38)Способи набуття та припинення права власності

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. - Прийнято поділяти на первісні і похідні. - В основу поділу в юридичній літературі покладаються різні критерії :- за черговістю виникнення (вперше виникає чи вже існувало);- в залежності від волі попереднього власнока (з його волі чи без такої);- за правонаступництвом (з переходм прав та обов’язків чи без такого). До первісних способів набуття права власності належать: набуття добросовісним набувачем права власності на майно відчужене особою, яка не мала на це права; набуття права власності на новостворене майно;набуття права власності на перероблену річ;

привласнення загальнодоступних дарів природи;набуття права власності на безхазяйну річ;набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився;набутя права власності на знахідку;набуття права власності на бездоглядну домашню тварину;набуття права власності на скарб;набувальна давність.- До похідних способів належать:1) набуття права власності на підставі цивільно- правовичх правочинів:- договір;- спадкування. 2) набуття права власності у разі приватизації державного та комунального майна:3) інші. Підстави набутя права власності для одних учасників цивільних відносин водночас є підставами його припинення для інших. Цивільний кодекс України містить спеціальні підстави припинення права власності : відчуження власником свого майна; відмова власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп пам’яток історії та культури; викуп земельної ділянки у зв’яку із суспільною необхідністю; викуп нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; накладення стягнення на майно за зобов’язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерть фізичної особи. - Право власності може бути припинено в інших випадках, встановленх законом.

№ 39 момент виникнення права власності, загибель речі 1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. 2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. 4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Питання про момент виникнення права власності у набувача має важливе значення. З цим пов'язані важливі правові наслідки, насамперед про долю плодів і доходів, ризик випадкової загибелі речі. Відповідно до ст. 128 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. У силу диспозитивного характеру наведеної норми і спеціальний закон, і самі учасники майнових відносин можуть розв'язати це питання інакше. Випадкова загибель речі — це знищення її при відсутності вини з боку будь-яких осіб щодо обставин, які сприяли загибелі речі. Правові наслідки випадкової загибелі полягають у тому, що всі збитки від цього покладаються на власника речі. Саме так вирішується це питання у законі: ризик випадкової загибелі або випадкового зіпсування відчужуваних речей переходить на набувача одночасно з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлено законом чи договором (ст. 130 ЦК України). І це правило також носить диспозитивний характер, тобто надає сторонам право інакше вирішити це питання. Відповідно до ч.2 ст. 130 ЦК України, якщо має місце прострочення з боку відчужувача або набувача у передачі або прийнятті речі, то ризик випадкової загибелі або випадкового зіпсування несе сторона, що прострочила передачу.

№40 Право приватної власності фізичної особи

В об’єктивному значенні – система правових норм, що встановлюють і охороняють належність майна фізичним і юридичним особам. В суб’єктивному значенні – передбачене і гарантоване законом право фізичних і юридичних осіб (власників) здійснювати правомочності належним їм майном за своїм розсудом в межах не заборонених законом. Суб’єкти: громадяни України, іноземці, особи без громадянства Об’єкти: будь-яке майно за винятком окремих видів, які відповідно зо законодавства не можуть їм належати (майно, що не може належати фізичним особам; майно, для якого встановлений особливий порядок набуття права власності; майно, для якого є спеціальні норми набуття права власності.

Виникнення: доходи від участі в суспільному виробництві (заробітна плата і інша оплата праці); доходи від підприємницької діяльності; доходи, отримані в результаті діяльності юридичних осіб – дивіденди; набуття права власності за правочинами; приватизація. Припинення: податки і збори; примусове вилучення для суспільних потреб; примусовий викуп. Межі здійснення права власності: загальні; спеціальні.

№41. Право власності юридичних осіб Юридичні особи є суб’єктами права приватної власності. Особливості права власності юридичних осіб: 1) юридична особа є єдиним і неподільним власником свого майна, яке було передано ним у статутний фонд, або зароблено чи створено в результаті господарської діяльності. Не існує поняття спільного права власності. Підприємство, що не володіють правом власності: державні підприємства (право повного господарського відання); казенні підприємства (право господарського управління). 2) зміст права власності юридичних осіб залежить від обсягу їх правоздатності. 3) в засновницьких документах зазначається джерело формування майна та шляхи його використання. 4) юридична особа відповідає за своїми боргами всім своїм майном. Майно юридичної особи – сукупність речей та інших цінностей, зокрема, не матеріальних активів, що мають вартісне вираження, виробляються або використовуються в діяльності юридичної особи і відображаються в балансі чи обліковуються іншим шляхом.

