66. Товарний знак і знак обслуговування.

1. Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. 1. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом 2. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом. 3. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом. 1. Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. 1. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом.

67. Право на охорону найменування місця походження товару. 1. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом. 2. Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Суб'єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення 1. Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом. 1. Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є: 1) право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

2) право на використання географічного зазначення;

3) право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, втому числі забороняти таке використання. 2. Права інтелектуальної власності на географічне зазначення, що належать окремим суб'єктам права інтелектуальної власності на географічне зазначення, встановлюються законом. 1. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.

68. Право на охорону комерційної таємниці комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. 2. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. 1. Майновими правами інтелектуальної власності на ком.таємн. є: 1) право на використання комерційної таємниці; 2) виключне право дозволяти використання ком. Т. 3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; 2. Майнові права інтелектуальної власності на ком. Т. належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею

70.Право на охорону селекційних досягнень 1. Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин становлять: 1) особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією; 2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом; 3) майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією. 1.Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом, є: 1) право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні; 2) виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання; Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин належать володільцю патенту Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом, є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону. Законом можуть бути встановлені умови тимчасової чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин до набрання ними чинності відповідно до частини першої цієї статті. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та винограду - через тридцять п'ять років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.

71. Поняття зобов»язання та зобов’язального права. С-ма зобов. права 1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. 2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК. 3. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Елементами її структури, як і в системі цивільного права, є зобов'язально-правові норми та інститути, розташовані у певній послідовності.Загальні положення про зобов'язання сформульовані в першому підрозділі III розділу ЦК України. У шести главах цього підрозділу передбачені правила про підстави виникнення зобов'язань (гл.14), виконання зобов'язань (гл.15), види забезпечення виконання зобов'язань (гл.16). Глава 17 встановлює правила уступки вимоги і переводу боргу. Підставам і обсягу відповідальності за порушення зобов'язань присвячена глава 18. Правила про підстави припинення зобов'язань містяться в главі 19.Окремі види зобов'язань урегульовані в другому підрозділі III розділу ЦК України. Основне місце серед видів зобов'язань належить договірним зобов'язанням. Цивільний кодекс України передбачає більше двадцяти цивільно-правових договорів, які породжують відповідні договірні зобов'язання і пов'язані з такими інститутами зобов'язального права, як купівля-продаж (гл.20), поставка (гл.23), державна закупівля сільськогосподарської продукції (гл.24), майновий найом (гл.25), підряд (гл.28), та ін.

72. Субєкти, об’єкти, зміст зобов’язань. Зобов’язання складається з суб’єктів, об’єктів та змісту.Суб’єктами зобов’язання є кредитор, тобто особа, якій належить право вимоги, і боржник — особа, яка несе обов’язок, що відповідає праву вимоги кредитора.Об’єкти зобов’язань — це відповідні дії, на реалізацію яких спрямовані права та обов’язки суб’єктів (наприклад, передача майна, виконання роботи, сплата грошей тощо).Зміст зобов’язання становлять права, вимоги кредитора та обов’язки боржника. При цьому за змістом зобов’язання спрямовані на передачу майна (наприклад, на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування, поставки, позички тощо); виконання робіт на підставі договорів підряду, побутового замовлення, підряду на капітальне будівництво, договорів про спільну діяльність; надання послуг на підставі договорів перевезень, страхування, доручення, комісії, схову; сплату грошей на підставі договорів позички, кредитних договорів, договорів банківського вкладу і банківського рахунка; відшкодування шкоди, заподіяної в результаті протиправних дій, а також шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок рятування об’єктів державної і колективної власності; повернення безпідставно придбаного майна і на передачу безпідставно збереженого майна. Зобов’язання виникають за таких підстав: договорами та іншими правочинами; внаслідок створення літературних, мистецьких творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності; через заподіяння матеріальної та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Крім того, зобов’язання можуть виникати безпосередньо з акта цивільного законодавства (наприклад, безпосередньо з акта органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, з рішення суду). У випадках, встановлених актом цивільного законодавства або договором, підставою виникнення зобов’язань може бути настання або ненастання певної події.Зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

