30)Поняття, види представництва

Представництво — це правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочини від імені другої сторони, яку вона представляє. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

31) Довіреність довіреністю визнається письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють, безпосередньо третій особі. Закон вимагає, щоб довіреність було складено у письмовій формі, тому поза письмовою формою немає довіреності. Форма довіреності має відповідати формі, в якій вчиняється сам правочин. Строк дії довіреності зазначається у самій довіреності. Якщо строк дії не зазначено, довіреність зберігає чинність до її припинення. Довіреність, у якій не зазначено дату її вчинення, є нікчемною. Особа, що видала довіреність, може у будь-який час скасувати довіреність, а представник має право відмовитися від вчинення дій, визначених довіреністю.

32. Способи захисту цивільних прав. Способи захисту суб’єктивних цивільних прав – це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється встановлення, визначення, порушених спірних прав і вплив на правопорушника.

Чинним законодавством передбачено такі способи захисту цивільних прав особи: • визнання права (скажімо, права власності на певну річ); • відновлення становища, яке існувало до моменту порушення права, та припинення дій, що порушували права (наприклад, винна особа, яка внаслідок протиправних дій пошкодила майно іншої особи, повинна відновити це майно та припинити протиправну поведінку); присудження до виконання обов'язку в натурі (приміром, автотранспортне підприємство відповідно до договору не надало автомобіль під завантаження товару вантажовідправникові, тому останній має право через арбітраж вимагати надання відповідних транспортних засобів);

• припинення або зміну правовідношення (наприклад, із закінченням строку договору останній втрачає чинність);

• компенсацію моральної шкоди; • стягнення з правопорушника збитків, а у випадках, передбачених законом чи договором, — неустойки (штрафу, пені); • інші способи. Зазначені способи захисту цивільних прав реалізуються з допомогою спеціальних засобів. Серед них передусім слід відзначити позовні, оскільки захист прав особи здійснюється через подання позову до суду (в разі, коли однією зі спірних сторін є громадянин, колективне сільськогосподарське підприємство) чи арбітражного суду (коли спірними сторонами є юридичні особи). Іноді є можливим адміністративний порядок захисту прав через звернення до відповідних адміністративних органів. Захист цивільних прав у випадках та в порядку, передбачених законодавством України, здійснюється також товариськими і третейськими судами, профспілковими та іншими громадськими організаціями.Крім спеціальних засобів захисту прав особи, цивільне право допускає виняткові засоби, до яких належать необхідна оборона і крайня необхідність.

33)Правовий захист Право на захист — це суб'єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Цивільний кодекс України встановлює такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом: • визнання права (скажімо, права власності на певну річ); • визнання правочину недійсним; • припинення дій, які порушують право; • відновлення становища, яке було до порушення (наприклад, винна особа, яка внаслідок протиправних дій пошкодила майно іншої особи, повинна відновити це майно); • примусове виконання обов'язку в натурі (наприклад, автотранспортне підприємство відповідно до договору не надало автомобіль під завантаження товару вантажовідправникові, тому останній має право через суд вимагати надання відповідних транспортних засобів); • зміна правовідношення; • припинення правовідношення (наприклад, із закінченням строку договору, останній втрачає чинність); • відшкодування збитків, у тому числі завданих у стані крайньої необхідності; • компенсація моральної шкоди; • визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування.

34)Поняття, види строків Під строком у цивільному праві визнається певний період у часі, із закінченням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Так, якщо протягом трьох років фізична особа відсутня у місці постійного проживання і її місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою заінтересованої особи, може оголосити особу такою, що померла. Саме цей проміжок часу (три роки) і є строком. Поряд з поняттям "строк" (визначається роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами) вживається поняття "термін", з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати. Терміном визнається певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Цивільно-правові строки (терміни) класифікують за різними критеріями. 1. За підставами (джерелами) встановлення можна виділити строки (терміни), які визначаються: законом, адміністративним актом, правочином або рішенням суду. 2. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків (термінів) їх поділяють на імперативні та диспозитивні. 3. За розподілом обсягу прав і обов'язків строки за окремими періодами часу поділяють на загальні й окремі.

35)Позовна давність Позовна давність — це встановлений законом строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.У цивільному праві застосовують два види строків позовної давності: а)загальні;б)спеціальні. Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальні строки позовної давності встановлено для окремих вимог, визначених Цивільним кодексом України, і ці строки, порівняно із загальними, можуть бути або скорочені, або подовжені.

36)Речові права Речове право — це право, яке забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом впливу наріч без участі інших осіб. Тобто задоволення охоронюваних законом інтересів власника здійснюється шляхом взаємодії з належними йому речами при забезпеченні відповідної поведінки з боку третіх осіб. Речові права встановлюються законом, а у випадках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином (договором) або рішенням суду. Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно, якщо інше не передбачено законом або договором. Речовими правами є право власності; володіння; сервітутні права; емфітевзис; суперфіцій; застава та інші права на чужі речі. До прав на чужі речі відносять: володіння як окремий цивільно-правовий інститут, сервітути, або право обмеженого користування чужою річчю чи майном; емфітевзис та суперфіцій як правові форми користування чужою землею; нарешті, заставні права, які також мають речовий характер, хоча й виконують забезпечувальну функцію виконання зобов'язань.

37)Право власності Право власності — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та інтересів інших осіб. Володіння користування розпорядження.