Види за економічною формою: основні фонди (об’єкти нерухомості, машини і обладнання, інструменти, виробничий інвентар ті інше майно тривалого користування крім малоцінних і швидкозношуваних речей); оборотні кошти (сировина. паливо, споживчі матеріали, малоцінні та швидкозношувані предмети); грошові кошти (гроші в національній і іноземній валюті в безготівковій і готівковій формах); товари (вироблена продукція, виконанні роботи, надані послуги); цінні папери.

42)право державної комунальної власності У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб’єктами. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

43. Право спільної власності. Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Ознаки: 1)наявність єдиного об'єкта. У ч. 1 ст. 355 ЦК вказано, що об'єктом права спільної власності є майно. У свою чергу ст. 190 ЦК визначає, що «майном» як особливим об'єктом вважаються: а) окрема річ, б) сукупність речей, в) Майнові права, г) майнові обов'язки. 2) Спільне майно належить на праві власності двом або більше особам - співвласникам майна. Співвласниками можуть бути фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади тощо. Таким чином, у даному випадку має місце багатосуб'єктний склад власників. Хоча співвласники повинні діяти спільно при здійсненні права власності, кожен із них виступає як самостійний суб'єкт цивільних відносин Правовідносини, що виникають з приводу спільного майна, мають складну структуру. Вони включають два різновиди правовідносин: відносні правовідносини - між самими співвласниками щодо речі (внутрішні) та абсолютні правовідносини, які витікають між співвласниками та усіма третіми особами (зовнішні). Право спільної власності може розглядатися в об'єктивному та суб'єктивному розумінні. В об'єктивному розумінні право власності - це сукупність правових норм, що регулюють відносини, які виникають із приводу володіння, користування та розпорядження спільним майном.. В суб'єктивному розумінні право власності складає сукупність правомочностей співвласників майна щодо володіння, користування та розпорядження спільним майном, У цьому випадку йдеться про конкретних осіб, які мають суб'єктивні права стосовно певної речі.

44)Віндикаційний позов віндикаційний позов виражається такою формулою: "Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним",Віндикаційний позов характеризується такими ознаками: • позов може бути вчинений лише стосовно індивідуально-визначених речей (вкрадений автомобіль, загублена парасолька тощо). Якщо в конкретному випадку є можливість виділити річ з родовими ознаками з маси однорідних речей (наприклад, вкрадена цибуля залишалася ще в мішках, цегла з вантажівки ще не розвантажена тощо), то можлива і її віндикація; • річ, власником якої є позивач, перебуває у володінні відповідача;• власник може вимагати повернення свого майна лише в тому разі, якщо інша особа володіє його майном незаконно. Якщо володілець володіє чужим майном на законних підставах (наприклад, в органах внутрішніх справ зберігається майно, вилучене на законних підставах, майно, яке є речовим доказом у справі), то власник не може витребувати свою річ з такого володіння шляхом подання віндикаційного позову; • захищати своє право власності віндикаційним позовом власник має можливість лише в тому разі, коли майно збереглося в натурі; • майно, яке перебуває у незаконного володільця, підлягає безумовному вилученню і повертається власнику, якщо володілець виявився незаконним, недобросовісним. Незаконний володілець може бути як добросовісним, так і недобросовісним.