73. Виконання зобов’язання. Поняття, принципи, місце, строки, способи. Виконання зобов’язання – це здійснення його суб’єктами взаємообумовлених зустрічних дій або утримання від них, які проявляються у реалізації кредитором своїх прав і виконанні боржником покладених на нього обов’язків, зокрема щодо: передання майна, виконання робіт, надання послуг, сплати грошей тощо. Виконання цивільного зобов’язання підпорядковується певним основним положенням, що закріплені в актах цивільного законодавства. Ці основні положення називаються принципами виконання зобов’язання або загальними умовами виконання. - У Цивільному кодексі України встановлено принципи: - «належного» виконання;- «реального» виконання; - «стабільності» виконання зобов’язання. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. - Принцип належного виконання, як правило, передбачає виконання зобов’язання: 1) належними сторонами; 2) щодо належного предмету; 3) належним способом; 4) у належні строки (терміни): 5) у належному місці. Місце виконання зобов'язання 1. Місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі Строк (термін) виконання зобов'язання 1. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. 2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

74.Передоручення і переадресування.Заміна осіб у зобов»язанні.Передоручення- це покладення виконання зобов’язання на іншу особу. Означає,що боржник поклав виконання на третю особу.Тут не має місце заміна сторін у зобов’язанні.За загальним правилом на таку дію необхідна згода кредитора. Не можливе,коли зобов’язання носить особистий характер. Переадресування- це покладення кредитором прийняття виконання на третю особу, уповноважену ним. Також не має місце заміна сторін у зобов’язанні. Сторони можуть вимагати від цих третіх осіб доказів того,що вони справді є уповноваженими особами боржника чи кредитора. Заміна осіб у зобов»язанні-заміна однієї з сторін,при вибуванні сторони. 1)заміна кредитора-згода боржника не потрібна,не відбувається,якщо передає особисті права,можна передати всі чи частину прав і обов»язків,форма цесії залежить від форми основного договору. Підстави: -передання врав, -правонаступництво, -виконання обов’язку боржника поручителем, -виконання обов’язку боржника третьоб особою,-інше. 2)заміна боржника-заміняється лише за згодою кредитора,форма правочину-така ж як і основна,після заміни боржника порука чи застава,встановлена іншою особою припиняється,а якщо встановлена первісним боржником-зберігається.

75.способи забезпечення виконання зобов’язань-це спеціальні засоби,що в достатній мірі гарантує виконання основного зобов»язання і є стимулом боржника до виконання. Види: -неустойка; -застава( іпотека і заклад); -притримання; -порука; -завдаток; -інше.

76. Способи припинення зобов»язань. Це умови припинення зобов»язання в повній мірі чи частково. Види: -припиненняя виконанням, -припинення переданням відступного, -припинення зарахуванням, -за домовленістю сторін, -прощенням боргу; -поєднанням в одній особі кредитора і боржника, -неможливість виконання зобов’язання; -зі смертю фізичної чи з припиненням юридичної особи.

77. Загальна характеристика цивільно-правового договору. Ц-п договір-це домовленість двох і більше сторін,яка спрямована на встановлення,зміну чи припинення цив.прав і обов’язків -це багатосторонній правочин, -потрібне зустрічне волевиявлення двох чи більше осіб, -правомірна поведінка, -свобода договору.(ст..626-627)

78. Структура договору Договір складається з чотирьох основних частин:1-преамбула чи вступна частина,(назва,дата,місце підписання,назва сторін) 2-предмет і істотні умови договору(предмет,ціна,обовязки сторін,права сторін), 3-додаткові умови договору, 4-реквізити сторін.(адреса,рахунок банку,підписи сторін,тощо) (ст.654-655)

79) класифікація цив-пр.договорів Групування договорів можливе і за тими правовими наслідками, створення яких домагаються учасники відносин 1) договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, поставка, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергетичних ресурсів тощо); 2) договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, житловий найм, побутовий прокат, безоплатне користування майном, лізинг тощо); 3) договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, на виконання проектних і розвідувальних робіт, на виконання аудиторських робіт тощо); 4) договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції тощо); 5) договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, схов, про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір тощо); 6) договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічне співробітництво тощо) ЦК України передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають як з угод (договорів), передбачених законом, так і з угод, які хоч і не передбачені законом, але йому не суперечать.

