис­ника, коли інтереси правосуддя того потребують, а також користуватися у випадках, визначених національним за­конодавством, безплатною допомогою адвоката.

Постанова Верховної Ради України від 1 7 червня 1999 р. "Про засади державної політики України в галузі прав лю­дини" серед основних напрямів державної політики Украї­ни в галузі прав людини називає створення належних умов, вироблення механізмів і процедур для повної та без­перешкодної реалізації кожною особою своїх прав і закон­них інтересів, розроблення механізмів реалізації консти­туційного положення про право людини і громадянина на кваліфіковану правову допомогу, у тому числі безоплатну.

За статтею 21 Конституції України права людини є не- відчужуваними та непорушними.

Отже, права та основні свободи людини забезпечуються в економічному, соціальному, культурному, суспільному, політичному житті. Усі люди повинні мати реальну ефек­тивну можливість користуватися юридичною допомогою, яку б здійснювали незалежні юристи-професіонали.