45)Негаторний "Власник має паво вимагати усунення перешкод у здійсненні ним пава користування та розпорядження своїм майном".Негаторний позов характеризується такими ознаками: • на відміну від віндикаційного позову, власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні. Порушення права власності полягає в тому, що треті особи створюють власникові певні перешкоди у користуванні належним йому майном (будинком, земельною ділянкою, автомобілем тощо), або внаслідок певних обставин власник не може фактично розпоряджатися належним йому за законом майном, маючи це майно у своєму володінні. Наприклад, трапляються випадки, коли після передачі земельних ділянок у власність чи в оренду громадянам, власники не дозволяють новим власникам (орендарям) користуватися земельними ділянками відповідно до їх призначення, створюють перешкоди в земельному користуванні;• суттю вимог позивача за негаторним позовом є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення до суду; • власник має право усунення порушення його прав, якщо дії третіх осіб мають неправомірний характер. Так, власник може вимагати від суду прибрати будівельні матеріали, якщо вони заважають користуватися автомобілем (неможливо виїхати з двору).

46. позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на жилий будинок, автомашину тощо. За таких обставин, коли суб'єктивне право власності ще безпосередньо інші особи не порушили, особа може звернутися до суду з позовом про визнання права власності, який матиме самостійне-правове значення і не вимагатиме винесення якогось зобов'язуючого рішення для інших осіб, оскільки у такому випадку навіть відсутня така сторона, як відповідач.Водночас можливі позови про визнання права власності, в яких є конкретні відповідачі. Такими можуть бути позови одного з подружжя про визнання права роздільної чи спільної власності на те чи інше майно, позови про визнання права власності на майно, створене відповідно до договорів про сумісну діяльність, якщо це право не визнається співвласником (співвласниками), учасником (учасниками) такого договору.Такі позови можливі як за участю громадян, так і за участю юридичних осіб. При цьому, якщо позивачем і відповідачем у спорі є державні підприємства чи установи, то позовна вимога має формулюватися про визнання права повного господарського відання або права оперативного управління.

47. Речові права на чуже майно – права на речі, які полягають у можливості обмеженого використання в своїх інтересах речей, що є власністю інших осіб, без посередництва їх власників.Відповідно до ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є:1) право володіння;2) право користування (сервітут);3) право користування земельною ділянкою для сільського-сподарських потреб (емфітевзис);4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Речові права на чуже майно характеризуються такими ознаками: -Обмежений зміст речових прав на чуже майно. На відміну від права власності зміст речових прав на чуже майно може складати лише окремі правомочності власника (наприклад, право володіння, право користування тощо), або всі три його правомочності , однак, у неповному, обмеженому, обсязі.-Зміст речових прав на чуже майно визначається виключно законом (Цивільним кодексом).-Речові права на чуже майно обтяжують право власності. Із переходм права власності на річ від однієї особи до іншої, разом з правом власності до нового власника переходять також обмежені речові права на чуже майно.-Права на чуже майно здійснюються без посередництва власника. Ці права мають самостійний характер і можуть здійснюватися їх суб’єктами самостійно, незалежно від волі власника.-Права на чуже майно отримують такий же захист як і право власності як будь-яких інших осіб, так і від самого власника.

48. Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Кодексу, іншого закону чи договору.

49. Особисті немайнові права інтелектуальної вл. (ч.І ст.425 ЦК). Вони можуть відчужуватися (переходити від автора до іншої особи) лише у виняткових випадках, спеціально встановлених законом. Таке рішення пов'язане з тим, що ці особисті немайнові права належать саме певній особі — автору, творцю об'єкта права інтелектуальної власності. Поміж винятків із загального правила можна назвати перехід у разі смерті автора його права на охорону недоторканності твору до особи, уповноваженої на це автором (ст.439 ЦК) Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

50. Майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. 2. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

3. Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

51. існститути інтелектуального права: 1) авторське права 2) суміжні права 3) право промислової власності 4) засоби індивідуалізації товарів та учасників господарського обігу 5) особливі об'єкти ІВ Авторське право — набір виключних прав, які дозволяють авторам отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності. АП історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині АП поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення.