80) принцип свободи договору сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Принципи: - суб’єкти мають вибір укладати чи не укладати договір - сторонни можуть укласти договір не передбачений цивільним кодексом. Якщо нормативний акт передбачає типовий договір то їх умови є обов’язковими для сторін і їх недотримання тягнутиме недійсність договору.

81) порядок укладення договору, зміни, припинення Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Догові змінюється або припиняється, лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

82) Відповідальність за порушення виконяння зобовязання Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1)припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди

83. Поняття та значення спадкування та спадкового права. Після смерті громадянина всі його майнові права та обов(язки, а також деякі його немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до іншої особи або інших осіб називається спадкуванням. Умови та порядок спадкування регламентуються рядом цивільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окремий інститут цивільного права - спадкове право. Виходячи з вищесказаного, спакове право - це сукупність цивільно- правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу майна померлого до інщої особи чи інших осіб.Спадкове право надає можливість кожному громадянину розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Це означає, що воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже кому буде належати належне спадкодавцю майно після цого смерті. Основні поняття спадкового права.

Щоб зрозуміти прцес спакового права, для очатку треба визначитись з такими поняттями як спадкоємець, спадкодавець та спадкове майно (спадкова маса).

Спадкодавець - це громадянин, майно якого після смерті переходить у спадщину доіншої особи чи інших осіб. Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Причому ця фізична особа може бути спадкодавцем незалежно від віку, статі, стану здоров(я, кольору шкіри тощо. Спадкування може відбуватися як після смерті дієздатних, так і недієздатних осіб. Однак заповідати майно може лише повністю дієздатна особа.Спадкоємець - це особа, яка у випадку смерті того чи іншого громадянина набуває права одержати його спадкове майно. Спадкоємцем може бути як фізична так і юридична особа, а також держава. Фізична особа може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров(я, кольору шкіри тощо.Спадкове майно - це сукупність прав та обов(язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для визначення цього поняття також часто використовують терміни « спадщина » або « спадкова маса » які є тотожніми поняттями.

№84 Відкриття спадщини 1. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

2. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою 3. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і

окремо щодо кожної з них. 4. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки, припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб. Місце відкриття спадщини 1. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. 2. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або

основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

85 коло спадкоємців за законом та заповітом. Спадкоємці за законом поділяються на дві черги. До складу спадкоємців першої черги входять такі особи: 1. Діти; 2. Дружина померлого; 3. Батьки померлого; 4. Онуки та правнуки померлого (вони мають право одержати спадщину лише за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину, померли ще до її відкриття). До складу спадкоємців другої черги входять такі особи: 1. Брати та сестри померлого. 2. Дід та баба померлого. Особливе місце серед спадкоємців за законом займають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Вони не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців за законом. За наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, що закликається до спадкоємства. Отже, вони приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги залежно від того, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно. Спадкоємці за заповітом – це ті спадкоємці, які мають право прийняти спадщину на основі письмового розпорядження, зробленого її власником у встановленому законом порядку стосовно неї на випадок своєї смерті. Під зазначеними вище спадкоємцями слід розуміти тих учасників цивільно-правових відносин, для яких підставою набуття права власності на спадкове майно є положення майнового чи немайнового характеру, зазначені його власником у своєму заповіті, а не безпосередні приписи, передбачені ЦК України.Спадкодавець має право заповісти власне майно будь-яким учасникам цивільно-правових відносин. Відповідно до ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом можуть бути: фізичні особи, юридичні особи, інші учасники цивільно-правових відносин.

86.Спадкування за законом. Чинним Цивільним кодексом України передбачено такий порядок спадкування: спадкування за законом та спадкування за заповітом. Коли громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або громадянин розпорядився лише частиною свого майна, настає спадкування за законом (в останньому випадку спадкування за законом буде мати місце щодо майна, відносно якого немає розпоряджень у заповіті). Спадкоємці за законом поділяються на дві черги. До складу спадкоємців першої черги входять такі особи: 1. Діти; 2. Дружина померлого; 3. Батьки померлого; 4. Онуки та правнуки померлого. Вони мають право одержати спадщину лише за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину, померли ще до її відкриття. До складу спадкоємців другої черги входять такі особи: 1. Брати та сестри померлого. 2. Дід та баба померлого. Особливе місце серед спадкоємців за законом займають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Вони не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців за законом. За наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, що закликається до спадкоємства. Отже, вони приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги залежно від того, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно. При спадкуванні за законом спадкове майно ділиться на рівні частини між особами, які закликані до спадкування у порядку черговості. окрім двох випадків: 1.щодо розподілу майна між онуками та правнуками. 2.щодо предметів домашньої обстановки та вжитку.

87. Спадкування за заповітом Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно, або його частину одній або кільком особам, як тим що входять в коло спадкоємців за законом, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповіт повинен буьт укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений, згідно ст. 541 ЦК України. У відповідності до ст. 37 Закону України «Про нотаріат» в населених пунктах, де немає державних нотаріусів, заповіти посвідчують посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються заповіти, посвідчені посадовими особами, вказаними в ст. 40 Закону України «Про нотаріат», ст. 542 ЦК України. При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус перевіряє відповідність заповіту вимогам закону, також чи не скасований заповіт.Згідно ст. 535 ЦК України неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов’язкова частка). Прит визначенні розміру обов’язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.Заповіт, складений на все спадкове майно без врахування обов’язкових спадкоємців або позбавляє їх законних часток, стає частково недійсним, Він підлягає виконанню лише в частині, що залишиться після виключення з нього обов’язкових часток. При наявності декількох заповітів, слід мати на увазі, що заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.

88. Особливі заповідальні розпорядження. Законодавством передбачена можливість зробити в заповіті особливі розпорядження. Це підпризначення спадкоємця, заповідальний відказ, покладання, виконяння заповіту та розпорядження вкладами в фінансово- кредитних установах. Давайте розглянемо ці особливі заповідальні розпорядження. (1. Підпризначення спадкоємця.Правила підпризначення спадкоємця регулюються статтею 536 Цивільного кодексу України. Підпризначення спадкоємця ( або ж субституція ) - це особливе розпорядження спадкодавця за яким додатково призначається другий за чергою спадкоємець на випадок, коли перший спадкоємець не прийме спадщину внаслідок смерті до відкриття спадщини, або ж відмови від спадщини. Кількість підпризначених спадкоємців необмежена. Види зап.відказів: Заповідальний відказ, Покладання, Виконання заповіту,

Розпорядження вкладами

89. Недійсність заповіту Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

90. Здійснення спадкових прав Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, тобто фактично всткпив в управління або володіння спадковим майном, чи подав заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємцім ощадної книжки; іменних цінних паперів; свідоцтва про реєстрацію автотранспортного засобу чи іншої самохідної машини чи механізму…Ці документи приймаються нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців. Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.Згідно ст. 549 ЦК України особи, для яких право спадкоємства виникає саме у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини, якщо цей строк менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.Строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку повноважними. Спадщина може бути прийнята і після докінчення шести місяців без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину .Якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти у встановлений строк, право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія) .Право померлого спадкоємця може бути здійснене його спадкоємцями протягом строку, що залишився для придбання спадщини. Якщо цей строк менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.