Суміжні права — це права на результати творчої діяльності виконавців, права виробників фонограм та права організацій мовлення, пов'язані з використанням творів літератури і мистецтва, авторські права на які належать іншим особам. Промислова власність — термін, що об'єднує у собі такі об'єкти інтелектуальної власності як: винаходи, корисні моделі, промислові зразки та топографії інтегральних мікросхем. Термін ПВ об'єднує у собі ті результати інтелектуальної діяльності, які пов'язані із винахідництвом та раціоналізаторською справою і не належать до об'єктів авторського права. Засоби індивідуалізації товарів та учасників господарського обігу — група об'єктів інтелектуальної власності, зокрема: знаки для товарів та послуг або торговельні марки, зазначення походження товару, комерційні найменування та промислові зразки, що використовуються для того, аби відрізнити один товар або учасника господарського обігу від іншого.Також до права інтелектуальної власності відносять такі особливі інститути: 1)Наукове відкриття 2)Сорт рослин 3)Порода тварин4) Комерційна таємниця

№ 52. інститут авторського і суміжного пр. Авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки. У суб'єктивному розумінні це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку із створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва. Завдання авторського права — встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів. Немайнові авторські права. В Україні немайнові АП можуть належати виключно фізичній особі. До немайнових прав належать права: 1)бути визнаним автором твору 2)дозволяти або забороняти використання твору під справжнім ім'ям автора, псевдонімом або без зазначення імені; 3)дозволяти або забороняти оприлюднення твору у будь-якій формі включно із правом відкликати твір у будь-який момент до оприлюднення (право на оприлюднення) 4)захищати твір, включно із його назвою від будь-якого викривлення, що може нанести шкоду честі та гідності автора (право на захист репутації) Майнові авторські права 1) відтворювати твір 2)поширювати екземпляри твору будь-яким способом 3)імпортувати екземпляри твору у цілях розповсюдження (право на імпорт 4)здійснювати публічну демонстрацію або виконання твору 5) публічно сповіщувати твір для загального доступу 6)перекладати твір дописувати, домальовувати, аранжувати або іншим способом переробляти твір Суміжні права — це права на результати творчої діяльності виконавців, права виробників фонограм та права організацій мовлення, пов'язані з використанням творів літератури і мистецтва, авторські права на які належать іншим особам. Об'єктами суміжних прав є: а) виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження за допомогою технічних засобів; б) записи виконання та інші записи за допомогою технічних засобів; в) трансляція в ефір по кабелю. Права виконавців охороняються, якщо: 1) виконання вперше мало місце на території України; 2) виконання зафіксоване на фонограмі; 3) виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення. Права виробників фонограм охороняються, якщо: 1) виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України; 2) фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її публікації в іншій державі; 3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні.

53) Права авторів Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 ЦК, а також право: 1) вимагати зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, якщо це практично можливо;2) забороняти зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору; 3) обирати псевдонім у зв’язку з використанням твору;4) на недоторканність твору. 1. Майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Автор має право на плату за використання його твору.

54) Суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, а також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури, мистецтва, які охороняються авторським правом. Право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення. Право інтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає з моменту її вироблення. Право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.

55) Охорона прав виконавців Цивільне законодавство передбачає такі умови охорони суміжних прав: Права виконавців охороняються, якщо: • виконання вперше мало місце на території України; виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється законом; виконання, не зафіксоване на фонограмі, включене в передачу організації мовлення, що охороняється відповідно до закону. Виконавцям належить виключне право на використання виконання у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за колений вид використання, їм належать особисті (немайнові) і майнові права. До немайнових прав виконавця належать право на ім'я, на охорону своїх виступів від спотворення, право згадування свого імені в зв'язку з використанням виконання. Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на матеріальному носії раніше незафіксованого виконання та передачу в ефір і по проводах їх виконань, а також відтворювати, розповсюджувати способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, або способом оренди чи прокату фонограм, на яких зафіксоване їх виконання незалежно від першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння. Виключні права виконавців можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання виконань тощо. У тому разі коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру всі майнові права на виконання, якщо інше не встановлено договором.

56) Охорона прав виробника Права виробників фонограм охороняються, якщо: • виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території Україні; • фонограма вперше опублікована на території України або опублікована на території України протягом 30 днів від дня її першого опублікування в іншій державі; • перша фіксація фонограми мала місце в Україні. Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються відповідно до міжнародних договорів України. Виробники фонограм (відеограм) мають право дозволяти чи забороняти їх відтворення, розповсюдження примірників способом першого продажу, іншого відчуження, а також шляхом здавання в найм, в оренду, прокат та іншої передачі незалежно від першого продажу, а також на переробку, імпорт фонограм. Ці права виробники фонограм можуть передавати іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограм, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору, використання фонограм тощо.

57) Патентне право Право промислової власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості. Право промислової власності в суб'єктивному значенні — це право, яким наділяється відповідно до законодавства автор будь-якого результату науково-технічної діяльності.Основними об'єктами промислової власності є результати винахідництва та промислові зразки. Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають відповідати винахід, корисна модель і промисловий зразок.

58)Винахід - це технічне рішення в будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання. Можливі об'єкти винаходу такі: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин); спосіб (включаючи біотехнічні способи, способи лікування і діагностики та профілактики). Правова охорона не надається винаходу, що суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі й не відповідає умовам патентоспроможності. Винахід відповідає патентоспроможності, якщо він новий, має винахідницький рівень і є придатним для користування. Не визнається винаходом пропозиція, на яку вже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Винахідницький рівень свідчить передусім про творчий характер пропозиції. Тому не вважається винаходом запозичення відомого рішення, перенесення і використання позитивного досвіду, оскільки в таких випадках не відбувається творчого процесу самого винахідництва. Винахідницьким рівнем характеризуються пропозиції, які відкривають нові галузі техніки, у медицині, сільському господарстві або створюють нові види цінних матеріалів, машин, виробів, ліків тощо. Винахід повинен бути придатним для використання не тільки в промисловості, а й у сільському господарстві, в системі охорони здоров'я, оборони, транспорту на інших галузях народного господарства. Крім того винахід повинен мати ще одну якісну ознаку — позитивний ефект.

59)Корисна модель -це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислова придатним. Мають відповідати таким умовам патентоспроможності, як умови світової новизни і промислової придатності. Однак до корисної моделі не ставиться умова винахідницького рівня. Відмінність між винаходами і корисними моделями полягає в об'єкті — до перших відносять продукти і способи, до других — конструктивне виконання пристрою. Сутність корисної моделі полягає саме в оригінальному компонуванні пристрою. Якщо винахід має певну перевагу перед відомим прототипом своїм змістом, новим розв'язком задачі, то корисна модель - - новим компонуванням елементів пристрою. Цей розв'язок тому і називають "корисна модель" певного пристрою, тобто нове розташування елементів пристрою, нова корисна модель.

60)Суб’єкти патентного права Суб’єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок є: винахідник, автор промислового зразка; інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом. Автором будь-якого результату творчої праці може бути громадянин України, громадянин будь-якої іншої держави або особа без громадянства, тобто це завжди буде фізична особа, незалежно від віку. Суб'єктом права на винахід, корисну модель чи промисловий зразок можуть бути як автори результату, так і його правонаступники - - будь-які фізичні і юридичні особи, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право на результати творчої праці. Правонаступниками можуть бути спадкоємці або інші особи, держава. Наприклад, власником патенту може стати Фонд винахідників України. Суб'єктами зазначених прав можуть бути будь-які фізичні чи юридичні особи, до яких суб'єктивне право авторів переходить за договором або за заповітом. Але слід пам'ятати, що при переході суб'єктивних прав автора до інших осіб в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Винахід, корисна модель чи промисловий зразок можуть бути створені не одним автором, а спільною творчою працею кількох співавторів. У цьому разі складаються відносини, які називають співавторством. Відносини між співавторами визначаються угодою між ними. Чинне законодавство про винаходи, корисні моделі та промислові зразки містить норми, відповідно до яких право на одержання патенту має роботодавець, якщо винахід, корисну модель чи промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця, за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачено інше. Роботодавець повинен укласти письмовий договір з автором і за його умовами видати винагороду автору відповідно до економічної цінності винаходу, корисної моделі чи промислового зразка та інші вигоди, одержані роботодавцем від використання зазначених об'єктів промислової власності. У свою чергу винахідник корисної моделі або винаходу чи автор промислового зразка повинен подати роботодавцеві письмове повідомлення про досягнутий ним результат творчої праці з описом, що розкриває сутність винаходу, корисної моделі чи промислового зразка настільки повно і ясно, що робить можливим його використання.